Постанова № 58184260, 07.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 910/23467/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Рудченка С.Г.

Гаврилюка О.М.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.06.2016 року по справі №910/23467/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року

у справі №910/23467/15 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Фонду гарантування вкладників фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої І.В. в інтересах Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ"

про стягнення 82 802,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "УКРБІЗНЕСБАНК" в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію останнього Біла Ірина Володимирівна (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" (далі-відповідач) 82 802,71 грн., з яких: 76 764,00 грн. - заборгованість за кредитом, 2 814,77 грн. - заборгованість за процентами, 2 804,58 грн. - пеня (2 447,22 грн. за прострочення зобов'язання щодо повернення кредиту, 357,36 грн. за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами), 419,36 грн. - штраф.

Позов мотивований порушенням відповідачем грошового зобов'язання за кредитним договором №158/Ю від 29.05.2013р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015р. у справі №910/23467/15 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 26.11.2015р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду змінити шляхом зменшення розміру стягнення процентів на 620,23 грн. та пені - 12,23 грн., а в стягненні штрафу відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судові засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, судова колегія встановила наступне:

29.05.2013 року між Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК», як кредитодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ», як позичальником, був укладений кредитний договір №158/Ю (далі - Договір), відповідно до умов якого банк, за наявності вільних грошових коштів надає позичальникові у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом користування у сумі 197 330,00 грн. на придбання транспортного засобу, строком до 28.05.2016р. зі сплатою 21% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (Додаток № 1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році.

Додатковою угодою №1 від 15.10.2014р. до Договору сторони домовились внести зміни до п. 1.1 Договору та викласти його в наступній редакції: «Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 197 330,00 грн. на придбання транспортного засобу строком до 28 травня 2016 року зі сплатою:

- у період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 21 % річних;

- у період з 01 жовтня 2014 року до 28 травня 2016 року включно - 15 % річних.

У відповідності до п.4.2 Договору позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 (сьомого) числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок №37391032197369 суму процентів за користування кредитом у відповідності до Договору.

Крім того, позичальник зобов'язався погашати, наданий банком кредит, згідно з Графіком погашення, наведеним в Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього Договору (п.4.5 Договору).

Згідно із п.4.6 Договору у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього Договору а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28 травня 2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Відповідно до п.4.6 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.10.2014р., у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5. цього Договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28 травня 2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі:

- в період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50% річних на суму про простроченої заборгованості до моменту її погашення;

- починаючи з 01 жовтня 2014 року - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Згідно із п.4.7 Договору позичальник зобов'язався кошти у погашення заборгованості в першу чергу направляти для сплати комісій, процентів за користування кредитом, строк сплати яких настав, потім простроченої заборгованості за кредитом, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту.

Пунктом п.8.12 Договору сторони погодили, що строк дії цього Договору встановлюється з дня підписання останнього і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим Договором.

Додатковою угодою №2 від 04.12.2014р. сторонами було викладено пункт 4.12 у наступній редакції: «Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок №26005032197310 відкритий у ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з травня 2013 року».

На виконання умов Договору позивач надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 192 088,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №260_3 від 06.06.2013р. та випискою з особового рахунку позивача.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Відповідно до п.5.3 Договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі, зокрема, непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців. Про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії, неустойку, передбачені договором.

Як свідчать матеріали справи, 17.07.2015р. позивачем було направлено відповідачу вимогу №3805, в якій посилаючись на п.5.3 Договору, вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсоткам та пені. Направлення вказаної вимоги відповідачу та отримання її останнім підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0209411785021, описом вкладення від 17.07.2015р., списком згрупованих поштових відправлень та квитанцією про сплату поштових послуг (а.с.22-24 т.1).

Проте, вказана вище вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

За розрахунком позивача, станом на 28.08.2015р., заборгованість відповідача за Договором складає: 76 764,00 грн. - сума заборгованості за кредитом та 2 814,77 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Внаслідок укладення кредитного договору №158/Ю від 29.05.2013р. між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи зазначені правові норми та умови Договору, зокрема пункт 5.3, позивач правомірно просить стягнути з відповідача достроково суму заборгованості за Договором.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності заборгованості за Договором та відсотками у відповідача перед позивачем в сумі 79 578,77 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 5.4 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення кредиту у строки, вказані у п. 4.5 Договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити банку штраф у розмірі 2 % від суми заборгованості за основним боргом на дату пред'явлення вимоги.

При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, п. 4.3, п. 4.5) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня (п. 5.10 Договору).

У відповідності до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо. Також, господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно із п.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постановах від 27.04.2012р. №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012р. №20/246-08, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірного застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.

Таким чином, з урахуванням наведених правових норм та умов Договору, та враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення грошового зобов'язання, судова колегія прийшла до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 2 804,58 грн. (за невчасне повернення кредиту в сумі 2 447,22 грн. та за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 357,36 грн.) та штрафу в сумі 419,36 грн. є такими, що правомірно заявлені, а тому підлягають задоволенню, за розрахунками позивача (а.с.25-27, 124 т.1), які перевірені та визнані вірними.

Заперечення відповідача стосовно застосування позивачем умов п. 4.6 Договору, судовою колегіє не приймаються до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.6 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.10.2014 року, позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 Договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28.05.2016 року включно, сплатити банку проценти у розмірі:

- в період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50% річних на суму про простроченої заборгованості до моменту її погашення;

- починаючи з 01 жовтня 2014 року - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

У відповідності до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ст.1054 ЦК України).

У відповідності до п.2.7 постанови Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 24.11.2014 року N 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 ЦК України.

В силу статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Як свідчать матеріали, підписуючи Договір, а згодом і додаткові угоди до нього, відповідач погодився, що за порушення графіку погашення заборгованості ставка річних за користування кредитом збільшується. Договір та додаткові угоди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств.

Отже, посилання на те, що банк в односторонньому порядку змінив умови договору не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.1 ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно із ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти за кредитним договором виплачуються до дня повернення позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок.

Таким чином, проценти за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.

При цьому, відповідно до п.4.6 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.10.2014р., позичальник зобов'язаний у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 Договору сплатити проценти нараховані на розмір простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем обґрунтовано нараховано відсотки станом на 28.08.2015р. за період з 06.06.2013р. до 27.08.2015р. в сумі 2 814,77 грн., у тому числі прострочена заборгованість 1 951,06 грн.

В той же час, відповідач не оспорює наявність заборгованості за Договором, яка становить 76 764,00 грн., а враховуючи умови договору, порушення відповідачем строків погашення заборгованості, вимога Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитними коштами є обґрунтованою.

Крім того, судовою колегією враховано, що сторони укладаючи Договір погодили всі істотні умови для даного виду, зокрема погоджено суму кредиту, строки повернення кредитних коштів (пункт 1.1.), строк дії Договору (пункт 8.12.), розміри процентів та порядок їх сплати (пункти 1.1., 4.6.). Жодних заперечень щодо умов кредитного договору при його укладенні з боку відповідача не було.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015р. у справі №910/23467/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015р. у справі №910/23467/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/23467/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Г. Рудченко

О.М. Гаврилюк