Рішення № 58168002, 30.05.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/22893/15-ц

провадження № 2/760/186/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного банку «Омега Банк», третя особа: ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки частково недійсним, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

30.12.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Омега Банк» про визнання договору іпотеки частково недійсним.

У ході розгляду справи суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 14.08.2008 ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 2632/0808/45-027-Z-1.

Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 88,8 кв.м. та житловою площею - 46,5 кв.м., яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14.08.2008.

Позивач зауважив, що на момент укладення договору іпотеки він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, а тому відповідно до норм чинного законодавства предмет іпотеки є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивач стверджував, що оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення повинна бути також надана нотаріально посвідчена згода другого з подружжя, якщо предметом цих договорів є спільне майно.

Прирівнення до договору про задоволення вимог іпотекодавця також відповідного застереження про це в іпотечному договорі вимагає під час укладення іпотечного договору щодо спільного майна отримання окремої згоди другого подружжя на включення до цього договору іпотеки відповідного застереження.

Однак всупереч вимогам чинного законодавства, він не надавав нотаріальної посвідченої згоди на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначені пунктами 12.3. 12.3.1., 12.3.2. іпотечного договору № 2632/0808/45-027-Z-1 від 14.08.2008.

На підставі вищезазначеного просив визнати недійсними пункти 12.3., 12.3.1. та 12.3.2. іпотечного договору № 2632/0808/45-027-Z-1 від 14.08.2008, укладеного між ОСОБА_4 та ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк»).

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином (а.с. 49).

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК «у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Враховуючи ці обставини та зважаючи на думку представників позивача, які не заперечували проти розгляду справи у відсутність відповідача, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 07.08.1998, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 1055. Після одруження ОСОБА_5 присвоєно прізвище ОСОБА_3. Цей факт встановлений на підставі свідоцтва про одруження, НОМЕР_1, виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї 07.08.1998 (а.с. 7).

14.08.2008 ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк») та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 2632/0808/45-027.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14.08.2008 ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 2632/0808/45-027-Z-1.

Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 88,8 кв.м. та житловою площею - 46,5 кв.м., яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2008, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. 14.08.2008 (а.с. 4-6).

ПАТ «Омега Банк» є правонаступником ВАТ «Сведбанк». Цей факт встановлений на підставі повного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців (а.с.18-21).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частина перша статті 627 ЦК передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положення статті 204 ЦК встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у свої постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що «правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7).

Зі змісту частини першої статті 215 ЦК випливає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

З матеріалів справи випливає, що позивач просить визнати пункти 12.3., 12.3.1. та 12.3.2. іпотечного договору недійсним, оскільки він, як чоловік ОСОБА_4, не надавав нотаріально засвідченої згоди на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які зазначені у вищезазначених пунктах.

За правилами глави 49 ЦК іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК та статті 6 Закону «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

З матеріалів справи випливає, що право спільної сумісної власності на спірну квартиру у позивача та його дружини ОСОБА_4 виникло з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу від 14.08.2008, відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. А тому для укладення договору іпотеки дійсно необхідна була згода позивача.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Згідно із частиною першою статті 219 ЦК у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Однак, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК та частини другої статті 65 СК при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору договором, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення повинна бути також надана нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, якщо предметом цих договорів є спільне майно. Прирівняння до договору про задоволення вимог іпотекодержателя також відповідного застереження про це в іпотечному договорі вимагає під час укладення іпотечного договору щодо спільного майна отримання окремої згоди другого з подружжя на включення до цього договору іпотеки відповідного застереження.

Водночас, відповідно частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи випливає, що в правовідносинах, що склалися за договором іпотеки, окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, а лише один з розділів договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому згода одного з подружжя необхідна виключно на укладення договору іпотеки, а не на укладення окремого його розділу.

Згідно з частиною другою пункту 4 іпотечного договору від 14.08.2008 іпотекодавець (ОСОБА_4 М.) свідчить, що її чоловік згоден з укладенням цього договору та його умовами. На підтвердження цього чоловік іпотекодавця надав іпотекодержателю письмову заяву про таку згоду.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із встановлених судом обставин на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд констатує, що ОСОБА_3 давав нотаріально посвідчену згоду на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1, а законодавством не передбачено надання нотаріальної згоди другого з подружжя на укладення окремого розділу договору іпотеки, зокрема застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Керуючись статтями 3, 204, 215, 219, 334, 578, 627 ЦК, статтею 60 СК, Законом України «Про іпотеку», статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 360-7 ЦПК, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного банку «Омега Банк», третя особа: ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки частково недійсним - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко