Постанова № 58184528, 02.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2016 р. Справа № 917/254/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1375 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року у справі № 917/254/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізоформ”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лозівський молочний завод”, м. Гадяч Полтавської області

про стягнення 153003 грн. 93 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року у справі № 917/254/16 (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ “Лозівський молочний завод” користь ТОВ “Лізоформ” 139187,31 грн. основного боргу, 10713,60 грн. пені, 730,95 грн. річних, 2372,07 грн. інфляційних, 2295,06 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року у справі № 917/254/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на доказах, які не є належними та допустимими, оскільки судом, на думку відповідача, помилково взяті до уваги видаткові накладні, які не відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані, як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. На думку позивача, відповідач, заперечуючи проти позову, свідомо затягує строки виконання взятих на себе договірних зобов’язань (вх. 5592 від 01.06.2016р.). Також у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить розглядати апеляційну скаргу за його відсутності.

У зв’язку із відпусткою судді Ільїна О.В. для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М., згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01 червня 2016 року.

У призначене судове засідання представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 147, 148).

Колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності належно повідомлених представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, переглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Застосовуючи приписи статей 538, 525, 526, 610, 625-626 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача основний борг за порушення умов договору у розмірі 139187,31 грн., 3% річних у розмірі 730,95 грн., інфляційні на суму 2372,07 грн. та пеню у розмірі 10713,60 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 01 січня 2013 року між ТОВ “Лізоформ” та ТОВ “Лозівський молочний завод” було укладено договір поставки товару № 17/13, згідно умов якого, позивач (Постачальник) зобов’язався поставити і передати у власність відповідачу (Покупцю) миючі та дизенфікуючі засоби, а відповідач зобов’язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (пункт 1.1 Договору) (а.с. 11-12).

Пунктом 4.2 Договору в редакції додаткової угоди від 22 грудня 2013 року сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату кожної поставленої партії товару згідно рахунку-фактури шляхом банківського перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з моменту поставки партії товару (а.с. 13).

В період з липня 2015 року по листопад 2015 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 161251,18 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 4476 від 24 липня 2015р., №4478 від 24 липня 2015р., № 4573 від 28 липня 2015р., № 5256 від 27 серпня 2015р., № 5782 від 17 вересня 2015р., № 6346 від 08 жовтня 2015р., № 6770 від 26 жовтня 2015р., № 7138 від 06 листопада 2015р. (а.с.15-22).

Позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату за поставлений товар (а.с. 23-30).

Однак, відповідачем виконано умови вищенаведеного Договору не в повному обсязі, в зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 139187,31 грн., у зв’язку із частковою оплатою за отриманий товар за рахунком № 4482 від 21 липня 2015 року на суму 22063,87 грн., згідно довідки ПАТ «КБ «Хрещатик» (а.с. 10).

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія (вих.. № 01-02/04/736 від 15 грудня 2015 року) з вимогою перерахування суми заборгованості на розрахунковий рахунок Постачальника за договором №17\13 від 01 січня 2013 року (а.с. 31).

Станом на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, відповідач доказів сплати боргу за вищезазначеними накладними не надав.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Проте, відповідач порушив умови укладеного договору поставки та вимоги чинного законодавства та не сплатив вартість отриманого товару у повному обсязі та у строк, визначений умовами Договору, чим порушив права та законні інтереси позивача, що змусило його звернутись за їх захистом до господарського суду.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 139187,31 грн.

У зв’язку із порушенням відповідачем грошового зобов’язання, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 7360,95 грн., інфляційні у розмірі 2372,07 грн. та пеню на суму 10713,60 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Як свідчить із додаткової угоди до договору від 22 грудня 2013 року, сторони дійшли згоди, що оплата здійснюється покупцем за кожну поставлену партію товару згідно рахунку-фактури шляхом банківського перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 90 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Розрахунок наведений позивачем щодо стягнення 3% річних та інфляційних відповідає наведеним вище умовам договору.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, наявність обов’язку погашення боргу, судова колегія, перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача суму 3% річних у розмірі 7360,95 грн., інфляційних у розмірі 2372,07 грн., оскільки зроблений позивачем розрахунок нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідає вимогам законодавства та умовам договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.2. Договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем строку оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати товару.

У зв’язку із порушенням відповідачем умов Договору поставки, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача пеню у розмірі 10713,60 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що зроблений позивачем розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов’язань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню на заявлену до стягнення суму.

З матеріалів справи свідчить, що відповідач не погоджуючись з позовними вимогами, факт отримання товару та часткове погашення суми боргу не заперечує, проте конррозрахунок суми боргу, пені, інфляційних та 3% річних не надав, вірність розрахунку, зроблений позивачем, не спростував.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на невідповідність первинних документів, які підтверджують факт поставки вимогам чинного законодавства, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

З матеріалів справи вбачається, що в копіях видаткових накладних, які надані позивачем в обґрунтування його вимог по стягненню заборгованості, містяться підписи отримувача товару, які скріплені печатками підприємств.

Слід зазначити, що справжність підпису чи печатки відповідачем не оскаржується, факт поставки не заперечується, до того ж відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар по договору сторін.

А тому посилання відповідача на відсутність дати, вказівок на осіб, які підписали накладні не є підставою для відмови у позові, а підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на невиконання позивачем обов’язкової умови договору щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином видаткових накладних, у зв’язку з чим відповідачем було призупинено оплату поставленого товару в силу вимог статті 538 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, визначені статтею 666 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідач не скористався визначеними цією нормою правами, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначена норма не дає покупцю права не оплачувати прийнятий та використаний ним товар, у зв’язку з чим відповідачем безпідставно зупинено виконання свого обов’язку по оплаті за отриманий ним товар.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи апеляційної скарги позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням її заявником всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог матеріального та процесуального права щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, порушень норм процесуального права відсутні через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року у справі № 917/254/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 07.06.2016р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.