Постанова № 58184289, 07.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 910/2484/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.06.2016 року по справі №910/2484/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2016р.

у справі №910/2484/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГБУДПРОЕКТ"

до Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

про стягнення 98 880,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕГБУДПРОЕКТ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (далі-відповідач) 68 301,10 грн. основної заборгованості, 124,31 грн. пені, 30 464,21 грн. інфляційних нарахувань, 2 222,42 грн. 3% річних.

18.04.2016 року від позивача надійшла до Господарського суду міста Києва заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 98 880,78 грн., з яких: 68 301,10 грн. - основна заборгованість; 124,31 грн. - пеня; 2 389,89 грн. - 3% річних та 28 065,48 грн. - втрати від інфляції. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 9 000,00 грн. та судового збору.

Позов мотивований тим, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання зі сплати послуг, наданих позивачем на підставі Договору №29/13 від 24.01.2013р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2016р. у справі №910/2484/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГБУДПРОЕКТ" основну заборгованість в сумі 68 301,10 грн.; пеню в сумі 123,62 грн.; 3 % річних в сумі 2 385,86 грн.; втрати від інфляції в сумі 28 065,48 грн.; витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 4 500,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1 483,14 грн.

В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 20.04.2016р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи;невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.203, 601 Цивільного кодексу України та ст.ст.43,44 ГПК України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" в особі філії Газопромислове управління "ПОЛТАВАГАЗВИДОБУВАННЯ", як замовником, та ТОВ "ЛЕГБУДПРОЕКТ", як виконавцем, було укладено договір від 24.01.2013 (зареєстрований 25.01.2013р. за № 29/13) з додатками до нього та додаткову угоду від 30.12.2013р. (зареєстровано 31.12.2013р. за № 1241/13) (далі - Договір), відповідно до предмета якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з технічного обслуговування і ремонту баків, резервуарів та контейнерів металевих (послуги з проведення зачистки, видалення осаду з його подальшою утилізацією та тарування резервуарів та ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів (далі - послуги), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Як вбачається з п.5.1 Договору (в редакції, викладеній у п.1 додаткової угоди №1), термін надання послуг - до 31 грудня 2014 року.

Здача-приймання послуг по договору здійснюється шляхом підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг, складених у 2 (двох) примірниках, по одному для кожної сторони (п.5.6 Договору).

Підпунктом 6.1.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Відповідно до п.4.1 Договору розрахунки проводяться замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 (тридцяти) банківських днів після наданих послуг згідно з п. 1.4 на підставі підписаного сторонами акта здачі-приймання наданих послуг.

Пунктом 7.2.5 Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати замовник сплачує на користь виконавця за кожний день прострочення пеню у розмірі 0,001 % суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами (п.10.1 Договору в редакції, викладеній у п.2 додаткової угоди №1).

Отже, внаслідок укладення зазначеного вище Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав, а відповідач отримав послуги на підставі Договору на суму 68 301,10 грн., що підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг від 29.12.2014р., підписаний керівниками сторін і скріплений відбитками їх печаток.

Спір між сторонами даної справи виник, як стверджує, позивач, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки відповідач у встановлений п.4.1 Договору строк, надані позивачем послуги згідно з актом від 29.12.2014р. не оплатив.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Враховуючи наведені приписи норм права та умови, встановлені п.4.1 Договору, відповідач був зобов'язаний оплатити позивачеві послуги, надані згідно з актом від 29.12.2014р., в термін до 12 лютого 2015 року, включно.

Проте, відповідачем відповідно до вимог ст.ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів оплати наданих позивачем послуг у встановлені Договором строки.

При цьому, відповідач вказує на те, що його грошові зобов'язання припинилися перед позивачем на суму 27 752,92 грн. на підставі заяви від 26.01.2016р. (від 27.01.2016 №22-947) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З вказаної вище заяви вбачається, що сума у розмірі 27 752,92 грн. встановлена рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.07.2015р. у справі № 917/721/15, яке набрало законної сили.

Матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача у даній справі є стягнення з останнього суми основної заборгованості, яка виникла у зв'язку з несплатою наданих послуг на підставі договору, неустойки у вигляді пені та нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, згідно з заявою відповідача від 26.01.2016р., останній має намір вчинити односторонній правочин, спрямований на припинення свого грошового зобов'язання перед позивачем, зокрема, в частині суми основної заборгованості, яка виникла на підставі договору, шляхом зарахування зустрічних грошових вимог, які складаються з сум пені, штрафу та судового збору.

Проте, Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.14 постанови від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 18.12.2014р. у справі № 18/2434/12 та від 30.03.2016р. у справі № 917/1592/15.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку, що відповідач має на меті здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить правилам, встановленим ст.601 Цивільного кодексу України.

Крім того, припинення зустрічних грошових вимог на даній стадії процесу спору між сторонами у даній справі є неможливим, оскільки грошові вимоги позивача до відповідача, які є предметом спору у даній справі, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції не є безспірними, порівняно із тими, які підтверджені судовим рішенням від 16.07.2015р. у справі №917/721/15.

Таким чином, на думку суду, єдиним ефективним способом врегулювання даного питання можливе шляхом укладення сторонами спору мирової угоди на стадії виконавчого провадження за наявності законних рішень у даній справі та у справі №917/721/15.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 27752,92 грн. на підставі заяви від 26.01.2016р. між сторонами не відбулося.

Таким чином, підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 68 301,10 грн. підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем не спростовано.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія вважає, що останнім правомірно присуджено стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 28 065,48 грн. та 3% річних в розмірі 2 385,86 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 та 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.5 Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати замовник сплачує на користь виконавця за кожний день прострочення пеню у розмірі 0,001 % суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія вважає, що останнім правомірно присуджено стягнення з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 123,62 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Так, пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У відповідності до ч.1 та 2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як замовником, та адвокатом Савченко О.В. було укладено договір від 01.06.2015 №01/06-01 про надання правової допомоги, відповідно до предмету якого адвокат зобов'язується надати замовнику правову допомогу в стягненні заборгованості з відповідача на користь позивача за договором від 24.01.2013 №29/13 про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту баків, резервуарів та контейнерів металевих (послуги з проведення зачистки, видалення осаду з його подальшою утилізацією та тарування резервуарів та ємностей для зберігання ПММ).

Про надання правової допомоги за даним договором, адвокат надає замовнику акт прийому-передачі виконаних робіт (п.3.1 договору від 01.06.2015 №01/06-01).

Так, між сторонами договору від 01.06.2015 № 01/06-01 підписано і скріплено відбитком печатки замовника акт прийому-передачі виконаних робіт від 29.09.2015р., згідно з яким в період з 08 вересня по 29 вересня 2015 року адвокат виконав та передав замовнику, зокрема, такі роботи: надання усних консультацій замовнику - 5 годин; надання письмових консультацій замовнику - 3 години; проведення юридичного аналізу договору від 24.01.2013 №29/13 - 3 години; юридичний аналіз первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку фінансово-господарських взаємовідносин між сторонами згідно з договором від 24.01.2013р. № 29/13 - 3 години (п.1 вказаного Акту).

Як вбачається з п. 2 акту від 29.09.2015р., вартість робіт становить 9 000,00 грн.

На підтвердження оплати позивачем послуг адвоката, наданих останнім на підставі договору від 01.06.2015 № 01/06-01, на суму 9 000,00 грн., позивачем додано до позову у даній справі платіжні доручення від 07.09.2015р. № 2049 та від 29.09.2015р. № 2105.

Також, у матеріалах справи міститься засвідчена копія Свідоцтва від 20.07.2012р. № 1273 про право на зайняття адвокатською діяльністю Савченком О.В.

У листі Вищого господарського суду України від 13.02.2002 № 01-8/155 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів" наведена така позиція: "вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи" .

У пункті 3 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

В сукупності наведених вище обставин та доказів, наявних в матеріалах справи, судова колегія дійшла до висновку, що договір від 01.06.2015 № 01/06-01, акт прийому-передачі виконаних робіт від 29.09.2015р. та розрахункові документи свідчать про надання адвокатом позивачеві правової допомоги у спорі з відповідачем, який виник внаслідок виконання Договору від 24.01.2013 (зареєстровано 25.01.2013 за № 29/13), та їх оплати позивачем.

При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в сумі 9 000,00 грн. є достатньо завищеними та неспіврозмірними, порівняно з ціною позову та складністю даної справи.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно вирішив зменшити розмір витрат на адвоката, які підлягають покладенню на відповідача, на 50 %.

Твердження відповідача про те, що акт прийому-передачі виконаних робіт від 29.09.2015р. засвідчує тільки надання консультацій, юридичного аналізу документів та матеріалів іншої господарської справи - №917/721/15, яка розглядалася Господарським судом Полтавської області, судова колегія не приймає до уваги, оскільки правова допомога була надана позивачу щодо стягнення з відповідача заборгованості за спірний Договором, а в справі №917/721/15 - стягнення проводилося навпаки з позивача на користь відповідача. Крім того, відповідачем не надано доказів участі адвоката Савченка О.В. в господарській справі №917/721/15.

Інші доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2016р. у справі №910/2484/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 року у справі №910/2484/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/2484/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Б.В. Отрюх

С.Г. Рудченко