Постанова № 58182491, 07.06.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 910/16754/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк, Д. Кривди, К. Круглікової, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Київський метрополітен"на постановувід 23.03.2016Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/16754/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп"доКомунального підприємства "Київський метрополітен"простягнення 101 120,74 грн у судове засідання прибули представники:позивачаЧорній П.В. (директор), Голубєв О.В. (дов. від 14.04.2016),відповідачаКостильов В.А. (дов. від 25.12.2015 № 169), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" звернулось з позовом (з урахуванням заяв про збільшення та про зменшення позовних вимог) до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 56579,40 грн, пені - 36180,85 грн та 3% річних - 8360,49 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 (суддя Л. Прокопенко), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (колегія суддів: С. Гончарова, М. Яковлєв, Т. Ільєнок), позов задоволений.

Судові рішення мотивовані наступним.

11.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" укладений договір поставки N03-ІІІ-13 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п.1.1) позивач передає у власність відповідача електропроводи стрілочні та ізоляцію стрілочної гарнітури за кодом ДК 016-2010 від 01.01.2010 30.20.4 "Частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу, кріплення та арматура і їхні частини, технічне устаткування для керування рухом", а відповідач сплачує товар, визначений в асортименті, якості, кількості за цінами, які зазначені у Специфікації.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 470760,00 грн, що підтверджується довіреністю відповідача №106 від 21.11.2013 та видатковою накладною №22 від 22.11.2013.

Відповідач розрахувався за товар не у повному обсязі.

18.08.2014 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та ТОВ "Транспромгруп" укладена угода про розстрочення заборгованості, відповідно до умов якої відповідач визнає та підтверджує на дату укладення даної угоди заборгованість перед стороною-2 за поставлений товар (електроприлади стрілочні та ізоляція стрілочної гарнітури) згідно з Договором у сумі 262300,00 грн.

Дана угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та діє до 31.12.2014 (пункт 4.1 Угоди).

Згідно з пунктом 1.2 угоди сторона-2 надає розстрочку у погашенні заборгованості за договором, а сторона-1 зобов'язується сплатити її на умовах даної угоди.

Відповідно до п. 2.2 угоди, сторони дійшли згоди, що погашення заборгованості, зазначеної в пункті 1.1 даної угоди буде здійснюватися стороною-1 в наступні строки та в наступних розмірах: до 31.08.2014 - 80000,00 грн, до 30.09.2014 - 80000,00 грн, до 31.10.2014 - 80000,00 грн, до 30.11.2014 - 22300,00 грн.

З огляду на невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати за Договором, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі №910/28752/14 задоволені позовні вимоги ТОВ "Транспромгруп" до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про стягнення 194 492,00 грн основного боргу за Договором, 18 368,27 грн пені, 11 367,11 інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі №910/28752/14 скасоване в частині присудження до стягнення 3% річних у сумі 1943,84 грн та прийняте нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на те, що вимога про стягнення 3 % річних заявлена позивачем після початку розгляду справи по суті.

Станом на 30.06.2015 грошові кошти не сплачені, що стало підставою для звернення із позовом у даній справі про стягнення з відповідача пені за період з 01.12.2014 по 07.05.2015 у розмірі 36180,85 грн, інфляційних втрат за період з 17.02.2015 по 20.06.2015 у розмірі 56579,40 грн, 3% річних за період з 14.01.2014 по 20.06.2015 у розмірі 8360,49 грн.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до п.7.3 Договору за несвоєчасні розрахунки за договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежів.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок позивача збитків від інфляції та 3% річних з простроченої суми є обґрунтованим.

При цьому, доводи відповідача про нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором не приймаються з огляду на те, що відповідно до угоди від 18.08.2014 про розстрочення заборгованості, останнім днем коли зобов'язання мали бути виконаними вважається 30.11.2014, а тому позивачем заявлений позов про стягнення пені з додержанням шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Щодо доводів відповідача про те, що період, за який постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі №910/28752/14 відмовлено в позові про стягнення 3% річних в сумі 1943,84 грн, частково збігається з періодом, за який стягується 3% річних у розмірі 8360,49 грн по справі 910/16754/14, то постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 рішення Господарського міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/28752/14 скасовано в частині 3% річних в сумі 1943,84 грн у зв'язку з тим, що вимога про стягнення з відповідача 3 % річних позивачем у позові не заявлялася до початку розгляду справи по суті.

З посиланням на вказане, суди попередніх інстанцій позов задовольнили.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати в частині присудження до стягнення пені у розмірі 36180,85 грн та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог з посиланням на те, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтованим.

Однак, з розрахунку позивача вбачається, що період нарахування пені ним визначається з 01.12.2014 по 07.05.2015, втрат від інфляції з 17.02.2015 по 20.06.2015, а 3 % річних з 14.01.2014 по 20.06.2015. При цьому, початок періоду нарахування пені позивачем визначається 01.12.2014, з посиланням на те, що останнім днем оплати заборгованості за угодою про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 є 30.11.2014.

Проте, позивачем не враховано, а судами не встановлено, що в угоді про розстрочення заборгованості визначений строк оплати чотирьох платежів (31.08.2014, 30.09.2014, 31.10.2014 та, відповідно, 30.11.2014), при цьому, 30.11.2014 визначене строком оплати для останнього платежу.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, присуджуючи до стягнення суму пені за період з 01.12.2014 по 07.05.2015, не встановили за який період присуджена пеня у розмірі 18368,27 грн відповідно до судових рішень у справі №910/28752/14 та чи охоплює відповідний період, той період, що заявлений у позивачем у даній справі.

Отже, судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржених судових рішень порушені вимоги п. 3 ч.1 ст.84 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач просить скасувати рішення та постанову в частині присудженої до стягнення пені, з огляду на що, враховуючи вказане вище, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування рішення та постанови в частині присудження до стягнення 36180,85 грн пені та направлення в цій частині справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі №910/16754/15 скасувати в частині присудження до стягнення з Комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" 36180,85 грн пені.

У цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

К. Круглікова