Рішення № 58173848, 01.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/3126/16 Головуючий 1 інст. - Бабенко Ю.П.

Справа № 644/7034/14-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Гальянова І.Г., Колтунова А.І.,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказувало, що 25 квітня 2008 року та 27 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого було ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладені кредитні договори за умовами яких останній отримав кредит у розмір 44 198 доларів США та 56 000 доларів США відповідно. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між Банком та ОСОБА_2 укладені договори поруки. 28 травня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Зобов'язання за кредитним договором відповідачі належним чином не виконують, станом на 04 червня 2014 року сума заборгованості за кредитом становить 6 512 181,48 грн.

Тому, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь позивача 6 512 181,48 грн., а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суджу м.Харкова від 18 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року у розмірі 67 065,63 доларів США та пеню в розмірі 2 896 669,78 грн. та заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 51 284,14 доларів США та пеню в розмірі 2 215 042,54 грн. Стягнуто в частковому відношенні з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача витрати по оплаті судового збору в розмірі по 1 827 грн. з кожного.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 червня 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів направлення досудових вимог як до нього, так і до ОСОБА_1, а також не доведено набуття позивачем прав вимоги до відповідачів.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконують, тому солідарно підлягає стягненню сума заборгованості за договорами.

Проте повністю з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 25 квітня 2008 року та 27 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого було ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладені кредитні договори за умовами яких останній отримав кредит у розмір 44 198 доларів США та 56 000 доларів США відповідно (а.с.7,21).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

На забезпечення виконання кредитних договорів між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого було ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 27 серпня 2008 року та 25 квітня 2008 року були укладені договори поруки (а.с. 13,29).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

28 травня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон не вимагає, щоб при заміни кредитора, новий кредитор укладав з боржниками договір.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець продає (переуступає) Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься в Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця Винагороду; Права, що переходять до Покупця за Кредитними договорами у зв'язку з продажем Кредитного портфелю: Покупець набуває усі права вимоги за Кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до Боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до Боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу; а також правами вимоги до Боржників щодо сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3.5 Договору Продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між Продавцем та Боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами. Передача таких зобов'язань має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.

Згідно з Витягом з Додатку №1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року до переліку кредитних договорів, що увійшли до Кредитного портфелю за вказаним договором купівлі-продажу кредитного портфелю, включені відомості щодо боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 45).

Станом на 04 червня 2014 року заборгованість за кредитними договорами складає 6 512 181,48 грн., з яких:

заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року складає:

- 55 655,75 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 червня 2014 року є 658 591,58 грн. - заборгованість по тілу кредиту;

- 11 409,88 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 червня 2014 року є 135 016,61 грн.- заборгованість за відсотками;

-2 896 669,78 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту.

заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року складає:

-43 911,26 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 червня 2014 року є 519 615,42 грн.;

-7 372,88 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 червня 2014 року є 87 245,55 грн.;

-2 215 042,54 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту.

Згідно частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 4.2 вище зазначеного договору поруки зазначено, що порука припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі.

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Сторонами не заперечується, що зобов'язання за кредитним договором боржником належним чином не виконані.

У вересні 2009 року як на адресу боржника, так і на адресу поручителя були надіслані Банком досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору),так і пред'явлення до нього позову.

Разом з тим, позовна заява про стягнення заборгованості подана Банком лише у липні 2014 року.

Верховним Судом України у постанові № 6-190цс14 від 25.01.2015 року зроблено правовий висновок про те, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Крім того, Верховним Судом України у постанові № 6-263цс15 від 07.10.2015 року зроблено правовий висновок про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, колегія суддів вважає, що порука ОСОБА_2 за кредитним договором є припиненою, оскільки Банк порушив термін в шість місяців, протягом якого він зобов'язаний був заявити вимоги до поручителя. Крім того, судом першої інстанції стягнута сума заборгованості в іноземній валюті, що не відповідає обставинам справи по спірним правовідносинам виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет.

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Однак для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що судом не встановлено наявності у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, то сума заборгованості за кредитним договором підлягає стягненню у гривні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму пені з урахуванням ст.. 551 ЦК України.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Так, заявлений Банком до стягнення розмір пені як у договорі від 27 серпня 2008 року у сумі 2 896 669,78 грн., так і у договорі від 25 квітня 2008 року у сумі 2 215 042,54 грн. є значно більшими чим сума неповернутого кредиту за договорами 658 591,58 грн. та 519 615,42 грн. відповідно.

Таким чином оскільки співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій, і наслідки порушення зобов'язань не є співмірними, виходячи з принципів справедливості та розумності, закріплених у ст.3 ЦК України, колегія суддів дійшла до висновку про можливість наявність підстав для зменшення неустойки і вважати підставою такого зменшення ч.3 ст. 551 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо недоведеності передачі прав за кредитним договором від первісного кредитора позивачу, не приймаються колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України 01 липня 2015 року, справа № 6-979ц15, яка за яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має бути обов'язковою у застосування відповідної правової норми, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, вона підлягає стягнення на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання заявника на недоведеність переходу прав вимог від Банку до позивача спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Так, стягненню підлягає з ОСОБА_1 на користь позивача 2 578 676, 16 грн., де: заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року у сумі 1 452 199,77 грн. з яких:

- 658 591,58 грн. - заборгованість по тілу кредиту;

- 135 016,61 грн. - заборгованість за відсотками;

-658 591,58 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту.

заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року складає 1 126 476,39 грн., з яких:

- 519 615,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

- 87 245,55 грн. - заборгованість за відсотками;

-519 615,42 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту.

А також відповідно до ст.. 88 ЦПК України суд вирішує питання про судові витрати.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст.. 309 ЦПК України із частковим задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303 304, п.3ч.1ст.307, ст.309, 313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 2 578 676, 16 грн. (два мільйона п'ятсот сімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят шість гривень) , з яких: заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року у сумі 1 452 199,77 грн.: 658 591,58 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 135 016,61 грн. - заборгованість за відсотками; 658 591,58 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту; заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року складає 1 126 476,39 грн., з яких: 519 615,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 87 245,55 грн. - заборгованість за відсотками;519 615,42 грн. - пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 654 грн. (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні).

В іншій частині позовних вимог - ВІДМОВИТИ.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - В.В. Черкасов

Судді: І.Г. Гальянова

А.І. Колтунова