Ухвала суду № 58189315, 02.06.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 р.Справа № 820/2056/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016р. по справі № 820/2056/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області треті особи Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

19.04.2016 року, ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Харківської області, треті особи Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просила суд:

- визнати відмову у розрахунку та виплаті вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а право - порушеним;

- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Харківського окружного адміністративного суд від 27.04.2016 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 р. №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Апеляційний суд Харківської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суд від 27.04.2016 року по справі №820/2056/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки на час звільнення позивача з посади судді були відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 02.06.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є суддею у відставці.

В період роботи на посаді судді, Постановою Верховної Ради України № 2869 111 від 29.11.2001 р., ОСОБА_1 була обрана суддею безстроково.

14 лютого 2014 р., до досягнення віку 65 років і за наявності стажу роботи на посаді судді більш 20 років, ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 636-VІІІ ОСОБА_1 була звільнена у відставку, а наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 05.08.2015 року № 04-03/74-ос, у відповідності до п. 9 частини 5 ст.126 Конституції України, ст. 38 КЗпП України була відрахована зі штату Апеляційного суду Харківської області.

Оскільки в наказі голови Апеляційного суду від 05.08.2015 р. не було вказано про виплату належної позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 17.02.2016 р. ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з заявою про нарахування та виплату зазначеної вихідної допомоги згідно ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон України 2453).

Листом Апеляційного суду Харківської області за № 03-54/3054 від 17.02.2016 р. у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги позивачу було відмовлено, з посиланням на втрату чинності ст. 136 Закону України № 2453, згідно із Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII (далі по тексту - Закон України №1166) і на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2015 році.

ОСОБА_1, не погодившись з відмовою Апеляційного суду Харківської області у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, звернулася до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що право на відставку позивач набув до набрання чинності Законом України №1166, яким було виключено ст.136 Закону України №2453, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з п. 14 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - Закон України №2453) (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції (грудень 2013 року) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Частиною 1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Частиною 4 ст.47 Закону України №2453 визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Відповідно до ч.6 ст.47 Закону України №2453 визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною ст.109 Закону України №2453 визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

При цьому, ч.3 ст.109 Закону України №2453 визначено, що заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Частиною 4 ст.109 Закону України №2453 передбачено, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (ч.5 ст.109 Закону України №2453).

Відповідно до ч.1 ст.100 Закону України №2453 встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Зокрема, п.9 ч.5 ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

В той же час, ч.1 ст.136 Закону України №2453 визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто, звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи, визначеного в ч.1 ст.109 Закону України №2453 та подання суддею заяви, що є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII "Прикінцеві положення", абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), Конституційний Суд України вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, на підставі аналізу вищевказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, щодо наявності правових підстав для отримання ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності у останнього правових підстав для здійснення виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України Постанови №59-VIII від 25.12.2014 р. "Про звільнення суддів", якою, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено позивача з посади судді ст.136 Закону №2453 втратила чинність відповідно до Закону України №1166, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи 14 лютого 2014 року позивачем було подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку, в якій останній просив, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону України №2453, внести до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

14 лютого 2014 року позивачем також було подано до Верховної Ради України заяву про звільнення, в якій останній просив звільнити його з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.111 Закону України №2453, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Згідно ч.4 Закону України №2453, рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Частиною 1 ст.9 Закону України "Про Регламент Верховної ради України" (далі по тексту - Закон України №1861) визначено, що Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України №1861 сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань (ч.5 ст.9 Закону України №1861).

Частиною 1 ст.19 Закону України №1861 визначено, що за звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

Порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію (ч.1 ст.20 Закону України №1861).

Згідно з п.4 ч.4 ст.20 Закону України №1861 до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

З матеріалів справ вбачається, що проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі й позивача, неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, однак з незалежних від позивача по справі причин, Постанову №59-VIII "Про звільнення суддів", якою у зв'язку з поданням заяви про відставку позивача було звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області, Верховною Радою України було прийнято лише 16.07.2015 року (аркуші справи 17-23).

Колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача щодо того, що станом на момент видання наказу від 05 серпня 2015 року № 04-03/74-ос, яким було звільнено та відраховано позивача зі штату Апеляційного суду Харківської області, а саме: на момент відрахування ОСОБА_1 з посади, позивач не мав права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з огляду на те, що ст.136 Закону №2453, зокрема якою була передбачена виплата вихідної допомоги, з 01.04.2014 р. виключена на підставі Закону №1166, оскільки позивачем були виконані всі, передбачені чинним на той час законодавством, вимоги щодо порядку подання заяви про відставку ще 14.02.2014 року.

Також, колегія суддів зазначає, що тривалий період звільнення позивача Верховною Радою України не залежав від його дій чи бездіяльності.

Крім того, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до ст.136 Закону України №2453, який діяв на момент подання позивачем заяви про відставку від 14.02.2014р. та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст.22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 року (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

В той же час, Конституційний Суд України у своєму рішенні №1-2/2013 від 03.06.2013 року вказав, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 року, в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Крім того, в вищезазначеному рішенні Рада суддів України також вказала на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст.127 Конституції України та ст.53 Закону України №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Також, колегія суддів зазначає, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Отже, приймаючи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, колегія суддів вважає, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку ОСОБА_1 реалізувала до набрання чинності Законом України №1166, яким було виключено ст.136 Закону України №2453, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 р. №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 року по справі №820/2056/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог Апеляційного суду Харківської області.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З приводу розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та розмір сплати судового збору визначений Законом України "Про судовий збір" від 14.07.2011 р. № 3674-VI.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" встановлено розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року 1378 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано: фізичною особою слід сплатити 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (551,20 грн).

Таким чином розмір судового збору, що підлягає сплаті, становить 606 (шістсот шість) грн. 32 коп.

З матеріалів справи вбачається, що Апеляційний суд Харківської області, звертаючись із апеляційною скаргою, не надав доказів сплати судового збору, проте заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року клопотання Апеляційного суду Харківської області про відстрочення сплати судового збору задоволено та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

Статтею 8 Закону України Про судовий збір передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч.2 ст. 88 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь апелянта, субєкта владних повноважень, якому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України вищевказаної суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2016р. по справі №820/2056/16 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апеляційного суду Харківської області (61001, м. Харків, майдан ОСОБА_2 Сотні, 36, код ЄДРПОУ 37999628) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606 (шістсот шість) грн. 32 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений 07.06.2016 р.