Постанова № 58183113, 18.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016Справа № 29/693-А м. Київ

15 год. 27 хв.

Господарський суд міста Києва у складі:

Головуючого судді - Полякової К.В.

при секретарі судового засідання - Гукун Н.В.,

за участю:

представника позивача - Махиня М.В. (представник за довіреністю);

представника відповідача - Килівник Р.С. (представник за довіреністю);

представника прокуратури - Ханчич Г.О. (представник за посвідченням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк, вул. Богдана Хмельницького, 44-Б, адміністративну справу № 29/693-А

за позовом Компанії «Сингента Лімітед»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

за участю Прокуратури Солом'янського району м. Києва

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про уточнення формулювання позовних вимог, про визнати протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві:

- від 03.06.2003 № 0000442307/0;

- від 13.08.2003 №0000442307/1 за формою «Р» та формою «В»;

- від 30.10.2003 №0000442307/2 за формою «Р» та формою «В».

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач не погоджується з результатами документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Позивачем, що відображені у Акті №57/23-311/21703958 від 30.05.2003, а заперечення Відповідача натомість мотивовані відповідністю на його думку результатів здійсненої перевірки вимогам чинного законодавства. Прокуратура підтримувала позицію Відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.

На підставі Акта про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Позивачем №57/23-311/21703958 від 30.05.2003 (далі - Акт), Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.06.2003 №0000442307/0.

Позивач розпочав процедуру апеляційного оскарження, подавши скарги на отримане податкове повідомлення-рішення, і за їх результатами Відповідач направив Позивачу нові податкові повідомлення-рішення від 13.08.2003 № 0000442307/1 за формою «Р» та формою «В» та від 30.10.2003 № 0000442307/2 за формою «Р» та формою «В», якими були визначені такі ж податкові зобов'язання Позивача з посиланням на такі ж самі підстави - Акт перевірки від 30.05.2003 №57/23-311/21703958.

Усі указані податкові повідомлення-рішення були оскаржені Позивачем у межах даного спору.

Окрім того, Господарським судом міста Києва розглядалася справа №29/692-А (29/692-33/157-11/224-А), предметом розгляду якої було визнання недійсними податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №00000622303/1 від 15.08.2003 (та винесених на його підставі податкових вимог), яким Позивачу було донараховано податок на прибуток підприємств, а предметом даного спору у справі №29/693-А є податкові повідомлення-рішення, якими донараховано податок на додану вартість. Усі вказані донарахування зроблені на підставі одного Акта перевірки Відповідачем Позивача та стосуються одних і тих самих епізодів акта перевірки.

Відповідно до п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Оскільки на думку Відповідача Позивач не мав права включати до складу валових витрат витрати на придбання товарів (справа №29/692), то відповідно з урахуванням указаного п. 7.4.1 Закону Позивач автоматично втрачав право на податковий кредит.

Проте постановою від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А (набрала законної сили та є чинною) доводи Відповідача було відхилено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №00000622303/1 від 15.08.2003 та спростовано обставини, встановлені актом перевірки від 30.05.2003 №57/23-311/21703958, та які були покладені в основу вказаного податкового повідомлення-рішення, а також в основу спірних у межах даного спору у справі № 29/693-А податкових повідомлень-рішень від 03.06.2003 №0000442307/0, від 13.08.2003 № 0000442307/1 за формою «Р» та формою «В» та від 30.10.2003 № 0000442307/2 за формою «Р» та формою «В».

З огляду на наведене обставини, встановлені постановою від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А відповідно до ст. 72 КАС України не доводяться знову при вирішенні даного спору.

Так, перевіркою Відповідачем правильності визначення валового доходу, результати якої викладені в Акті, встановлено наступне.

Представництво отримувало товар від фірм-резидентів за контрактами купівлі-продажу. Розрахунків за отриманий товар представництво не здійснювало, оскільки контрагенти (резиденти) мали заборгованість перед фірмою-нерезидентом за іншими контрактами (представництвом якої і є представництво Позивача). Оскільки, контрагент-резидент мав заборгованість перед нерезидентом, а останній мав заборгованість перед зазначеним резидентом сторони здійснили погашення взаємної заборгованості, про що складали акти взаємозаліку.

Отриманий від резидента товар представництво реалізовувало, а отриману виручку конвертувало та перераховувало на користь фірми-нерезидента.

Отже, кінцевою метою цих господарських операцій було погашення заборгованості підприємств-резидентів перед компанією-нерезидентом (Позивачем, який на момент укладення договорів мав назву фірма «Зенека»).

Відповідно до пп. 2.1.4. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, є платниками податку на прибуток. Представництво було зареєстроване платником податку на прибуток. Представництвом операції з взаємозаліку розглядались як бартерні. Укладаючи від імені фірми «Зенека» (Великобританія) акти взаємозаліку, представництво знімає з себе зобов'язання по погашенню заборгованості за отримані товари. Позивачем порушено п. 1.23 ст. 1, п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» після складання актів взаємозаліку, якими припинялись зобов'язання щодо оплати вартості товарів придбаних представництвом у резидентів, вартість зазначених товарів повинна включатись до складу валового доходу, а зазначені товари є безоплатно отриманими.

Представництвом було проведено бартерну операцію згідно договору б/н від 28.10.2002 купівлі-продажу цукру в кількості 950 т на загальну суму 2280000 грн. з ДП «Київ-Нафтохімсервіс», отримано податкові накладні № 78 від 02.11.2002, ПДВ 336000 грн., №83 від 25.11.2002, ПДВ 44000 грн., всього на суму 2280000 грн., ПДВ 380000 грн. Договором була передбачена форма розрахунків за поставлений товар: грошові кошти та вексель. Представництво здійснило розрахунок за придбаний товар шляхом передачі на користь ДП «Київ-Нафтохімсервіс» простих векселів, всього 51 простий вексель на загальну номінальну вартість 3436102,56 грн., ціна продажу 2008427,15 грн. (акт прийому-передачі векселів від 01.02.2003). Передані векселі третіх осіб отримані представництвом від ДП «Суми-Агроресурс» в якості погашення заборгованості в розмірі 2252419,38 грн. за імпортовані засоби захисту рослин від фірми «Зенека». Ціна придбання векселів визначена 2252419,38 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вексель - цінний папір. Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цінні папери, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску та погашення, є товаром. Зазначена операція є бартерною. Представництво в порушення п. 7.3.4., п. 7.5.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включило до складу податкових зобов'язань по ПДВ в листопаді та грудні (по факту здійснення події) 2002 року передачу векселів та відповідно занизило в вищезазначених періоді податкових зобов'язань по ПДВ в листопаді 2002 року 336000 грн., в грудні 2002 року 44000 грн.

Унаслідок допущених порушень, як зазначено в акті перевірки, Відповідач вважає, що виявив у Представництва наступні порушення, які призвели до донарахування податкових зобов'язань з ПДВ:

- віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в складі ціни

«безоплатно» отриманих товарів у сумі 688349 грн.

- не включення до складу валових зобов'язань по факту здійснення першої події

операції з передачі векселів у листопаді та грудні 2002 року у сумі 380000 грн.

Як підтверджено матеріалами справи, Представництво «Сингента Лімітед» здійснює господарську діяльність на території України від імені Компанії СИНГЕНТА ЛІМІТЕД (Singenta Limited), яка зареєстрована в Англії. Представництво отримує кошти у національній валюті за контрактами, які уклав нерезидент із резидентом, потім перераховує іноземну валюту на рахунок юридичної особи-нерезидента, відповідно до Постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил .здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України» від 18.03.1999 №127.

Міністерством юстиції були надані роз'яснення щодо правомірності укладення зовнішньоекономічних угод, а саме: представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Таким чином постійне представництво нерезидента на території України може укладати відповідно до належним чином оформлених повноважень зовнішньоекономічні контракти (договори) тільки від імені нерезидента (юридичної особи, яку представляє, оскільки відповідальність несе суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності (нерезидент).

Компанії СИНГЕНТА ЛІМІТЕД (Singenta Limited) є юридичною особою за законодавством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (UK), яка відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є іноземним суб'єктом господарської діяльності.

Позивач здійснює зовнішньоекономічну діяльність на території України через належно зареєстроване Представництво «Сингента Лімітед», що зареєстроване як платник податку на прибуток. Представництво Позивача на момент перевірки та винесення оскаржуваних рішень знаходилось на обліку в ДПІ у Солом'янському районі міста Києва з метою оподаткування постійного представництва нерезидента, який здійснює діяльність на території України.

Представництву Позивача донараховано: за 1 квартал 2001 р. - 498,9 тис. грн., за II квартал 2001 р. - 182,0 тис. грн., за III квартал 2001 р. - 47,5 тис. грн., за IV квартал 2001 р. - 143,8 тис. грн., за І квартал 2002 р. - 189,5 тис. грн., за II квартал 2002 р. - 157,2 тис. грн., за III квартал 2002 р. - 216,6 тис. грн., за IV квартал 2002 р. - 1764,0 грн., за І квартал 2003 р. - 73,0 тис. грн., на загальну суму 3272,500 тис. грн., та зменшено збитки в сумі 1091,7 тис. грн., а саме по рокам: за 2001 р. - 756,1 тис. грн., за 2002 р. - 245,8 тис. грн., за І квартал 2003 р. - 89,8 тис. грн.

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію зміни назви «Зенека Лімітед» змінено на назву «СИНГЕНТА ЛІМІТЕД».

Представництво отримувало товар від фірм-резидентів за контрактами купівлі-продажу. Договори передбачають здійснення оплати за отриманий товар. Контрагенти (резиденти), від яких Позивач отримував товари мали заборгованість перед фірмою-нерезидентом, за іншими контрактами (представництвом якої і є представництво Позивача). Оскільки, контрагенти-резиденти мали заборгованість перед нерезидентом, а останній мав заборгованість перед зазначеним резидентом сторони здійснили погашення взаємної заборгованості, про що складали акти взаємозаліку. Отриманий від резидента товар представництво реалізовувало, а отриману виручку конвертувало та перераховувало на користь фірми-нерезидента. Таким чином, кінцевою метою цих господарських операцій було погашення заборгованості підприємств-резидентів перед компанією-нерезидентом (фірмою «Зенека»).

Відповідно до пп. 2.1.4 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, є платниками податку на прибуток. Представництво було зареєстроване платником податку на прибуток. Представництвом операції із взаємозаліку розглядались як бартерні (про що зазначено в Акті перевірки). Укладаючи від імені фірми «Зенека» (Великобританія) акти взаємозаліку, представництво знімає з себе зобов'язання по погашенню заборгованості за отримані товари.

До справи залучені копій договорів, укладених представництвом, контрактів нерезидента з резидентами, накладні, що підтверджують отримання товарів та його продаж, податкові накладні, довіреності, акти взаємозаліків, акти прийому-передачі векселів, банківські виписки, декларації з податку на прибуток (копії з матеріалів справи № 29/692-А), і також Позивачем подані таблиці щодо відображення в розрізі звітних періодів в податковому обліку здійснених Позивачем господарських операцій (з визначенням постачальників, покупців-резидентів, переліком договорів, дат включення до складу валових витрат та до валових доходів). Докази визнання вищеописаних договорів (одного, всіх або в частині) недійсними у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткуванням прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку, від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає: доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону).

Відповідно до пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.3.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 13.3 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Згідно із Законом України «Про підприємництво» від 07.02.1991 №698-ХП (ст. 2), який в цій частині був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність», який також був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Відносини, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих форм підприємницької діяльності визначається відповідним законодавством України (ст.ст. 6, 7 указаного Закону). Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України іноземними юридичними особами визначається законодавчими актами України.

Статтею 3 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-ХІІ встановлений перелік суб'єктів права власності, у т. ч. інші держави, їх юридичні особи.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 №959-ХІІ (ст.ст. 1, 3, 4):

- господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару;

- зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності;

- представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності - установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження;

- суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належить у т.ч. експорт та імпорт товарів.

Відповідно до ст. 5 указаного Закону всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Зовнішньоекономічний контракт укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в письмовій формі. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (ст. 6 указаного Закону).

Принципами оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України є однаковість ставок податків для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 11 указаного Закону).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності ведуть бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку надсилають органам Державної статистики України.

Правовий статус суб'єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається діючим законодавством України та міжнародними договорами (ст. 26 указаного Закону).

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.17, п. 1.21, п. 1.29, п. 1.31, п. 1.32):

- постійне представництво нерезидента в Україні - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України;

- доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України;

- господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи у т.ч. через свої постійні представництва;

- продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку та за ставками, визначеними цією статтею.

До зазначених доходів відносять у т.ч. доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у т.ч. вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно з п. 13.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому, таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Висновки акта перевірки щодо порушення Позивачем (за одними і тими господарськими операціями) пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними, оскільки Позивач мав право на включення суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду постачальником товарів і включав зазначені витрати за правилами пп. 11.2.1 ст. 11 зазначеного Закону.

При цьому, щодо обчислення валових доходів Відповідач не заперечує (у т.ч. за операціями з продажу придбаних товарів).

Стосовно порушення пп. 4.1.6 ст. 4 висновки Акта перевірки є також безпідставними, оскільки компенсація вартості отриманих товарів передбачалася умовами договорів, підписання актів взаємозаліку, як і перерахування коштів на користь нерезидента (в погашення заборгованості фірм-резидентів за отриманий від нерезидента товар) не може свідчити про безоплатність отриманих товарів.

Крім того, право Позивача на формування валових витрат підтверджується наступним.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (надалі - Положення (стандарт) 16), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства.

Згідно з Положенням (стандартом) № 2 власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Відповідно до Положення (стандарту) 2 активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІ від 16.07.1999 та згідно Положення (стандарту) 2 зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашенні якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Як встановлено під час розгляду справи, за товари, отримані Позивачем за договорами, контрактами, угодами та накладними передбачена компенсація постачальнику вартості цих товарів і отримання вищезазначених товарів було підставою для нарахування зобов'язань Позивачу щодо надання постачальнику компенсації вартості цих товарів.

Зважаючи на вищевикладене, отримання цих товарів збільшує зобов'язання

Позивача постачальникам, що призводить до зменшення власного капіталу Позивача.

Отже, компенсація вартості товару, отриманого згідно договорів, контрактів та угод є витратами звітного періоду Позивача, які здійснені його представництвом в Україні.

Постановою від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А встановлено, що із декларацій на прибуток підприємства за 2001 рік, 2002 рік та 1 квартал 2003 року вбачається, що представництвом Позивача вартість товарів, отриманих від резидентів України за договорами та накладними, віднесена до валових витрат Позивача у сумі 5114638,33 грн.

Згідно визначення, що наведене в пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що товар, отриманий Позивачем через його представництво на Україні згідно договорів, контрактів та угод, використовувався у його власній господарській діяльності на території України і вартість цього товару є витратами звітного періоду Позивача, що здійснені його представництвом на Україні.

Таким чином вищезазначені витрати Позивача, що отримані ним від здійснення господарської діяльності через представництво на території України, підпадають під визначення «валових витрат» відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і підлягають включенню до складу валових витрат згідно вимог цього Закону.

Крім того в частині 2 пункту 1 статті 7 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993 (далі - Конвенція) встановлюється, що якщо підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, то його прибуток може оподатковуватися в другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка відноситься до цього постійного представництва.

Відповідно до пункту 3 статті 7 Конвенції у визначенні прибутку постійного представництва дозволяється віднімання витрат, здійснених для цілей постійного представництва, включаючи раціональний розподіл управлінських та загальноадміністративних витрат, здійснених для цілей підприємства в цілому як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці.

Отже, враховуючи наведене, Позивач має право на валові витрати по операціях з отримання товарів від резидентів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік), із змінами та доповненнями, визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 п. 2 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 розділу 3 указаного Закону про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (у т.ч. регістри). Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 указаного Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів).

Закон України «Про систему оподаткування», із змінами та доповненнями, визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Згідно зі ст.ст. 2, 6, 9 цього Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Об'єктом оподаткування є у т.ч. прибуток. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані із обчисленням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом МФУ від 24.05.1995 № 88, первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, облікові регістри - носії спеціального формату у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначений порядок обчислення та сплати податку на прибуток, у т.ч. дата виникнення податкових зобов'язань, формування валового доходу та валових витрат, ведення податкового обліку. Підставою для збільшення валових витрат або доходу, виникнення податкових зобов'язань та відображення їх в бухгалтерському та податковому обліку є первинні документи платника податків.

Відповідно до Рекомендацій про порядок складання акта документальної перевірки платників податків та інших обов'язкових платежів (рекомендації Головної державної податкової інспекції України від 17.11.1995 № 04-115/10-5534) перевіряючі в Акті перевірки повинні навести перелік документів бухгалтерської звітності, регістрів бухгалтерського обліку (книга «Журнал-головна», журнали-ордери, накопичувані відомості тощо), первинних бухгалтерських документів, угод та інших документів, які охоплені перевіркою; в акті викладаються факти виявлених даною перевіркою порушень у веденні бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, обчисленні сум податків (платежів), здійсненні грошових операцій, складанні бухгалтерської і податкової звітності, поданні її до податкових органів. При цьому, чітко викладається зміст конкретного порушення, зазначається, коли та на підставі якого первинного документа вчинено порушення, посаду, прізвище та ініціали керівника (головного бухгалтера), який дав вказівку на здійснення такої бухгалтерської операції чи безпідставно затвердив первинний документ (акт або розрахунок чи інший документ первинного бухгалтерського обліку на списання витрат тощо), вказується бухгалтерська проводка про таку операцію, в яких регістрах бухгалтерського обліку (відомість, журнал-ордер) та під яким порядковим номером було вчинено бухгалтерією запис. Зміст порушення викладається з обов'язковим обґрунтуванням порушених норм законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, вказуються конкретні їх пункти і статті, а також зазначається, як вплинуло порушення на величину оподатковуваного обороту.

В акті перевірки зазначається сума донарахованого перевіркою податку (платежу) в розрізі звітних податкових періодів за конкретними видами податків (платежів).

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом ДПА України №429 від 16.09.2002 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі - суттєві обставини). Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.п. 1.5-1.7). В описовій частині акта за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються підприємством у податковій звітності та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів (у грошових одиницях, передбачених звітністю);

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення, з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; зазначити перелік документів, що не були надані у ході здійснення перевірки (ст. 2 Порядку).

Наказом ДПА України №110 від 17.02.2001 затверджена Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби. Пунктом 12 зазначеної Інструкції визначено, що факти порушень податкового законодавства посадова особа оформлює актом документальної перевірки, в якому викладається чітко зміст правопорушення з обґрунтуванням порушених норм, законодавчих актів та вказуються конкретні пункти та статті.

Як вбачається з Акта перевірки, Відповідачем встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема віднесення двічі до валових витрат суми в розмірі 31384,93 грн. Інших порушень Відповідачем не встановлено.

Наведена обставина також встановлена у постанові від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А, тому за приписами ст. 72 КАС України не потребує повторного доведення.

При цьому Відповідач не визначив ні в Акті перевірки, ні в судовому засіданні, на підставі яких первинних документів (у т.ч. з врахуванням пояснень та доказів, наданих Позивачем) він зробив висновки про віднесення однієї і тієї ж суми двічі до валових витрат, не визначив чітко зміст конкретного порушення, як цього вимагає діюче законодавство, не обґрунтував у чому саме полягає порушення Позивачем податкового законодавства, а саме пп. 4.1.6 ст. 4 та п. 5.1.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Без визначення переліку досліджених первинних документів, їх безпосереднього дослідження, їх відображення в податковому обліку в розрізі податкових періодів, висновки Акта перевірки щодо порушення Позивачем вимог діючого податкового законодавства є неправомірними, посилання на не відображення операцій Позивачем в бухгалтерському обліку зазначених операцій є безпідставним, оскільки підставою для визначення суми податкових зобов'язань є первинні документи і господарські операції. Наведена обставина також встановлена у постанові від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А, тому за приписами ст. 72 КАС України також не потребує повторного доведення.

Дослідивши питання використання векселів суд відзначає, що, як випливає із матеріалів справи, в операціях із застосуванням векселів грошові кошти не використовувались. Позивач отримав від контрагента векселі, емітовані третіми особами, та розрахувався цими векселями за отриманий товар від іншого контрагента. Тобто грошові кошти у зв'язку із використанням векселів Позивачем не отримувались та не сплачувались.

Як підтверджено матеріалами справи, Позивач за зовнішньоекономічним договором продав товар (засоби захисту рослин) ДП «Суми-Агрорєсурс». ДП «Суми-Агроресурс» в рахунок погашення заборгованості за отримані засоби захисту рослин передало представництву Позивача векселів на загальну суму 2252419 грн. за ціною придбання (номінальна вартість векселів 3853506,57 грн.), що підтверджується актом приймання-передачі векселів від 30.10.2002 та також встановлено у постанові від 18.07.2007 Господарського суду міста Києва у справі №29/692-33/157-11/224-А.

Представництвом Позивача укладено договір із ДП «Київ-Нафтохімсервіс» б/н від 28.10.2002 купівлі-продажу цукру в кількості 950 т. на загальну суму 2280000 грн. За отриманий товар представництво Позивача розрахувалось шляхом передачі на користь ДП «Київ-Нафтохімсервіс» 51 простого векселя: (а) згідно акта прийому-передачі векселів від 02.11.2003 на суму 2008427,15 грн.; (б) згідно акта прийому-передачі векселів №2 від 01.02.2003 на суму 271572,85 грн. (номінальна вартість переданих векселів 3436102,55 грн.). Передані векселі є тими самими векселями, які до цього були отримані представництвом Позивача від ДП «Суми-Агроресурс» в погашення заборгованості перед Позивачем в розмірі 2252419,38 грн. В обох випадках векселі передані шляхом індосаменту, що відповідає ст. 11-14 «Уніфікованого закону про переказний і простий вексель».

Отже, Позивач не отримував грошові кошти за векселями, оскільки використав ці векселі, щоб розрахуватись за отриманий від контрагента товар.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 11.3.4 ст. 11) датою збільшення валового доходу у разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку, або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валових витрат (п. 11.2.3 ст. 11) для товарообмінних (бартерних) операцій є дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що здійснюється після операції, визначеної згідно з підпунктом 11.3.4 цієї статті.

Відповідно до п. 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари у будь-якій іншій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-яки види заліків та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателя).

Відповідно до Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі (дата набуття чинності для України - 06.01.2000) визначено: оскільки не обумовлено протилежне, індосант відповідає за акцепт і за платіж. Всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем (ст. 47). До простих векселів застосовуються ті ж положення (ст. 77), що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); ... Він може зняти з себе відповідальність за акцепт; будь-яка умова, за якою він знімає з себе відповідальність за платіж, вважається ненаписаною.

Для цілей Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вексель визнається товаром, а тому господарські операції Позивача із застосуванням векселів є бартерними операціями, тобто продукція обмінювалась на векселі (які визнаються для цілей оподаткування товаром). При розрахунках векселями на них переходило право власності.

Операції Позивача по придбанню та продажу векселів кваліфікуються як операції з торгівлі цінними паперам, що регулюються спеціальними правилами п. 7.6 ст. 7 Закону

України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п. 7.6 ст. 7 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент здійснення операцій), якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані)

податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку

внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Отже, до складу валових доходів має відноситись тільки прибуток від продажу векселів (як різниця між доходами та витратами від таких операцій).

Відповідно до пп. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Таким чином, вартість товару у сумі 2280000 грн., отриманого Позивачем при здійсненні операції, якою передбачено відчуження векселя на користь ДП «Київ-Нафтохімсервіс» при виконанні розрахунків за договором купівлі-продажу цукру б/н від 28.10.2002 є доходом Позивача, отриманим від операції з продажу цінних паперів (векселя) на території України.

Відповідно до пп. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачених (нарахованих) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Так, векселі були отримані Позивачем відповідно до акта приймання-передачі від 30.10.2002 від ДП «Суми-Агроресурс» у рахунок погашення заборгованості за раніше поставлений товар в сумі 2252419 грн., і таким чином ці векселі підлягали відображенню в 4 кв. 2002 року у складі витрат Позивача на придбання цінних паперів.

Отже, в результаті здійснення операції з торгівлі цінними паперами (векселями) Позивачем отриманий прибуток у сумі 27581 грн. (2280000 грн. - 2252419 грн.), який включається до складу валових доходів Позивача в І кв. 2003 року відповідно до вимог пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин висновки акту є хибними, а оспорювані повідомлення-рішення від 03.06.2003 № 0000442307/0, від 13.08.2003 №0000442307/1 за формою «Р» та формою «В» та від 30.10.2003 №0000442307/2 за формою «Р» та формою «В» винесені безпідставно та протиправно, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на наведене та керуючись статтями 98, 160-163, 181 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві:

- від 03.06.2003 № 0000442307/0;

- від 13.08.2003 №0000442307/1 за формою «Р» та формою «В»;

- від 30.10.2003 №0000442307/2 за формою «Р» та формою «В».

Відшкодувати Компанії «Сингента Лімітед» за рахунок Державного бюджету України судовий збір (державне мито) у розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Сташків Р.Б.