Рішення № 58190290, 08.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Кондратенко О.О.

№22-ц/796/7795/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/9354/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Качана В.Я., Шиманського В.Й.,

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати припиненою з 1 липня 2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки від 01 липня 2009 року, укладеного між ВАТ Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалася на те, що 1 липня 2009 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору. Даною додатковою угодою сторони погодили Кредитний договір викласти в новій редакції. По відношенню до старої редакції, в новій редакції Кредитного договору було збільшено щомісячну суму мінімального необхідного платежу (п. 1.1.1. Додаткової угоди №1). Однак дані зміни не були відображені в договорі Поруки від 01 липня 2009 року, укладеному між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 Додатковою угодою було збільшено обсяг відповідальності позичальника перед Банком без згоди поручителя. Відповідно, також збільшилися ризики невиконання позичальником зобов'язань.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року, у задоволенні позову - відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_1, задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до цього суду.

У своїй апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що без повідомлення поручителя було збільшено обсяг її відповідальності, та оскільки ОСОБА_1 не було надано згоди на зміну її зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим у суду були всі підстави для застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Крім того, обізнаність про намір збільшення відповідальності не є підтвердженням обізнаності позивача про фактичне збільшення обсягу відповідальності, як поручителя.

Вважає, що позивачем не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ним згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідком збільшення обсягу відповідальності позичальника, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинилась порука, що виникла на підставі Договору поруки, укладеного між Банком та поручителем.

Зазначив, що правові позиції, викладені у постановах Верховного суду України від 19 грудня 2011 року № 6-67 цс 11, від 26 вересня 2012 року по справі № 6-100 цс 12, від 18 червня 2012 р. №6-73 цс 12 в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ПАТ КБ «Надра» в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України підстав для припинення поруки.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Судом встановлено, що 4 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 79/П/27/2007-840, згідно якого остання отримала в кредит у сумі 161 568 доларів США із щомісячною сплатою на його погашення мінімально необхідного платежу в розмірі 1 969,81 доларів США строком на 192 місяці.

Згідно із п. 1.3.1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на підставі процентної ставки в розмірі 12,49 % річних. Кінцевий термін повернення кредиту - 3 травня 2023 року (п.3.3.4 кредитного договору).

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором укладено договори поруки, в тому числі 4 травня 2007 року з ОСОБА_1, який було переукладено 1 липня 2009 року.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 ставила питання про визнання поруки припиненою, оскільки між банком та позичальником 1 липня 2009 року була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, якою кредитний договір викладено в новій редакції та змінено в сторону збільшення розмір мінімального платежу. Така зміна відбулася без її згоди, внаслідок цієї зміни збільшився обсяг її відповідальності.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК є сукупність двох умов - внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від з лютого 2014р. у справі № 6-160цс15).

Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК (Постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6- 160цс13).

При вирішенні справ цієї категорії судам рекомендується керуватися позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6- 20цс11 від 21 травня 2012 p., згідно з якою збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Подібна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012p. у справі № 6-18цс11; 18 червня 2012р. у справі № 6-73цс12.

Також у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 зазначено, що збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Тобто змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.

Згідно виписки із протоколу № 17 засідання кредитного комітету Центрального офісу ВАТ КБ «Надра», було дозволено здійснити реструктуризацію кредитного договору № 79/П/27/2007-840 від 04.05.2007 року на наступних умовах:

- на період з липня 2009 року по червень 2010 року включно зменшити розмір щомісячної суми мінімально необхідного ануітетного платежу на 30% (до 1378, 87 доларів США).

Суму відстрочених зобов'язань у розмірі 7 091, 32 доларів США (за період з липня 2009 року по червень 2010 року включно) сплатити рівними частинами у період з липня 2010 року по червень 2013 року включно.

Встановити щомісячну суму до сплати:

- у період з липня 2009 року по червень 2010 року (включно) - у розмірі не менше 1 378, 87 доларів США;

- у період з липня 2010 року по травень 2013 року (включно)- у розмірі не менше 2 173, 98 доларів США;

- у червні 2013 року не менше 2 174, 02 доларів США;

- у період з липня 2013 року по квітень 2023 року (включно) - у розмірі не менше 1 977, 00 доларів США;

- в травні 2023 року - залишок заборгованості по кредиту в повному обсязі (a.c. 67-68).

Так, відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 79/П/27/2007-840 від 04.05.2007 року, сторони виклали кредитний договір наступній редакції:

П. 1.1. предметом цього договору є порядок та умови надання банком позичальнику кредитних коштів на наступних умовах.

1.1.1 сума кредиту складає 161 568, 00 доларів США.

Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 5 числа поточного місяця.

Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає:

- у період з липня 2009 року по червень 2010 року (включно) - у розмірі фактично нарахованих відсотків;

- у період з липня 2010 року по травень 2013 року (включно) - у розмірі не менше 2 173, 98 доларів США;

- у червні 2013 року не менше 2 174, 02 доларів США;

- у період з липня 2013 року по квітень 2023 року (включно) - у розмірі не менше 2 022, 31 доларів США;

- в травні 2023 року - залишок заборгованості по кредиту в повному обсязі.

Отже, з виписки із протоколу і умов Додаткової угоди убачається різниця між сумами щомісячних платежів.

Згідно внесених змін до кредитного договору фактично відстрочено сплату чергових платежів по червень 2010 року ,у зв'язку з чим збільшено мінімальні платежі з липня 2010 року до квітня 2023 року у порівнянні з тими, за виконання якого поручилась ОСОБА_1

Разом з тим, внесені додатковою угодою № 1 до кредитного договору зміни не відображені в укладеному між нею та банком 1 липня 2009 року договорі поруки, отже обсяг її відповідальності збільшився, що є підставою для припинення поруки.

У справі, рішення суду першої інстанції яке переглядається, колегія суддів установивши, що внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя, а саме: зміна графіка погашення кредиту призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, приходить до висновку про застосування норми ст.16, ч. 1 ст. 559 ЦК України про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання поруки такою, що припинена.

Крім того, у додатковій угоді № 1 до кредитного договору встановлено, зокрема, зміну процентної ставки за договором кредиту у випадках, передбачених п. п. 2.11, 3.2.8, 3.2.17, 3.3.6. Пунктами 4.3.1, 4.3.2 вказаної додаткової угоди встановлено також відповідальність позичальника у разі порушення ним умов цієї угоди (а. с. 10-16).

Проте, такі умови у Кредитному договорі від 4 травня 2007 року були відсутні.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя( ст. 559) на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Таким чином, права поручителя підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 року у справі №6-88цс11.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з відповідача ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243 гривні 60 копійок за подання позову та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 121 гривня 80 копійок.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою - задовольнити.

Визнати поруку ОСОБА_1 на підставі договору поруки, укладеного між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 від 01 липня 2009 року, такою, що припинена.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 243 гривні 60 копійок та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 121 гривня 80 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді