Рішення № 58179140, 26.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/880/15 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/2577/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія:25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого Федоришина А.В.

суддів : Приколоти Т.І., Тропак О.В.

за секретаря: Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 у інтересах ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 2 вересня 2015 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_4 про відшкодування в порядку регресу витрат, повязаних з регламентною виплатою,

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням задоволено позов МТСБУ. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь МТСБУ витрати, повязані з регламентною виплатою в розмірі 21421,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 2243,60 грн. судових витрат.

Рішення оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, просить його скасувати і провадження у справі закрити. Зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, Зокрема зазначає, що суд належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи, а тому не знав про її розгляд і був позбавлений права на захист. Крім того зазначає, що судом не встановлено розмір дійсної шкоди, яку було завдано відповідачем, а також не встановлено обставин, при яких було здійснено ДТП та вину скаржника. Також суд не з»ясував кому належав транспортний засіб на час скоєння ДТП. Апелянт не погоджується із стягнутим розміром судових витрат, оскільки судом не перевірено, чи особа яка надавала позивачу правову допомогу фахівцем у галузі права та чи має вона право за законом на надання правової допомоги, чи надавала ця особа правову допомогу стороні та чи брала участь у справі, як представник позивача. Також вказує на те, що відповідач є приватним підприємцем і він використовував автомобіль для здійснення підприємницької діяльності, а тому оскільки спір виник між юридичною особою та приватним підприємцем, то справа підлягає розгляду господарським судом, і з цих підстав просив закриття провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до часткового задоволення з огляду на наведені нижче мотиви.

Відповідно до пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Судом встановлено, що 03.11.2011 р. в м. Львові на вул. Стрийська-Рубчака, з вини ОСОБА_4, який керував автомобілем Тойота, д.н.з ВС 3334 ВК сталася ДТП, внаслідок чого був пошкоджений автомобіль НОМЕР_1, що належав ОСОБА_5

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.11.2011 р. ОСОБА_4. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Дана постанова відповідачем не оскаржувалась ні на час звернення позивача до суду, ні на час ухвалення судом рішення.

Твердження апелянта про те, що судом не встановлено обставин, при яких було здійснено ДТП та вину скаржника, суперечить вимогам ч. 2 ст. 61 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як убачається з матеріалів справи, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ становить ринкову вартість автомобіля до ДТП та складає 23155,27 грн., що підтверджується звітом про оцінку автомобіля № 69/12 від 08.12.2011 р.

Утилізаційна вартість автомобіля ВАЗ 21083 згідно звіту про оцінку автомобіля № 188/12 від 19.03.2012 р. складає 2688,60 грн.

Вище вказані звіти виконані оцінювачем ОСОБА_6, який має кваліфікацію аварійного комісара та кваліфікаційне свідоцтво оцінювача.

Оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_4, який на час скоєння ДТП не мав чинного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то ОСОБА_5, як потерпіла особа, звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди.

Як убачається з матеріалів справи МТСБУ здійснило регламентну виплату на підставі ст.. 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 20466,67 грн.

Так як ОСОБА_4, з вини якого сталася ДТП, в добровільному порядку не компенсував МТСБУ сплачені страховим бюро кошти потерпілій особі у розмірі 20466,67 грн. та понесені витрати на встановлення розміру збитків та збір документів у розмірі 955 грн., загальний розмір витрат становить 21421,67 грн., то страхове бюро у відповідності до ст..38 вищевказаного Закону звернулося до суду із позовом про стягнення коштів в порядку регресу.

За змістом ст.. 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 витрат, повязаних з регламентною виплатою у розмірі 21421,67 грн., відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права.

На спростування доводів апелянта про те, що спір підлягає розгляду судами господарської юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне.

Кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.. 42 Конституції України). Це право закріплено і в ст.. 50 ЦК України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати свої конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки «підприємець».

Статус фізичної особи-підприємця це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Отже, між сторонами виник спір не з приводу господарської діяльності ОСОБА_4, як фізичної особи-підприємця, а щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду фізичною особою.

Задовольняючи позов в частині стягнення витрат на правову допомогу на користь МТСБУ 2000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати повязані з оплатою правової допомоги.

Однак цей висновок не ґрунтується на нормах процесуального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.. 47 цього Кодексу учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

За змістом ст.. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, позивач надав додаткову угоду № 112 від 13.02.2015 р. до контракту про надання правової допомоги № 80 від 19.12.2012 р. Самого ж контракту про надання правової допомоги страхове бюро не надало і в матеріалах справи такий відсутній.

Із матеріалів справи випливає, що представник позивача у судовому засіданні участі не приймав і суд не постановляв ухвалу про допуск до участі у справі представника позивача, як особи, яка надає правову допомогу.

За умовами додаткової угоди оплата послуг виконавця здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок виконавця винагороди у розмірі 2000 грн. протягом 5 днів з моменту підписання сторонами акту про виконані роботи (п.2).

Як випливає із матеріалів справи, позивач не надав акту про виконану виконавцем роботу, а також документу, який би свідчив про оплату позивачем винагороди та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.

Так як позивач не надав докази фактичного понесення ним витрат на правову допомогу, а наявна в матеріалах справи додаткова угода до контракту про надання правової допомоги не свідчить про понесені позивачем витрати на правову допомогу, то правових підстав для стягнення цих витрат немає..

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги в сумі 2000 грн. слід скасувати у хвалити нове рішення про відмову у цих вимогах позивача, в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3,4 ст. 309, ст. 317 ЦПК України колегія суддів

в и р і ш и и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 у інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 2 вересня 2015 року в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрат за надання правової допомоги в сумі 2000 грн. скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у цих вимогах позивача.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: