Рішення № 58182661, 31.05.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.05.2016 Справа № 905/1333/16

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя Харакоз К.С.,

при секретарі судового засідання Чорман О.О.

розглянувши справу за позовом Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області,

до відповідачів 1. Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ, Донецька область, 2. фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ, Донецька область,

про визнання незаконним п.1 рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6, та визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності укладеного 15.02.2014р.,-

За участю:

від прокуратури - Хряк О.О.;

представник відповідача 1 не з'явився;

представник відповідача 2 не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Слов'янська місцева прокуратура звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідачів 1. Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ, Донецька область, 2. фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ, Донецька область, про визнання незаконним п.1 рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6, та визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності укладеного 15.02.2014р.

В обґрунтування вимог Слов'янська місцева прокуратура посилається на рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту», на підставі якого, між Слов'янської міської ради та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір строкового особистого сервітуту для розміщення тимчасових споруд від 15.02.2014р. Позивач зазначає, що п.1 вказаного рішення ради від 13.12.2013р. суперечить вимогам чинного законодавства та спотворює механізм надання землі у користування в обхід проведення аукціону, а договір строкового особистого сервітуту від 15.02.2014р. укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки фактично підміняє договір оренди земельної ділянки, і тому підлягає визнанню недійсним.

15.04.2016р. Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність будь-яких матеріалів органу контролю з питань регулювання земельних відносин - Держсільгоспінспекції щодо порушення вимог земельного законодавства Слов'янською міською радою, та відсутність факту порушення інтересів держави щодо повноважень, делегованих конкретному органу державної влади, що унеможливлює захист інтересів держави шляхом подання позову Слов'янською місцевою прокуратурою. Також зазначає, що на теперішній час рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. є чинним, судові справи щодо його невідповідності Конституції України - відсутні. Наголошує на тому, що вимога про визнання незаконним п.1 рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. тягне за собою втручання в права та обов'язки інших дев'яти фізичних осіб-підприємців, інтереси яких дане рішення стосується.

В доповненнях до відзиву від 11.05.2016р. Слов'янська міська рада посилається на неврегульованість законодавством механізму проведення земельних торгів, які передбачені ст.137 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим і було прийнято рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р.

19.04.2016р. від Відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в висловлено, що рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту» відповідає діючому «Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради» та не може бути скасовано, а спірний договір особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, укладений 15.02.2014р. не може бути визнаний недійсним.

Ухвалою суду господарського суду Донецької області від 06.04.2016р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 19.04.2016р.

В судовому засіданні 23.05.2016р. було оголошено перерву до 31.05.2016р.

Прокурор в судовому засіданні 31.05.2016р. наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представники відповідачів в попередніх судових засіданнях висловились проти задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2013р. на замовлення фізичної особи- підприємеця ОСОБА_1 управлінням архітектури та містобудування Слов'янської міської ради був виданий Паспорт прив'язки розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул.Свободи у м.Слов'янську, дійсний до 27.11.2018р. (а.с. 26).

Згідно з п.1 виписки з Рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту» Слов'янською міською радою було вирішено укласти договори особистого строкового сервітуту на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельними ділянками загальною площею 0,0905 га для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради згідно списку що додається до рішення. (а.с. 33).

В доданому до Рішення Слов'янської міської ради №11-LIV-6 від 13.12.2013р. списку фізичних осіб-підприємців щодо укладання договорів особистого строкового сервітуту на платне користування земельними ділянками для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради, в п.10. виписки значиться фізична особа- підприємець ОСОБА_1, з даними про земельну ділянку: адреса - АДРЕСА_2, кадастровий номер - НОМЕР_2, площа - 0,0141 га. (а.с. 33 - оборот).

15.02.2014р. між Слов'янською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір строкового особистого сервітуту (далі - Договір), предметом якого є надання земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0141 га, за адресою: АДРЕСА_2 на праві особистого строкового сервітуту, для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (а.с. 26-27).

Договір укладено строком до 27.11.2018р. Строк дії договору відповідає строку дії паспорту прив'язки.

В п.28. Договору зазначено, що він набуває чинності після державної реєстрації.

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитком печатки Слов'янської міської ради, та зареєстрований у реєстраційній службі Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області за №4685407 від 15.02.2014р.

15.02.2014р. земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, площею - 0,0141 га була передана фізичній особі- підприємемцю ОСОБА_1 за актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 31).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 395, 401, 402 Цивільного кодексу України, ст.98 Земельного кодексу України сервітутом є встановлене договором чи законом речове право користування чужим майном (сервітут) яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, при цьому земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з ст.99 ЗК України (в редакції на час укладання договору), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

За змістом договору (п.п. 1-2) реальною потребою відповідача (сервітуарія) є не задоволення перелічених вище потреб, а отримання абсолютного права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на неї тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Вищевикладені обставини свідчать, що договір сервітуту від 15.02.2014р. за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в порядок та спосіб визначений конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, ст.16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст.124 ЗК України, зокрема: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

В договорі строкового особистого сервітуту від 15.02.2014р. відсутнє посилання на відповідне рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки в оренду. На таке рішення відсутнє посилання і в позовній заяві прокурора, а надані прокурором та позивачем пояснення по справі, навпаки, спростовують існування такого рішення та, відповідно, дотримання процедури укладання такого договору оренди, що, в свою чергу, свідчить про порушення перелічених вище норми закону при укладанні договору від 15.02.2014р.

Відповідно до ст.ст. 1, 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч.4 ст.15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.п. 1.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках, в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що договір строкового особистого сервітуту для розміщення тимчасових споруд від 15.02.2014р. не містить істотних умов договору оренди землі, які в силу закону є обов'язковими для сторін; додатки, що є невід'ємною частиною договору оренди відсутні, зміст договору підписаного сторонами, не відповідає положенням Земельного кодексу України, Законів України "Про оренду землі", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Земельному кодексу України, внаслідок чого суд, вважає за необхідне визнати його недійсним, як такий, що суперечить вимогам законодавства (ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України).

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно зі статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання Правового акту органу державної влади недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Як було встановлено судом, пунктом 1 Рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6 «Про укладання договорів строкового особистого сервітуту», Відповідач 1 фактично передав земельну ділянку, що розташована під тимчасовими спорудами в оренду Відповідачу 2 без врахування вимог ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на наведе, п.1 Рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6 підлягає скасуванню в частині укладення договору особистого строкового сервітуту на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер - НОМЕР_2, загальною площею 0,0141 га, для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності фізичною особою- підприємецем ОСОБА_1, як незаконне, як таке, що порушує ст. 13 Конституції України, ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

Оскільки позов пред'явлений саме до Відповідачів по справі та обставини, якими прокурор обґрунтовував свої вимоги стосуються виключно укладання договору із фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1, у суду відсутні підстави для задоволення вимог в частині скасування рішення про укладання договорів особистого сервітуту з іншими особами, які зазначені у спірному рішенні.

Заперечення відповідачів, що подання Слов'янською місцевою прокуратурою Донецької області позовної заяви до суду мало бути наслідком відповідних звернень Держсільгоспінспекції, судом відхиляються з огляду на наступне.

Статтею 5. Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» , Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п.1 Положення «Про Державну інспекцію сільського господарства України», затвердженого Указом Президента України 13 квітня 2011 року N 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення (ст.2 вказаного Закону).

Частиною 4 ст.10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», передбачено, що Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

В ч.7 зазначеної статті цього Закону передбачено, що Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення

Як було встановлено судом, відповідних актів перевірок дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Відповідачами 1,2, чи протоколів про адміністративні правопорушення останніми вимог законодавства України про охорону земель, за поясненнями представника позивача до прокуратури не надходили.

Однак, як встановлено ст.121 Конституції України, Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру», Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу. У статті 29 кодексу визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Крім того, ані Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ані Положенням «Про Державну інспекцію сільського господарства України», затвердженого Указом Президента України 13 квітня 2011 року N 459/2011, не передбачено повноважень щодо звернення Держсільгоспінспекції з позовами до суду.

Відповідно до правової позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеному в ч.11 п.1 Постанови «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 № 7, право прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є законність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Доводи Відповідачів, наведені в обґрунтування заперечень на позов, судом відхиляються, оскільки спростовуються викладеними вище обставинами.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір підлягає стягненню із Відповідачів 1,2 на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 22, 42, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області, до відповідачів 1. Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ, Донецька область, 2. фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ, Донецька область, про визнання незаконним п.1 рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6, та визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності укладеного 15.02.2014р. - задовольнити частково.

Визнати незаконним п.1 Рішення Слов'янської міської ради від 13.12.2013р. №11-LIV-6 в частині укладення договору особистого строкового сервітуту на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер - НОМЕР_2, загальною площею 0,0141 га, для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності фізичною особою- підприємецем ОСОБА_1

Визнати недійсним Договір строкового особистого сервітуту від 15.02.2014р. на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця ОСОБА_1.

Стягнути з Слов'янської міської ради (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 2, код ЄДРПОУ 04052821) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; р/р 35216066016251; код ЄДРПОУ 25707002) 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (84101, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; р/р 35216066016251; код ЄДРПОУ 25707002) 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2016 року.

Суддя К.С. Харакоз