Ухвала суду № 58190667, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Київ К/800/44536/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Вінницького обласного центру зайнятості на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі за позовом Вінницького обласного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, третя особа Вінницький обласний навчально-курсовий комбінат аграрної освіти про визнання неправомірними дій, визнання незаконною та скасування вимоги про усунення виявлених порушень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Вінницький обласний центр зайнятості пред'явив позов до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області (далі - ДФІ у Вінницькій області), третя особа Вінницький обласний навчально-курсовий комбінат аграрної освіти про:

визнання незаконними та скасування абзаців 3, 4 пункту 2 вимоги «Про усунення виявлених ревізією порушень» від 28 травня 2015 року №02-04-28-14/3018,

зобов'язання Вінницького обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти надати для огляду в судовому засіданні наступні документи (докази виконання умов договору в частині надання послуг з професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі Вінницький обласний центр зайнятості, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України та плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ у Вінницькій області на 1 квартал 2015 року, ДФІ у Вінницькій області проведено ревізію використання Вінницьким обласним центром зайнятості коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за період з 01 жовтня 2011 року по 01 січня 2015 року. За результатами ревізії складено акт від 20 квітня 2015 року № 04-13/2.

Оскільки виявлені порушення не були усунені, 28 травня 2015 року відповідачем винесено лист-вимогу №02-04-28-14/3018 «Про усунення виявлених ревізією порушень», абзацами 3, 4 пункту 2 якої, відповідно передбачено:

повернути в порядку, визначеному законодавством, кошти в сумі 20763,31 грн. з Вінницького обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти, як безпідставно отримані внаслідок не підтвердження їх фактичного використання на здійснення професійного навчання безробітних за умовами договорів від 20 лютого 2013 року №200/5812, від 08 листопада 2014 року №200/8235;

стягнути з ТОВ «Віртуал» кошти в сумі 46705,01 грн. як зайво оплачені по ваучерам в результаті не підтвердження їх фактичних витрат на здійснення навчання громадян.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, пославшись на Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20 квітня 2006 року, та з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року у справах №21-40а14 та №21-63а14, від 13 травня 2014 року у справі № 21-89а14, від 20 травня 2014 року у справі № 21-93а14, від 18 вересня 2014 року у справі №21-332а14, виходив з того, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд при розгляді адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною та її скасування.

Суд зазначив, що в абзацах 3, 4 пункту 2 вимоги ДФІ у Вінницькій області, які оскаржуються, відповідач вказав про виявлені збитки, їхній розмір та про їх стягнення.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій погоджується із огляду на наступне.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги про усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, ДФІ у Вінницькій області винесено вимогу від 28 травня 2015 року № 02-04-28-14/3018 «Про усунення виявлених ревізією порушень». При цьому оскаржувані абзаци 3,4 пункту 2 вимоги вказують, зокрема, на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, тому суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального і процесуального права, відмовляючи у задоволенні позову, підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14, від 15 квітня 2014 року у справі № 21-63а14, від 07 жовтня 2014 року у справі № 21-368а14, від 27 січня 2015 року у справі № 21-436а14.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Вінницького обласного центру зайнятості відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 235-244-2 КАС України.

Судді: