Рішення № 58174049, 07.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження : 22ц/790/2784/16 Головуючий 1-ї інстанції - Якуша Н.В.

Справа № 2- 640/13583/15 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : сімейне.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Івах А.П., Бобровського В.В.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

В обгрунтування позову посилалась на те, що у травні 2012 року між нею та відповідачем по справі було зареєстровано шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Спільне проживання з відповідачем не склалось і з листопада 2014 року шлюбні відносини припинено. На теперішній час ОСОБА_1 проживає в іншому місті з новою сім'єю.

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем не досягнуто згоди щодо матеріального утримання та виховання доньки, яка потребує систематичного обстеження та лікування для підтримки здоров'я в ніфрологічному відділенні дитячої лікарні.

Відповідач є працездатною особою і має можливість надавати матеріальну допомогу своїй дитині, у зв'язку з чим просила стягнути з нього аліменти у розмірі 4 000 грн. щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення донькою повноліття.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище «ОСОБА_2».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу щомісячно, але не менш 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 серпня 2015 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн., а також на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково. Шлюб розірвати, стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки у твердій сумі в розмірі 500 грн. щомісячно аж до повноліття, розмір яких підлягає індексації.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 17 травня 2012 року у якому мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6,9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб носить формальний характер, сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, збереження родини стало є неможливим.

При розгляді справ про розірвання шлюбу, суд за правилами ст. 112 СК України з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (далі - Постанова), суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Позивачка категорично заперечила можливість збереження шлюбу, посилаючись на те, що примирення між ними неможливе, оскільки постійні непорозуміння з відповідачем негативно впливають як на їх стосунки, так і на дитину, яка є свідком конфліктних відносин між батьками. Крім того, ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вони спільно не проживають з 2014 року і відповідач протягом часу до подачі позову про розірвання шлюбу будь-яких кроків для збереження сім'ї не здійснював, дитиною не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, мешкає в іншому населеному пункті..

В апеляційній скарзі відповідач хоча і просить скасувати рішення суду також і в частині розірвання шлюбу і посилається на норми закону якою передбачено вжиття судом заходів щодо примирення подружжя, разом з тим апеляційна скарга відповідача такого клопотання не містить, як і не містить доводів чому він вважає, що є можливість і підстави для збереження сім'ї.

ОСОБА_1 хоча і заперечує вказану обставину, проте будь-яких доказів, які б свідчили про його намір зберегти сім'ю не надав.

Із електронного повідомлення, направленого ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду з проханням розглядати справу за його відсутності вбачається, що домашню адресу він вказав: АДРЕСА_1. Оплату судового збору за подачу апеляційної скарги відповідач проводив також у м.Хмельницький (а.с.42,60).

Вказане підтверджує доводи позивачки ОСОБА_2 про те, що відповідач із сім'єю не проживає, мешкає в іншому населеному пункті.

З огляду на зазначене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 2,3 ст.11Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Главою 15 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обовязку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Зазначений обов'язок, згідно з засадами ч.6 ст.7 СК України, в рівній мірі стосується обох батьків та покладається на них за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (ст.159 ЦПК України), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 59, ч.3 ст.61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскаржене рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає вимогам процесуального закону.

Відповідно до ч.1 ст. 184 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується копією свідоцтва про її народження (а.с.9).

Відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає окремо від дитини, є працездатною особою, але офіційно ніде не працює (протилежного не встановлено) (а.с.42).

Доказів того, що за станом здоров'я відповідач не може надавати допомогу по утриманню дитини суду не надано.

Посилання відповідача на те, що він через відсутність роботи та постійного заробітку і перебуванні на його утриманні батьків-пенсіонерів не має можливості утримувати свою малолітню доньку є безпідставними та такими, що не впливають на його обов'язок по утриманню дитини.

За таких обставин, не викликає заперечень висновок суду про необхідність покладення на відповідача обов'язку по сплаті аліментів на утримання його дочки.

Між тим, задовольняючи частково позовні вимоги та визначаючи розмір аліментів на утримання дитини у частці від заробітку батька, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно пояснень позивача відповідач офіційно працевлаштований та має стабільний дохід.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки доказів до суду, які б підтверджували вищезазначене не надано.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає щомісячному стягненню, враховуючи положення ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», щодо встановлення прожиткового мінімуму на 2015 рік для дітей віком від 6 до 18 років 1 455 грн. (з 01 вересня 2015 року), обставини справи та виходячи із принципів розумності і справедливості, стану здоров'я дитини, колегія суддів вважає, що достатнім розміром аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на дитину, є 2 000 грн. 00 коп.

Отже, приймаючи до уваги як рівень прожиткового мінімуму дитини, на утримання якої стягуються аліменти, матеріальне становище дитини, так і стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, та, зважаючи на батьківський обов'язок відповідача по утриманню дитини до її повноліття, враховуючи інтереси останньої, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі.

В зв'язку з чим, оскаржене рішення, відповідно до п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України, в частині визначення способу стягнення аліментів підлягає зміні. З відповідача на користь позивача належить стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 2 000 грн. 00 коп. щомісяця.

Рішення суду в частині негайного допуску до виконання рішення в розмірі суми платежу за один місяць та стягненні судового збору - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року змінити в частині визначення способу стягнення аліментів.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 ідентифікаційний код НОМЕР_2, аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в розмірі 2 000 грн. 00 коп.(дві тисячі грн.), починаючи з 05 серпня 2015 року і до її повноліття.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: