Постанова № 58184887, 25.05.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 906/22/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Савченко Г.І. , суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання: Михальчук В.К.

за участю представників сторін:

позивача: представник Черниш О.М.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради на рішення господарського суду Житомирської області від 28.03.16р. у справі № 906/22/16 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 9179,99 грн. (згідно заяви про зменшення позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/22/16 від 28.03.16р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається те, що відповідач не використовував спірне приміщення для цілей, передбачених в договорі оренди - розміщення буфету, через обставини, за які не відповідає орендар, тому це є підставою для звільнення його від орендної плати за це приміщення у відповідності до ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимим доказів на спростування доводів відповідача, що в орендованому приміщенні є водопостачання і каналізація та не довів, що приміщення є функціонально придатне або належної якості для використання за цільовим призначенням.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 28.03.16р. у справі 906/22/16 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 9179,99 грн., з яких - борг за надані послуги оренди у розмірі 5229,09 грн.; пеню у розмірі 1354,41 грн.; 3% річних у розмірі 173,63 грн.; інфляційні у розмірі 2422,86 грн. У частині надмірно нарахованої суми заборгованості за оренду у розмірі 37478,17 грн., пені у розмірі 6805,19 грн., 3% річних у розмірі 532,31 грн., інфляційних у розмірі 3004,13 грн. - позивач відмовляється від даних частин позовних вимог. У частині позовних вимог щодо розірвання Договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.2014р. - позивач відмовляється від даної частини позовних вимог. Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати: 3045,00 грн. - витрати пов'язані зі сплатою судового збору та 3500,00 грн. - витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення порушено норми ч. 2 ст. 34, ч. 1 ст. 43, п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України.

Зазначає, що актом приймання-передачі від 15.10.2014р. додаток №2 до Договору оренди нерухомого майна від 01.10.2014р. №812 підтверджується, що на момент приймання-передачі орендованого приміщення відповідачем оглянуто приміщення, яке отримано в оренду та своїм підписом на даному акті відповідач підтвердив, що дане приміщення знаходиться у задовільному стані.

Звертає увагу, що з витягу протоколу №68 від 20.03.2015р. вбачається, що відповідач у період з 27.12.2014р. по 20.03.2015р. орендоване приміщення не використовував, а не те, що відповідач взагалі не використовував орендоване приміщення, як зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, оскільки такий висновок суду суперечить письмовим доказам, наявним в матеріалах справи.

Суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки відповідач в процесі розгляду справи не довів належними та допустимими доказами того, що приміщення не використовувалося саме через незалежні від відповідача обставини. Більше того, письмові докази, які містяться в матеріалах справи, вказують на те, що орендоване приміщення прийнято у фактичне володіння та користування, зокрема даний факт підтверджується актами приймання-передачі від 15.10.2014р. та від 26.12.2014р. Крім того, під час дачі усних пояснень відповідач повідомив, що він фактично приступив до використання орендованого приміщення та ним розпочато проведення ремонту приміщення, згідно п. 5.1 договору оренди.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 10.05.2016р. у справі №906/22/16 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.05.2016р. об 14:30 год.

Відповідач у справі не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 118), однак причиною його повернення є: «за закінченням терміну зберігання».

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. постанови від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Норма статті 22 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що брати участь в господарських засіданнях - це право, а не обов'язок сторін.

Оскільки, явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представник відповідача був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 25.05.2016р. представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, тому просив суд його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 28.03.16р. у даній справі слід скасувати, прийняти нове рішення, яким стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивача суму позовних вимог, задовольнивши апеляційну скаргу скаржника, а в частині надмірно нарахованої суми заборгованості за оренду у розмірі 37478,17 грн., пені у розмірі 6805,19 грн., 3% річних у розмірі 532,31 грн., інфляційних у розмірі 3004,13 грн. припинити провадження, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України).

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу (ЦК) України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 01.10.2014р. між Комунальним підприємством «Агенція з питань регіонального розвитку» Житомирської обласної ради (орендодавець) та Фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна №812 (а.с. 12-13) (далі - Договір), відповідно до якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в строкове платне користування нежиле приміщення на другому поверсі в будівлі за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі Комунальної установи по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, загальною площею 41,30 кв.м, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 164041,00 грн. без ПДВ (п. 1.1 Договору).

Строк, на який передається об'єкт оренди у користування сторони визначили з 15.10. 2014р. по 14.09.2017р. включно (п. 7.1 Договору).

За умовами п. 2.1. Договору, вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акта приймання-передачі вказаного приміщення. При цьому, передача приміщення в оренду не передбачає передачу орендареві права власності на орендоване майно. Майно залишається у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, а орендар користується ним протягом строку оренди. Приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.2, п. 2.3 Договору).

За умовами ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове користування (оренду) майно, визначене Договором, про що сторони склали акт приймання-передачі майна від 15.10.2014р. (а.с. 14 зворотня сторона).

Сторони акту охарактеризували стан приміщення, яке передається як об'єкт оренди, як ЗАДОВІЛЬНИЙ.

За вказаних обставин між сторонами виникли правовідносини оренди нерухомого комунального майна з 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу приписів ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до п. 3.1. Договору, сторони погодили, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

За умовами Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженої рішенням обласної ради, і становить, без ПДВ, за базовий місяць розрахунку (останній місяць по якому є інформація про індекс інфляції) - серпень 2014р., 46,00 грн. за 1 кв.м (за результатами конкурсу). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 3.2 Договору).

Пунктом 5.8 Договору визначено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п. 5.19 Договору, орендар зобов'язується щомісяця до 15 числа надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку орендодавця). На вимогу орендодавця проводити звірку взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Як з'ясовано колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду орендоване нерухоме майно знаходилося у приміщенні Житомирського інституту культури і мистецтв Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв та мало використовуватися для розміщення буфету, що не здійснює продаж підакцизної групи товарів. Розміщення буфету мало на меті організацію харчування студентів та слухачів навчального закладу у перервах між теоретичними та практичними заняттями.

Як вбачається з письмових пояснень представника відповідача, остання не змогла використовувати приміщення за цільовим призначенням - для розміщення буфету, оскільки дане приміщення не мало окремого водопостачання та каналізації, не було обладнане умивальниками та не було поділено на зони (виробничу, торгівельну та побутову).

В підтвердження своїх доводів щодо не можливості використання орендованого майна за призначенням, відповідач надала до матеріалів справи копію заяви ФОП ОСОБА_3 від 30.10.2014р., адресовану директору позивача щодо неможливості використання приміщення, через відсутність необхідного ремонту та з проханням розірвати Договір (а.с. 49).

Судом першої інстанції з'ясовувалися обставини подання відповідачем заяви до підприємства позивача.

Як встановлено місцевим господарським судом вказане звернення (заяву) відповідача не можна вважати належним доказом повідомлення позивача про неможливість використовувати орендоване майно за цільовим призначенням. В судовому засіданні господарського суду Житомирської області 23.03.2016р. заслухано в порядку ст. 30 ГПК України ОСОБА_5 на яку згідно з посадовою інструкцією покладено обов'язки реєстрації вхідної кореспонденції та прийнято на посаду головного спеціаліста КП "Агенція з питань регіонального розвитку" з 17.06.2011р. (а.с. 55, 56), яка повідомила, що вказана заява відповідача від 30.10.2014р. до позивача 31.10.2014р. (відповідно до відмітки в нижньому куті цієї заяви) не надходила, про що свідчить витяг з журналу вхідної кореспонденції з 29.10.2014р. по 04.11.2014р. (а.с. 57, 58); кому належить підпис на вищевказаній заяві їй не відомо, зокрема, про це було зазначено представником позивача і в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2016р. Про проведення судової експертизи заяви ФОП ОСОБА_3 від 30.10.2014р. у суді першої інстанції на позивачем ні відповідачем клопотань не подавалося.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з тим, що заяву ФОП ОСОБА_3 від 30.10.2014р. не можна вважати належним доказом повідомлення позивача про неможливість використовувати орендоване майно за цільовим призначенням.

На те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 продовжувала використовувати орендоване приміщення свідчать наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_3 було подано заяву, адресовану голові Житомирської ОДА та у подальшому зареєстровано КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради 19.12.14р., згідно якої вона просила призупинити дію договору оренди нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з 19.12.2014р. по 01.03.2015р. у зв'язку з тим, що в університеті у цей час не буде проводитися навчання, оскільки починаються зимові канікули (а.с.77).

Відповідно до довідки №283 від 25.12.2014р., яка видана ОСОБА_3, повідомляється про те, що студенти Житомирського інституту культури і мистецтв дійсно з 19.12.2014р. знаходяться на канікулах і приступлять до занять з 10.03.2015р. (а.с. 78).

Робоча група з питань використання майна обласної ради розглядала це питання та відповідно на її засіданні вирішено рекомендувати КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради, враховуючи п. 6 ст. 762 ЦК України, звільнити фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 від орендної плати по договору оренди нерухомого майна на час зимових канікул на підставі укладення актів приймання-передачі орендованого майна, яке оформлене витягом з протоколу №65 від 26.12.2014р. (а.с. 79).

Про те після прийняття такого протокольного рішення будь-яких змін та доповнень до Договору в частині сплати орендної плати на певний період (зокрема на період з 19.12.14р. р. по 01.03.15р.) сторони не укладали.

Однак орендоване майно орендарем було повернуте орендодавцю, на підтвердження чого складений акт приймання-передачі від 26.12.2014р. (а.с. 45). Орендодавець жодних зауважень щодо об'єкта оренди у акті не відобразив, зазначивши, що майно перебуває у задовільному стані. Додатково у акті прийому-передачі від 26.12.14р. сторонами зазначено, що Акт вступає в дію з 19.12.2014 року та діє до 01.03.2015 року (підстава - протокол робочої групи з питань оренди майна Житомирської обласної ради № 65 від 26.12.2014 року).

На засіданні робочої групи з питань використання майна обласної ради від 20.03.2015р., оформлене витягом з протоколу №68, розглянуто звернення ФОП ОСОБА_3 щодо дострокового розірвання договору оренди нерухомого майна та прийнято рішення щодо надання дозволу КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради на дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна, оскільки, актів на прийняття приміщення після того, як воно було повернуто орендодавцю (26.12.14р.) та по закінченню зимових канікул (з 19.12.2014р. по 01.03.2015р.) орендар із орендодавцем не підписав, майно фактично не використовував (а.с. 80-81).

Робочою групою вирішено надати таке погодження на дострокове розірвання Договору з 18.12.14р.

Додаткових правочинів, направлених на розірвання Договору (як от: додаткова угода, додаток до договору, тощо), сторонами не вчинялися.

Умовами Договору передбачено, що приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п.2.3. Договору).

Суд апеляційної інстанції надавши оцінку встановленим обставинам та письмовим доказам у даній справі прийшов до висновку, що Договір оренди нерухомого майна від 01.10.2014р. №812 припинив свою дію для сторін з 27.12.2014р., оскільки згідно акта приймання-передачі від 26.12.14р., яким орендоване приміщення повернуто орендарем орендодавцю, після зазначеної дати орендар не заявляв прав на подальше використання приміщення.

Згідно ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З огляду на досліджені обставини Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що правовідносини оренди нерухомого комунального майна між сторонами договору тривали з 15 жовтня 2014 року по 26 грудня 2014 року (включно).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відтак за вказаний період, коли тривали правовідносини оренди (15.10.14р. - 26.12.14р.) відповідач зобов'язувався за умовами Договору вносити орендну плату за користування орендованим майном.

Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 - за вказаний період жодного платежу у якості орендної плати не здійснила, чим порушила умови п.5.8. Договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач свої дії виправдовує неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за договором оренди, а саме не переданням у такому стані, який надавав можливість негайно використовувати за цільовим призначенням об'єкта оренди.

Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що умовами Договору таких обов'язків на орендодавця покладено не було.

Приміщення вважається переданим-прийнятим з моменту складання однойменного акту. Що сторонами й було дотримано.

Поряд з тим у самому акті приймання-передачі від 15.10.14р. сторони стан майна охарактеризували як ЗАДОВІЛЬНИЙ. Інших зауважень у даному акті ні орендодавцем ні, тим більше, орендарем не відображено.

Частиною 1 статті 767 ЦК України передбачено, обов'язок наймодавця передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначення.

Таким чином орендар, незважаючи на відсутність комунікацій подачі та відведення води, а також на відсутність розбивки (розділення) такого приміщення на три робочі (технологічні) зони, прийняв його у користування.

Як зазначив представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач після прийняття в користування об'єкта оренди розпочала у ньому ремонтні роботи, що може свідчити лише про прийняття такого об'єкта оренди та використання його відповідно до визначеної мети.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору є господарськими зобов'язаннями, тому згідно зі ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу (надалі ГК) України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на обставини, встановлені Рівненським апеляційним господарським судом у даній судовій постанові, з відповідача на користь позивачу підлягає стягненню орендна плата за період із 15.10.14р. по 26.12.14р. у розмірі 5229,09грн.:

- за жовтень 2014 року (з 15.10.14р. по 31.10.14р.) - у сумі 1317,32грн.;

- за листопад 2014 року - у сумі 2402,18грн.;

- за грудень 2014 року (з 01.12.14р. по 26.12.14р.) - у сумі 1509,59грн.

За змістом п.6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Позивачем у позовній заяві в основу розрахунку суми пені покладено Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

В усних поясненнях у суді апеляційної інстанції представник зазначив, що така позиція кореспондується із нормами ст. ст.546, 548, 549, 551, 611 ЦК України.

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Нормами статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

А відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь

одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин позивачем нарахована для відповідача пеня у сумі 1354,41грн., яка підлягає стягненню із останнього.

В силу статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано для відповідача 3% річних у сумі 173,63грн. та 2422,63 грн. інфляційних втрат, які підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок здійснений позивачем та здійснив свій розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 01.01.2015р. по 31.01.2016р., який складає 7561,41 грн.; загальної суми пені за періоди з 11.01.2015р. по 05.02.2015р., з 06.02.2015р. по 03.03.2015р., з 04.03.2015р. по 10.07.2015р., яка складає 1358,42 грн.; загальної суми процентів за період з 11.01.2015р. по 29.02.2016р., яка складає 178,36 грн., який долучено до матеріалів справи.

Таким чином, розрахунок здійснений судом апеляційної інстанції в розрізі сум є більшим від сум у розрахунку, який наданий позивачем. А так як позивач не заявляє клопотань про збільшення позовних вимог, то суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі, які відповідають розрахунку, наданого позивачем.

Щодо позовних вимог, які позивачем обраховані у сумі 56999грн.79коп. та розірвання Договору оренди.

У позовній заяві (первісній) суму боргу за оренду приміщення позивач обраховує у сумі 42707грн.26коп. за період з 01.10.14р. по 30.11.15р. На суму заборгованості нараховує пеню у сумі 8159,60грн., 3% річних у сумі 705,94грн., та 5426,99грн. - інфляційних.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що на вказану суму ним позов готувався без урахування обставин, які досліджені судом першої та апеляційної інстанцій та знайшли своє відображення у даній постанові, зокрема у частині терміну дії Договору. Ознайомившись із поданими документами ще у суді першої інстанції до початку розгляду спору по суті, представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог. Просить суд першої інстанції стягнути із відповідача 5229,09 грн. - борг за надані послуги оренди, 1354,41 грн. - пені, 173,63 грн. - 3% річних, 2422,86 грн. - інфляційних, що разом складає 9179,99грн. У частині надмірно нарахованої суми заборгованості за оренду у розмірі 37 478,17грн.; 6805,19грн. - пені; 532,31грн. - 3% річних; 3004,13грн. - інфляційних позивач відмовляється від вказаних частин позовної вимоги. Так само відмовляється і від позовної вимоги про розірвання Договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.14р.

Таким чином заява про зменшення позовних вимог (вих..№27 від 01.03.16р.) хоч і названа позивачем «Заява про зменшення позовних вимог» (а.с.41-44), однак по своїй суті вона є заявою про відмову у частині позовних вимог. На цьому наголосив і представник позивача у суді апеляційної інстанції, зазначивши, що він розуміє наслідки процесуальних дій як у випадку зменшення позовних вимог так і у випадку відмови від позову у певній частині.

Збільшення розміру позовних вимог, відмова від позову, зменшення позовних вимог - це виключно права позивача, які визначають диспозитивність господарського процесу. Диспозитивність означає вільний вибір особами, які захищають свої права, свободи і законні інтереси, варіантів поведінки, пов'язаних із здійсненням процесуальних прав і розпорядженням ними у межах, встановлених процесуальним законом. Розпоряджаючись процесуальними правами у частині відмови від позову чи зменшення позовних вимог, позивач самостійно впорядковує та регулює свої відносини із процесуальним опонентом.

Адже зменшуючи позовні вимоги чи відмовляючись від позовних вимог повністю чи частково, позивач таким чином самостійно визначає обсяг прав, які порушені іншою стороною.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством. При цьому зменшена сума позовних вимог може у подальшому бути збільшена до первісно заявленої суми у цьому ж провадженні, або виведена в окремий новий позов.

У свою чергу відмовлятися від позовних вимог повністю або у частинах позивач вправі лише у тому випадку якщо ним заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги. Припинення провадження в частині задоволеної заяви про відмову від позову позбавляє позивача процесуального права повторно звернутися із таким же позовом з тим же предметом, з тих же підстав і до тієї ж сторони.

У даному випадку позивачем заявлено як вимогу майнового характеру (стягнення 56999,79грн.) так і вимогу немайнового характеру - розірвання договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.2014р.

В судовому засіданні 01.03.16р. господарським судом Житомирської області надано оцінку поданій заяві про зменшення позовних вимог (а.с.48). Вона судом дійсно була розцінена як заява про зменшення кількісних показників, і, як наслідок, судом було зазначено, що «Враховуючи передбачене ст..22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, приймається господарським судом та ухвалюється вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 9179,99 грн.». Що ж до відмови від позовної вимоги про розірвання договору оренди - ні в ухвалі від 01.03.16р., ні у наступних судових актах (11.03.16р., 23.03.16р., 25.03.16р.) ні у оспорюваному судовому рішенні.

Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що подана «Заява про зменшення позовних вимог» фактично є заявою про відмову від позовних вимог. Відтак в частині позовних вимог, від яких позивач відмовився: надмірно нарахованої суми заборгованості за оренду у розмірі 37 478,17грн.; 6805,19грн. - пені; 532,31грн. - 3% річних; 3004,13грн. - інфляційних; про розірвання Договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.14р. вказану заяву слід задоволити, а провадження у справі у вказаних частинах припинити.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Щодо покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Матеріалами справи підтверджується укладення угоди - договору про надання адвокатських послуг №03/2015 від 04.12.15р. між Комунальним підприємством "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради та адвокатським об'єднанням "Міжнародний правовий консалтинг" (а.с.18-20). На підставі цієї угоди позивачем платіжним дорученням №475 від 07.12.15р. було здійснено оплату адвокатських послуг шляхом перерахування грошових коштів у сумі 3500грн. на розрахунковий рахунок адвокатського об'єднання (а.с.25), яке у свою чергу виписало ордер (а.с. 26) для адвоката Черниша О.М. (а.с.23-24) для надання таких послуг.

У судовому засіданні адвокат Черниш О.М. зазначив, що у штаті позивача була відсутня посада юриста, відтак він, і не тільки він, надавали для підприємства адвокатські послуги впродовж тривалого часу.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення, яким позовні вимоги слід задоволити частково в частині стягнення 5229,09 грн. - боргу за надані послуги оренди, 1354,41 грн. - пені, 173,63 грн. - 3% річних, 2422,86 грн. - інфляційних, 294,33 грн.

В іншій частині позовних вимог: надмірно нарахованої суми заборгованості за оренду у розмірі 37478,17грн., пені у розмірі 6805,19грн., 3% річних у розмірі 532,31грн., інфляційних у розмірі 3004,13грн.; про розірвання Договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.14р. - провадження у справі слід припинити.

За результатами розгляду апеляційної скарги та прийняття рішення Рівненський апеляційний господарський суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Оскільки процентне співвідношення між сумою заявлених позовних вимог (майнові вимоги) у позовній заяві та сумою задоволених позовних вимог становить 16,11% (9179,99грн. / 56999,79грн. * 100%), то судові витрати за подання позовної заяви та витрати на оплату послуг адвоката підлягають пропорційному задоволенню.

В рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви (майнової вимоги) із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 294,33грн. (1827грн. * 16,11%). В рахунок відшкодування витрат на оплату послуг адвоката - 563,85грн. (3500грн. * 16,11%).

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у сумі 1515,80грн. покладаються на відповідача.

Видачу наказів слід доручити господарському суду Житомирської області.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради від 13.04.16р. задоволити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 28 березня 2016 року у справі №906/22/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (10014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, буд. 12, код ЄДРПОУ 32744337) 5229,09 грн. - борг за надані послуги оренди, 1354,41 грн. - пені, 173,63 грн. - 3% річних, 2422,86 грн. - інфляційних, 294,33 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 563,85 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката.

В частині позовних вимог, якими надмірно нараховано суми заборгованості за оренду у розмірі 37478,17 грн., пені у розмірі 6805,19 грн., 3% річних у розмірі 532,31 грн., інфляційних у розмірі 3004,13 грн.; про розірвання Договору оренди нерухомого майна №812 від 01.10.14р. - провадження припинити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (10014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, буд. 12, код ЄДРПОУ 32744337) 1515,80 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Житомирської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/22/16 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Тимошенко О.М.