Рішення № 58164096, 02.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/2645/15-ц Головуючий у І інстанції Жарікова О. В.Провадження № 22-ц/780/2789/16 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л. М.Категорія 43 02.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Білоконь О.В., Савченка С.І.,

при секретарі Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та вселення,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. У цьому будинку без його згоди та без правових підстав проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Посилаючись на те, що відповідачі створюють йому перешкоди у користуванні та здійсненні права власності на цей будинок, позивач з урахуванням уточнень позовних вимог, просив усунути йому зазначені перешкоди шляхом виселення відповідачів та вселення його до будинку, а також зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні цим будинком.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні належним ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з цього будинку ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні зазначеним будинком шляхом вселення у нього ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні указаним будинком. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині усунення перешкод у користуванні належним ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого житлового приміщення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд дійшов безпідставного висновку про задоволення позову в частині позовних вимог про виселення, не взявши до уваги той факт, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року вона в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 є власницею 1/8 частини житлового будинку та надвірних будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Однак, вона не може зареєструвати своє право власності, оскільки позивач 18.12.2014 року безпідставно та незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на всю ? частку, яка належала їхньому батьку в цьому будинку на праві власності, чим юридично та фактично позбавив її права зареєструвати належну їй 1/8 частку спірного будинку.

Суд також не врахував той факт, що вона, її дочка ОСОБА_4 та спадкодавець ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, дійсно постійно проживали в спірному будинку, несли витрати по його утриманню, проводили ремонтні роботи, сплачували надані послуги з електропостачання та газопостачання, обробляли земельну ділянку, що знаходиться під будинком, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та рішенням апеляційного суду Київської області від 02.03.2015 року. Проте, позивач в свою чергу у вищезазначеному будинку не проживав, так як забезпечений іншою житловою площею, не вчиняв жодних дій щодо поліпшення та підтримання технічного стану будинку, оплати відповідних платежів, організації проведення ремонтних робіт.

Крім того, ОСОБА_2 вважає, що суд вирішив питання про виселення відповідачів із спірного будинку в порушення норм Конституції України, ст. 8 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, ст. 9 ЖК УРСР, ст. 8 ЦПК України та інших нормативно-правових актів без належного дослідження та встановлення фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України суд не визначився із предметом і підставою позову, належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Так, задовольняючи позов в частині усунення позивачеві перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення із нього відповідачів, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надав належні та допустимі докази права власності на будинок АДРЕСА_1, докази порушення його прав власності на користування належним йому майном, а відповідачі не надали до суду належних та допустимих доказів права власності чи користування будинком АДРЕСА_1, і вважав за необхідне позов задовольнити.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За правилами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 13.04.1993 року, зареєстрованого в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації 17.05.1993 року, ОСОБА_3 є власником ? частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а. с. 5-6).

Встановлено, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року за ОСОБА_3 визнано право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. (а. с. 56-57).

Встановлено, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/8 частину житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 (а. с. 67-72).

Тобто, згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року позивач є власником ? частини спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, а згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року ОСОБА_2 є власницею 1/8 частини цього житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не може зареєструвати своє право власності, оскільки позивач 18.12.2014 року здійснив державну реєстрацію права власності на всю ? частку, яка належала їхньому батьку в спірному будинку на праві власності, заслуговують на увагу, оскільки згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.12.2014 року Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 05.12.2014 року зареєструвала за ОСОБА_3 право власності на ? частину зазначеного житлового будинку, яке виникло на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року. (а. с. 7-9)

Отже, позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 набули права власності на відповідні частки спадкової ? частини спірного житлового будинку та господарських будівель і споруд на підставі рішень Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року та від 18 грудня 2014 року в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, які набрали законної сили, та не скасовані на день розгляду даної справи судом апеляційної інстанції.

Тому дані судові рішення відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України є обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про виселення відповідачки ОСОБА_2 з спірного житлового буднику у зв'язку з ненаданням нею належних та допустимих доказів права власності чи користування спірним житловим будинком.

За таких обставин, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення не підлягає до задоволення.

За змістом ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2, її дочка ОСОБА_4 та спадкодавець ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, постійно проживали в спірному будинку, несли витрати по його утриманню, проводили ремонтні роботи, сплачували надані послуги з електропостачання та газопостачання, обробляли земельну ділянку, що знаходиться під будинком, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачі всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Також всупереч вимогам вищезазначених норм процесуального закону відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не надали суду належних та допустимих доказів правових підстав їх вселення та проживання у спірному житловому будинку та в яких саме приміщеннях цього будинку вони проживають.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на 1/8 частину спірного житлового будинку на підставі рішення суду від 18.12.2014 року і відповідно до вимог ст. 358 ЦК України не вирішила питання про надання їй у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, а позивач не надавав згоди на вселення та проживання відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в спірний житловий будинок, то позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з спірного житлового будинку підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про направлення справи на новий розгляд задоволенню не підлягають, оскільки Главою 1 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України Апеляційне провадження не передбачено направлення справи на новий розгляд за результатами апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді