Постанова № 58182135, 07.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 червня 2016 року 16 год. 30 хв. № 826/11326/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Будпостач" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2014 року відмовлено повністю у задоволенні позову приватного підприємства "Будпостач" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту від 07 липня 2014 року №1606/26-53-22-01-21-24267110 (далі - акт перевірки);

- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 24 липня 2014 року №0003032201 та №0003042201 (далі - оскаржувані рішення).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року постанову суду першої інстанції від 15 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано оскаржувані рішення. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2014 року та постанову суду апеляційної інстанції від 06 листопада 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення справи визначено суддю Данилишина В.М.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження та призначено її до нового розгляду у судовому засіданні, та, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач).

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

У відповідному судовому засіданні представниками сторін заявлено письмове клопотання про подальший розгляд та вирішення справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року вбачається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані у зв'язку з тим, що вказаними судами на підставі належних та допустимих доказів не з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору.

Попередні судові інстанції не вжили заходів щодо витребування доказів на підтвердження оприбуткування та зберігання товару, який, за твердженням позивача, отриманий від ТОВ "ВКФ Мілана" та не перевірили чи були у зазначеного суб'єкта господарювання об'єктивні можливості здійснити поставку товару в обсязі, що зазначений позивачем в податковому обліку.

Суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів не перевірили хто був відповідальним за ведення господарської діяльності ТОВ "ВКФ Мілана" у період господарських правовідносин з позивачем. Так, наявна у матеріалах справи довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, на яку посилався суд апеляційної інстанції, підтверджує лише ту обставину, що на дату її видачі, встановити яку, між іншим, неможливо на підставі наявних у матеріалах справи доказів, директором ТОВ "ВКФ Мілана" був ОСОБА_1, однак дана довідка, як й інші наявні в матеріалах справи докази, не дають можливості підтвердити або спростувати твердження відповідача про те, що на час господарських операцій з позивачем директором контрагента позивача був ОСОБА_2.

Тобто, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки поясненням, наданим в рамках кримінального провадження №32013110090000086, де ОСОБА_2, який за твердженням контролюючого органу є засновником та директором ТОВ "ВКФ Мілана", пояснив, що будь-якого відношення до господарської діяльності підприємства не має та жодних господарських операцій від імені підприємства не здійснював.

Надаючи оцінку вказаному доводу, судам попередніх інстанцій слід було перевірити факт того, хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВКФ Мілана" у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагента позивача, надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ТОВ "ВКФ Мілана", або допитати посадових осіб вказаного суб'єкта господарювання в порядку, визначеному ст.ст. 77, 78 КАС України, оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Крім того, попередні судові інстанції не надали оцінки доводам позивача, які, на його думку, вказують на безпідставне призначення та проведення перевірки, за наслідками якої складено акт та прийнято оскаржувані рішення, незважаючи на те, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в ухвалі суду касаційної інстанції, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог ст. 159 КАС України.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі суду касаційної інстанції від 16 березня 2016 року, на новому розгляді справи судом першої інстанції, у тому числі додатково, з'ясовано наступі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Стосовно складання акту перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно з позицією суду касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо складання акту перевірки, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що фактично позивач, заявляючи вказану позовну вимогу, вказував про те, що відповідачем безпідставно призначено перевірку, за наслідками якої складено акт, в обґрунтування чого зазначав, що в дотримання пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем надано повну та достовірну інформацію, а також копії усіх необхідних документів.

Дійсно, саме по собі складення акту перевірки не порушує права та інтереси платника податків. Однак адміністративний суд, відповідно до ст. 2 КАС України, зобов'язаний захищати порушені права та інтереси особи від порушень, допущених суб'єктами владних повноважень, у тому числі, шляхом виходу за межі позовних вимог, що передбачено ч. 2 ст. 11 КАС України. Суди мають надавати оцінку всім доводам особи, які вказують на факт вчинення порушень суб'єктами владних повноважень. У разі встановлення порушень суд зобов'язаний захистити порушене право особи, незалежно від того яка заявлена позовна вимога.

Враховуючи викладене суд зазначає, що відповідачем на адресу позивача направлявся письмовий запит про надання пояснень та їх документального підтвердження від 20 грудня 2013 року №12271/10/26-53-22-01-11, у якому відповідач просив позивача надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин позивача із ТОВ "ВКФ Мілана" за період із 01 січня 2010 року по 30 листопада 2013 року, відповідно до первинних документів. Крім того, відповідач просив надати інформацію про подальшу реалізацію придбаних товарів (робіт, послуг).

18 червня 2014 року відповідачем, на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, оформлено наказ №1131 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Тобто, перевірку позивача призначено у зв'язку із ненаданням або неповним наданням у встановлений пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України строк.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивачем надано пояснення та їх документальне підтвердження на запит відповідача.

Говорячи про строки надання таких пояснень та документів на їх підтвердження, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів направлення письмового запиту, складеного ним 20 грудня 2013 року, на адресу позивача, у зв'язку з чим відсутня можливість встановити фактичну дату отримання позивачем запиту і, як наслідок, термін спливу десятиденного строку, встановленого ПК України, для надання пояснень та їх документального підтвердження.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено суду факт надання позивачем пояснень та їх документального підтвердження з порушенням передбаченого ст. 78 ПК України строку.

Отже, підсумовуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про порушення відповідачем норм законодавства при призначенні перевірки позивача, що, у свою чергу, свідчить про те, що дії відповідача з призначення та проведення такої перевірки є протиправними.

При цьому, суд зазначає, що вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки все ж таки не підлягає задоволенню, оскільки такі дії відповідача не створюють для позивача юридичних наслідків. Складання довідки або акту за результатами перевірки є обов'язком контролюючого органу.

До того ж, визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача, за переконанням суду, є належним та достатнім способом захисту прав позивача у цій частині.

Стосовно прийняття оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "ВКФ Мілана" за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки, згідно з висновками якого, позивачем: занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1023267,00 грн.; занижено ПДВ у загальному розмірі 889797,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на його переконанні у тому, що позивач безпідставно відображав у податковому обліку наслідки господарських операцій із ТОВ "ВКФ Мілана", оскільки такі господарські операції не були реальними.

Роблячи такий висновок, відповідач вказував на те, що за змістом акту звірки контрагента позивача, у ТОВ "ВКФ Мілана" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Постачальники, від яких ТОВ "ВКФ Мілана" декларувало податковий кредит, не декларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам із вказаним суб'єктом господарювання, мали стани, відмінні від нуля, та не мали достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Крім того, контролюючий орган посилався на те, що у межах кримінального провадження №32013110090000086 відібрані пояснення у директора ТОВ "ВКФ Мілана" - ОСОБА_2, який пояснив, що немає жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВКФ Мілана", документи первинної та бухгалтерської звітності не підписував, товариство не реєстрував, банківські установи не відвідував.

На підставі акту перевірки, 24 липня 2014 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: №0003032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1023267,00 грн. за основним платежем; №0003042201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 889797,00 грн. за основним платежем та у розмірі 444899,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та ТОВ "ВКФ Мілана" укладено договір купівлі-продажу товарів (упаковка для свердла, упаковка для круга, магнітний тримач, свердло, замок запалювання тощо), на підтвердження реальності виконання якого надано копії рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товару у періоді здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Зокрема, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В ухвалі суду касаційної інстанції від 16 березня 2016 року зазначено, що здійснюючи оцінку наслідків відображення позивачем у податковому обліку вартості будівельних послуг, які відображені в податковому обліку, необхідно перевірити реальність господарських операцій та з'ясувати чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Під час встановлення реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом слід мати на увазі наступне.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Разом з тим, як вже зазначено вище, попередні судові інстанції не вжили заходів щодо витребування доказів на підтвердження оприбуткування та зберігання товару, який, за твердженням позивача, отриманий від ТОВ "ВКФ Мілана" та не перевірили чи були у зазначеного суб'єкта господарювання об'єктивні можливості здійснити поставку товару в обсязі, що зазначений позивачем в податковому обліку.

Також суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів не перевірили хто був відповідальний за ведення господарської діяльності ТОВ "ВКФ Мілана" у період господарських правовідносин з позивачем.

З урахуванням викладеного, у ході нового розгляду справи судом з'ясовано, що на час фінансово-господарських відносин позивача із ТОВ "ВКФ Мілана" директором вказаного товариства на законних підставах був ОСОБА_1, що підтверджується довідкою АБ №291228 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Саме ОСОБА_1 здійснював фінансово-господарську діяльність товариства, зокрема укладав та підписував договори, у тому числі із позивачем, а також інші первинні документи.

Суд зазначає, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що ОСОБА_2 став директором ТОВ "ВКФ Мілана" у квітні 2011 року, у той час як у протоколі допиту свідка вказано, що вказана особа зайняла посаду директора ТОВ "ВКФ Мілана" в кінці 2011 року. Відносини між позивачем та ТОВ "ВКФ Мілана" мали місце у серпні 2011 року.

Стосовно документального підтвердження господарських операцій позивача та ТОВ "ВКФ Мілана", суд зазначає, що у матеріалах справи містяться копії первинних документів, якими підтверджується факт реальності таких операцій та можливість контрагента позивача виконувати свої договірні зобов'язання.

Крім того, у матеріалах справи містяться копії первинних документів, які підтверджують факт використання та реалізації товару, придбаного позивачем у ТОВ "ВКФ Мілана", у власній господарській діяльності.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб'єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб'єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, проаналізувавши викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку про помилковість висновків відповідача та, які наслідок, протиправність оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов приватного підприємства "Будпостач" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві щодо призначення та проведення перевірки приватного підприємства "Будпостач" (код ЄДРПОУ 24267110), у результаті якої складено акт від 07 липня 2014 року №1606/26-53-22-01-21-24267110.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 24 липня 2014 року №0003032201 та №0003042201.

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

5. Присудити на користь приватного підприємства "Будпостач" (код ЄДРПОУ 24267110) здійснений ним судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39469994).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин