Постанова № 58182146, 06.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2016 року № 826/14125/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнес ЛТД» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнес ЛТД» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.2015р. №0007811507.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем правомірно було визначено розмір податку з доходу нерезидента, оскільки оподаткуванню підлягала сума виплаченого доходу, з урахуванням курсу валюти. Також позивач стверджує про безпідставність проведення перевірки.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам, викладеним в акті перевірки.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 26.11.2015 року, за згодою сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податків до бюджету ТОВ «Укрбізнес ЛТД», за результатами якої складено Акт «Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати податків до бюджету» № 866/26-55-15-07 від 26.02.2015 року (далі - акт перевірки).

Актом перевірки було встановлено порушення позивачем терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України», а саме самостійно визначене платником податків грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 213 815,25 грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0007811507 від 25.03.2015 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафною санкцією у розмірі 20% у сумі 42 763,05 грн.

Прийняття зазначеного рішення було мотивовано наступними обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, при складанні декларації з податку на прибуток за 2013 рік відобразив у графі 3 рядка 1 в таблиці 1 «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» Додатку ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства дохід, нарахований до виплати на користь нерезидента -Корпорація «Фластекс Бізнес С.А», у сумі 3 532 742 грн. та суму податку з доходу нерезидента в графі 6 рядка 1 - 529 911 грн.

При складанні декларації з податку на прибуток за 2014 рік позивач відобразив у графі 3 рядка 1 в таблиці 1 «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» Додатку ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства дохід, нарахований до виплати на користь нерезидента - Корпорація «Фластекс Бізнес С.А», у сумі 4588539грн. та суму податку з доходу нерезидента в графі 6 рядка 1 - 688281 грн.

Акт перевірки містить визначення, що суми податку за 2013 рік мали бути сплачені позивачем до 11.03.2014р., натомість були сплачені фактично 27.11.2014р. При цьому відповідачем в якості сплати визначених позивачем зобов'язань було зараховано суми утриманого позивачем податку, який утримувався за виплачені у 2014 році кошти.

Позивач стверджує, що ним, на момент подання декларації, не було фактично виплачено дохід, зазначений в декларації, у зв'язку з чим відсутній його обов'язок зі сплати податку, що є підставою для скасування оспорюваного рішення.

Суд щодо цього висловлює наступну позицію.

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, який був чинним на момент подання декларації, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 N 872, який був чинним на момент подання декларації, затверджено форму Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, відповідно до якої Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України, відображається у таблиці 1 додатка ПН до рядка 17 Декларації (далі - додаток ПН).

Суми податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам за звітний (податковий) період, відображаються платниками у таблиці 1 "Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України" додатка ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

Суд погоджується з посиланнями позивача, що декларуванню підлягають виплачені суми доходу, тобто суми коштів, які фактично були перераховані платником податків нерезиденту.

Натомість позивачем було задекларовано суми, які не були виплачені, та які не підлягали декларуванню. Відсутність обставини фактичної виплати сум, з якими вищезазначеними нормами Податкового кодексу України пов'язане утримання та перерахування до бюджету податку, позбавляла позивача обов'язку сплати податку.

Проте, визначення власних податкових зобов'язань в податковій декларації позивача, породжувало у позивача обов'язок сплати зобов'язань.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Щодо посилань позивача на безпідставність проведення перевірки суд доходить наступних висновків.

Відповідно до приписів підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Згідно з пунктом 76.1 статті 76 вищезазначеного Кодексу камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Отже, відповідач мав право на проведення камеральної перевірки, виявивши відсутність доказів оплати податку з боку позивача.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків), протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Натомість нормою статті 160.2 Податкового кодексу України, чинною на час декларування та сплати позивачем зобов'язань, було встановлено іншу граничну дату сплати податку при виплаті доходу - безпосередньо під час такої виплати.

Акт перевірки не містить жодних посилань на здійснення виплат позивачем, тобто на встановлення граничного строку (дати) виплати податку, що унеможливлює розгляд питання правомірності прийнятого рішення про порушення такого строку.

Крім того, суд доходить наступних висновків.

Податковий орган, приймаючи таке рішення, посилався на норми ПК України, які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань. Разом з тим, суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідач посилався на те, що йому ще в березні 2014 р. стало відомо про несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов'язання. При цьому позивача не було повідомлено про наявність і розмір такого зобов'язання та застосування штрафу. Натомість податковий орган, використовуючи надані пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України права, та не повідомляючи позивача про наявний податковий борг, зараховував платежі позивача не за їх призначенням.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд визнає, що у ситуації, яка склалася, податковий орган з березня 2014р. по листопад 2014 р. порушував вищевказані вимоги щодо «належного урядування», унаслідок чого застосував до позивача фінансові санкції, що вбачається судом самостійною підставою для задоволення позовних вимог.

У зв'язку з чим позовні вимоги вбачаються судом обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві від 25.03.2015р. №0007811507.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук