Ухвала суду № 58189809, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2016 р. м. Київ К/800/52864/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Фролова В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Промкомплект»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015

у справі № 802/2704/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Промкомплект»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промкомплект» звернулось до суду з позовом, з урахуванням подальшої зміни позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 18.06.2015 № 0002982202 та № 0002992202.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.09.2015 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ЗМ-Консалтинг» за період з 19.02.2013 по 31.03.2015, складено акт № 1445/2202/38585446 від 02.06.2015, в якому зафіксовані порушення:

1) пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 68 764 грн.;

2) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року, на суму 76 405 грн.

18.06.2015 відповідач на підставі акта перевірки прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 002982202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 85 955 грн., в т.ч.: 68 764 грн. основного платежу та 17 191 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 002992202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95 508 грн., в т.ч.: 76 406 гри. основного платежу та 19 102 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

На підтвердження господарських операцій позивачем до перевірки та суду надано договір поставки № 17-02/14 від 17.02.2014, за умовами якого продавець (ТОВ «ЗМ-Консалтинг») зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві (ТОВ «НВП «Промкомплект») продукцію: запасні частини, зазначені у додатках: специфікаціях, видаткових накладних та рахунках-фактури на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару; специфікацію; видаткові та податкові накладні.

Під час проведення перевірки, податковим органом зроблено висновок, що документи оформлені на виконання умов зазначеного договору містять недостовірні дані, що ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій.

Підставами для такого висновку стали документи, які надійшли разом із постановою слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі лейтенанта податкової міліції, а саме: лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 611/9/10-36-07-04 від 07.04.2014 про те, що директор ТОВ «ЗМ-Консалтинг» ОСОБА_3 не перетинав державний кордон України за період 01.01.2012 по 07.04.2014; висновок експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського МВ № 478 від 04.06.2014 про те, що підписи від імені ОСОБА_3 (директор ТОВ «ЗМ-Консалтинг») на досліджених документах виконані не ОСОБА_3, а іншою особою; рапорт ст. о/у відділу ОРСА ПДВ ОУ ГУ Міндоходів у Київській області Бойко М.С. про те, що підприємство ТОВ «ЗМ-Консалтинг» за податковою адресою не знаходиться та договору оренди не укладало.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, наданих позивачем під час перевірки, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та висновку про безтоварність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що з наданих до перевірки документів неможливо підтвердити отримання позивачем товару від ТОВ «ЗМ-Консалтинг». Водночас ні засобів, ні способів реального виконання угод фактично не було; директор контрагента не підписував первинні документи, на які посилається позивач, а підприємство, у якого куплений товар, фактично не здійснювало господарської діяльності та не могло поставляти товар, а отже немає доказів реальності здійснення господарської операції.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «ЗМ-Консалтинг», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання товарів, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору, сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або те, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Промкомплект» задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015 та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.09.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний