Рішення № 58184459, 02.06.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2321/16

Справа № 522/11294/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» про стягнення боргових зобов'язань,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) 03.06.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» та просив визнати спільним боргом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредит в сумі 480000,00 доларів США отриманий за кредитним договором № В 536 від 03 листопада 2006 року, укладеного між ПАТ «АБ «Південний» та ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 112095,52 долара США в якості ? частини сплачених ОСОБА_1 станом на 29 травня 2015 року грошових коштів за вказаним кредитним договором; Стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 3897,60 гривень.

Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 28.05.2002 року між сторонами по справі був укладений шлюб. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.09.2011 року шлюб між ними був розірваний. Зазначене рішення набрало законної сили 26.09.2011 року. Під час шлюбу, а саме 03.11.2006 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «АБ «Південний» був укладений кредитний договір № В 536 (далі також - кредитний договір) та отриманий кредит в розмірі 480000,00 доларів США строком до 2021 року. Метою укладання договору було придбання нерухомості, що зазначено в п. 1.2 розділу 1 цього кредитного договору. 03.11.2006 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1. Також, 03 листопада 2006 року ОСОБА_1 передав квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку ПАТ АБ «Південний» у забезпечення виконання ним вказаного кредитного договору. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2012 року квартира АДРЕСА_1 була визнана спільним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та поділена між ними в рівних частках. З вересня 2011 року та по цей час ОСОБА_1 за власні кошти погасив банку частково кредит на суму 224191,05 доларів США. На цей час у ОСОБА_1 виникли фінансові труднощі, які перешкоджають сплачувати кредит в повному обсязі. У зв'язку з тим, що свого часу кредит був отриманий ОСОБА_1 в інтересах сім`ї на придбання житла для сім`ї, тобто кредитний борг є спільним боргом подружжя, ОСОБА_1 усно звернувся до ОСОБА_2 з проханням відшкодувати йому ? частину грошей сплачених ним на погашення кредиту після розірвання шлюбу у розмірі 112095,52 долара США та запропонував ОСОБА_2 продовжити сплачувати зазначений кредит в рівних частках для усунення заборгованості по кредиту та недопущення звернення стягнення боргу за рахунок їх квартири. Однак, ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 кошти та продовжити погашати кредит спільно відмовилась. Виходячи з того, що заборгованість за кредитним договором є спільним боргом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, так як договір укладений в інтересах сім`ї, а саме на придбання житла для сім`ї., позивач вважає, що ОСОБА_2 повинна відшкодувати ОСОБА_1 1/2 частину вже сплачених ним коштів на погашення кредиту після розірвання шлюбу, а саме в розмірі 112095,52 долара США. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав з вимогою визнання заборгованості по зазначеному кредиту спільною сумісною заборгованістю та вимогою стягнути з ОСОБА_2 на його користь 112095,52 долара США. В якості правового обґрунтування наведені ч. 3 ст. 61, ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.

У ході розгляду справи представник позивача надав заяву від 19.04.2016 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, у якій просив позов в частині вимоги про визнання спільним боргом сторін кредиту в сумі 480 000 доларів США, отриманого за кредитним договором № В 536 від 03 листопада 2006 року - залишити без розгляду. Заяву була судом задоволена та 19.04.2016 року винесена ухвала суду.

Також, у ході розгляду справи позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій він остаточно просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 263 564 гривень 38 копійок, сплачених за період з 01.09.2011 року по 23.02.2016 року як частину кредитних зобов'язань перед ПАТ АБ «Південний» за кредитним договором № В 536 від 03 листопада 2006 року. Заява була судом прийнята до розгляду з огляду на відповідність законодавству України.

Відповідач в особі свого представника - ОСОБА_4 (діє на підставі ордеру серії НОМЕР_1) проти задоволення позову заперечував, з наступних підстав. Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Таким чином, борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, враховуються, а не розподіляються. Тобто, наявність у позивача грошових зобов'язань за кредитним договором підлягала врахуванню в частині коштів, що не були сплачені на момент розірвання шлюбу - при розгляді Приморським районним судом м. Одеси справи між цими ж самими сторонами про поділ майна подружжя. Сам по собі факт неврахування правовідносин за кредитним договором при розгляді вказаної справи міг бути підставою для скасування ухваленого по справі рішення, але не надає позивачу зараз права проводити «розподіл» зобов'язань за цим договором шляхом подання окремого позову по даній справі. Також відповідачем була надана до суду заява про застосування позовної давності, у якій він зазначав, що 27.01.2012 року представник позивача був присутній у судовому засіданні по справі №1522/13171/11, що підтверджено Журналом судового засідання від цієї ж дати. Отже, щонайменше з цієї дати ОСОБА_1 був відомий зміст позовної заяви ОСОБА_2 по вказаній справі, у якій вона просила провести розподіл майна сторін по справі як колишнього подружжя, не включаючи до складу цього майна ані борги, ані правовідносини за зобов'язаннями, що виникли за кредитним договором. У подальшому, представник ОСОБА_1 клопотань про надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи не заявляв, що свідчить про факт отримання ним позовної заяви по даній справі. Додатково, факт своєчасного отримання ОСОБА_1 позовної заяви підтверджений заявою його представника від 17 лютого 2012 року, у якій він посилається на зміст цієї позовної заяви. З урахуванням викладеного, представник відповідача зазначає, що принаймні з вказаної дати позивачу було відомо про порушення його прав на врахування боргів та правовідносин за зобов'язаннями, що виникли за кредитним договором, але з позовом про їх поділ він звернувся лише 03 червня 2015 року, тобто - з пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

У судове засідання 02.06.2016 року з'явився представник позивача - ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 06.02.2016 року), позовну заяву з урахуванням раніше поданих заяв про залишення частини вимог без розгляду та зменшення розміру позовних вимог - підтримала, просила її задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_4 (діє на підставі ордеру серії НОМЕР_1) у судове засідання з'явився, заперечував проти задоволення позову, просив відмовити з підстав, викладених у раніше поданих запереченнях проти позову та поясненнях.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ПАТ АБ «Південний», у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Суд з урахуванням вимог ч.4 ст. 169 ЦПК України за згодою осіб, які брали участю у справі, ухвалив слухати справу за відсутності представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, які брали участь у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.05.2002 року по 26.09.2011 року, тобто, коли набрало законної сили рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.09.2011 року по справі №2/1522/10653/11 (т.1, а.с.17).

У період шлюбу, а саме 03.11.2006 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір № В 536 з ПАТ «АБ «Південний», за яким отримав кошти на суму 480000,00 доларів США строком до 2021 року з метою отримання кредиту: придбання нерухомості, що зазначено в п. 1.2 розділу 1 цього кредитного договору (т.1, а.с. 8-11).

У цей же день, 03.11.2006 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., було придбано у власність трикімнатну квартиру загальною площею 173.5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12).

03 листопада 2006 року ОСОБА_1 передав вказану квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку ПАТ АБ «Південний» у забезпечення виконання ним вказаного кредитного договору (договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., зареєстровано у реєстрі за №16321 (т.1, а.с.13-16).

Також, 08.11.2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № В 536 від 03.11.2006 року (т.1, а.с. 59-60), згідно п.1.1. якої сума наданого кредиту склала 615 000, 00 дол. США строком з 08.11.2007 року по 02.11.2021 року зі сплатою 11, 5% річних.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2012 року по справі №1522/13171/11 був розглянутий позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - АБ «Південний про розподіл майна подружжя. Вказаним рішенням суду, за результатами проведення поділу, було визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартиру загальною площею 173, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1 гектарів, за адресою АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.19-23).

Згідно з довідкою ПАТ «АБ «Південний» вих.. №16-4024БТ від 27.08.2015 року (т.1., а.с.51), загальний розмір грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 за кредитним договором №В 536 від 03.11.2006 року на суму 480 000, 00 дол. США за період з 01.09.2011 року по 29.05.2015 року склав 167 440, 60 дол. США.

У відповідності до довідки банку №16-9101 БТ від 24.02.2016 року за період з 03.06.2012 року по 23.02.2016 року позивачем після 29.05.2015 року за вказаним кредитом договором №В 536 від 03.11.2006 року було сплачено кошти на суми: липень 2015 року - 1 500 дол. США; листопад 2015 року - 3 700 дол. США; лютий 2016 року - 5 000 дол. США.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачки 1/2 частки сплачених за період з 01.09.2011 року по 23.02.2016 року за кредитом коштів з переведенням даних сум за курсом НБУ на день подання уточненого позову (1 дол. США = 25, 484764 грн) :

(167 440, 6 + 1500 + 3700 + 5000) : 2 х 25, 484764 грн. = 2 263 564, 38 грн.

Згідно ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Механізм застосування цієї норми наведений у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Для спільних боргів характерне те, що вони виникають з єдиної правової підстави. До спільних боргів належать борги за укладеними обома з подружжя угодами, за якими вони прийняли на себе певні зобов'язання; за угодами, укладеними одним із подружжя за наявності презумпції згоди на це другого з них, якщо кошти, одержані за такими угодами, використано в інтересах сім'ї, зокрема борги дружини і чоловіка, пов'язані з їх спільним майном; за зобов'язаннями, що виникли внаслідок спільного заподіяння шкоди іншим особам; за зобов'язаннями подружжя з відшкодування шкоди, заподіяної їх неповнолітніми дітьми; борги, які виникли через безпідставне набуття або збереження обома з подружжя майна за рахунок іншої особи. Усі інші борги подружжя є особистими.

Кожен з подружжя за час шлюбу може бути стороною в різних зобов'язаннях. Проте в деяких випадках участь у зобов'язанні одного з подружжя впливає на майнові інтереси другого. Більше того, інколи участь у зобов'язанні одного з подружжя спричиняє визнання зобов'язаною стороною і другого з подружжя. Це можливо як в договірних, так і в недоговірних (деліктних) зобов'язаннях.

Той з подружжя, хто не брав участі у договірному зобов'язанні, може набувати певних майнових обов'язків і визнаватися боржником у зобов'язанні. Так, він може нести майнову відповідальність за зобов'язанням, учасником якого був другий із подружжя. Це можливо лише за умов, коли судом встановлено що:

договір був укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї;

те, що було одержано за договором, використано на її потреби.

При укладанні кредитного договору одним із подружжя (ст. 1054 ЦК України) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, хоча банки зазвичай і вимагають підтвердження волі другого з подружжя щодо цього правочину. Однак кредитний договір не належить до договорів, які передбачені в ст. 65 СК України, в якій йдеться про правочини щодо спільного майна подружжя. Це пояснюється тим, що укладення кредитного договору не стосується спільного майна подружжя. До того, як банк надасть кошти клієнтові, у останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошей. Таким чином той з подружжя, хто укладає кредитний договір, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних, а не речових правовідносин.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

З огляду на вказаний механізм, при розподілі майна подружжя, суд, за наявності відповідної позиції однієї зі сторін, враховує борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї шляхом відповідного збільшення частки майна того з подружжя, хто є безпосередньо стороною зобов'язання, що виникло в інтересах сім'ї (стороною кредитного договору).

Та обставина, що при розгляді справи про розподіл майна сторін по справі як колишнього подружжя ОСОБА_1 не скористався своїм диспозитивним правом вимагати врахування при проведенні цього поділу правовідносин за зобов'язаннями по кредитному договору - не можуть бути підставою для виникнення у нього права на стягнення з ОСОБА_3 частини коштів, що сплачуються ним за цим кредитним договором, такий механізм реалізації ч.4 ст.65 СК України не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

При цьому суд зазначає, що з наданої обома сторонами судової практики також не вбачається подібного механізму реалізації ч.4 ст.65 СК України, а навпаки вбачається вирішення питання про врахування боргів та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї при розгляді позову про розподіл майна подружжя.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Суд враховує, що при поділі майна подружжя за рішенням суду від 25.09.2012 року за розглядом позову ОСОБА_2, позивачем не висувались такі вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 коштів, сплачених за вказаним кредитним договором.

Як вже зазначалось, рішення про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної чинності 26.09.2011 року, таким чином з цього моменту позивач мав можливість звернутись до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Проте, з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 03.06.2015 року, тобто, зі спливом строку позовної давності.

З урахування заяви відповідача про застосування позовної давності, зважаючи на відсутність будь-яких належних та допустимих доказів поважності причин пропущеної позовної давності, суд вважає, що до спірних правовідносин в частині вимог позивача про стягненняз ОСОБА_2 коштів сплачених за кредитом за період з 01.09.2011 року по 26.09.2014 року можливо застосувати строки позовної давності як підставу для відмови у їх задоволенні.

При цьому суд враховує, що 12.06.2013 року між ПАТ АБ «Південний» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким остання зобов'язалась на умовах, визначених у цьому договорі поруки, відповідати перед кредитором за порушення ОСОБА_1 його зобов'язань перед кредитором, що виникли із кредитного договору №В 536 від 03.11.2006 року та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому, згідно з яким кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит на суму 615 000, 00 дол. США, а позичальник зобов'язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені в кредитному договорі, повернути кредитору кредит, сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами кредитного договору та обраховані кредитором (т.2, а.с. 1-3).

Згідно п.1.4 вказаного договору, поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником за зобов'язаннями останнього по кредитному договору, в тому числі як по сплаті основного боргу за кредитом в розмірі неповерненої в термін суми кредиту, але не більше 142 780, 32 дол. США, відсотків за користування кредитом, нарахованих відповідно до кредитного договору, але не більше 139 795, 81 дол. США, усе разом 282 576, 13 дол. США, усім своїм майном і засобами, на які може бути звернене стягнення відповідно до чинного законодавства України.

Отже, з 12.06.2013 року відповідачка несе відповідальність за цим кредитним договором у якості поручителя, та не несе відповідальності як колишня дружина. Таким чином, вимога позивача про стягнення сплачених за кредитом коштів за період з 12.06.2013 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1.ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи, керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості та незаконності пред'явлених позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з чим вважає за необхідне у їх задоволенні відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 61, 88, ч.4 ст. 169, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 3, 60, 61, 65 Сімейного кодексу України, ст. 3, 15, 16, 257, ч.4 ст. 267 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» про стягнення боргових зобов'язань - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя Домусчі Л.В.

02.06.2016