Ухвала суду № 58189694, 16.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ К/800/47972/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013

у справі № 826/5285/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київстар»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Київстар» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування ВПП ДПС від 01.04.2013 № 0000184210 та № 0000194210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013, у задоволенні позову відмовлено.

ПАТ «Київстар» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996, ч. 1 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Окружна державна податкова служба - Центральний офіс з обслуговування ВПП ДПС проведено невиїзну позапланову документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.03.2013 № 257/42-10/21673832.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.3, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, що слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.04.2013 № 0000194210 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 6668 грн., в т.ч.: 5417 грн. за основним платежем та 1251 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від від 01.04.2013 № 0000184210 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 342013 грн., в т.ч.: 273676 грн. за основним платежем та 68337 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно з актом перевірки порушення позивачем вказаних норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР та Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР полягали у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, сплачених (нарахованих) за операціями з придбання послуг у БВП «Строитель-Плюс» за договором від 01.09.2008 № 9240 та у КП «Альянс» за договорами від 03.02.2010 № 11966, від 28.09.2010 № 13240/13247 і від 09.11.2010 № 13512.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що правочини позивача з БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс» в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Реальність вказаних господарських операцій поставлена відповідачем під сумнів з огляду на те, що актом ДПІ у м. Сімферополі від 11.04.2012 № 36/22-32468182 про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс» та актом ДПІ у м. Сімферополі від 11.04.2012 № 37/22/31263808 про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель-Плюс» встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій з контрагентами.

Податковий орган також посилався на відсутність у БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс» основних фондів, трудових ресурсів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 у справі № 123/3318/13-к засновника та директора БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і за умови порушення якого, формування валових витрат та податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, що позбавляє права платника податків формувати вказані витрати та кредит.

Господарська операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Судами встановлено, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 у справі № 123/3318/13-к, який набрав законної сили 14.05.2013, ОСОБА_2 (засновника та директора БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс») визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Цим вироком встановлено, що ОСОБА_2 впродовж 2009-2010 років, за попередньою змовою з іншими особами, діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зокрема БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс», з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Наслідками протиправних дій ОСОБА_2 - особи, яка значилася директором та засновником БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс», що встановлені зазначеним вироком суду, є незаконне відображення таких операцій у податковому обліку з метою мінімізації податкових зобов'язань. Складені БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс» первинні документи підписані невідомими та не уповноваженими особами.

Вирок суду в цих питаннях є обов'язковим для адміністративного суду, який розглядає адміністративну справу, в якій обставини щодо реального вчинення господарських операцій ПАТ «Київстар» з БВП «Строитель-Плюс» та КП «Альянс» є предметом доказування в цій адміністративній справі.

З огляду на встановлені вироком суду обставини, які свідчать про те, що контрагенти позивача були створені з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій задля мінімізації податкових зобов'язань, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями.

Така позиція відповідає позиції Верховного Суду України. Зокрема у постанові від 29.03.2016 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Берті» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Верховний Суд України вказав, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена постановою суду, а отже, вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун