Ухвала суду № 58164148, 02.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1005/5454/2012 Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/2536/16 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 47 02.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

02 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Якимчук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міського суду Київської області від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами, визнання права власності на ? частину земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням зміни предмету позову, просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати позивачу ключі від вхідних дверей житлового будинку та забезпечити доступ до господарських будівель і споруд; визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку земельної ділянки площею 0, 1225 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цильовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд, розташовану по АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивачка ОСОБА_3 обгрунтовувала тим, що з 26 червня 1991 року до 09 липня 2009 року перебувала в шлюбі з відповідачем.

Під час шлюбу вони придбали земельну ділянку площею 0, 1225 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цильовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1. На цій земельній ділянці сторонни побудували житловий будинок, господарськи будівлі та споруди.

Позивач вважає ці об'єкти нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, позивач позбавлена можливості користуватися цими об'єктами нерухомого майна, оскільки ОСОБА_2 не дає ключі від вхідних дверей житлового будинку та не впускає до господарських будівель і споруд.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_3 житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей житлового будинку та зебезпечити доступ до господарських будівель і споруд.

Визнано за ОСОБА_3право власності на ? частку земельної ділянки площею площею 0, 1225 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цильовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу ? частку спірної земельної ділянки .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процессуального права та просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порядку поділу спільної сумісної власності за ОСОБА_3 судом вже було визнано право власності на ? частку в житловому будинку, господарських будівлях та спорудах, а отже у такій спосіб до неї за законом перейшло і право власності на ? частку земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти нерухомого майна.

Такі висновки місцевого суду ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що 26 червня 1991 року сторони уклали шлюб.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2009 року шлюб розірваний. 30 липня 2009 року позивач отримала свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2. 18 грудня 2015 року їй видано свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_3, на підставі якого прізвище позивача «ОСОБА_2» змінено на «ОСОБА_2».

З копії технічного паспорту на житловий будинок (а.с.13-18 т.1) вбачається, що у 2005 році сторони побудували житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1. 9 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на це нерухоме майно № 832 (а.с.24 т.1). Рішенням Великоолександрівської сільської ради №2527-82-VI від 23 січня 2015 року (а.с.210 т.2) АДРЕСА_1

Судом першої інстанції також встановлено, що житловий будинок, господарські будівлі та споруди по вулиці Київський Шлях, 112 в с. Велика Олександрівка Бориспільського району були нажиті сторонами під час шлюбу. Ця обставина свідчить про те, що вказані об'єкти нерухомого майна були їх спільною сумісною власністю.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 9 листопада 2005 року (а.с.10 т.1) затверджена мирова угода, згідно з якою за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частку у житловому будинку, господарських будівлях та спорудах. Право власності на іншу 1/2 частку в цих об'єктах нерухомого майна визнано за відповідачем.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.368 ЦК України - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що одержана відповідачем у власність на підставі ст.ст. 81, 116 Земельного кодексу України шляхом приватизації спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу як майно подружжя, оскільки за ОСОБА_3 було визнано право власності на ? частку житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані на спірній ділянці.

Відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з ч.1 ст.391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 не надає позивачу ключі від вхідних дверей житлового будинку та перешкоджає їй у доступі до господарських будівель і споруд, ОСОБА_3 позбавлена можливості користуватись цими об'єктами нерухомого майна, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо усунення перешкод у користуванні позивачем житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міського суду Київської області від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: