Ухвала суду № 58160412, 03.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Астахова О.О.

№22-ц/796/6200/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа №755/1892/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі: Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року про відмову у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Сквирська районна державна нотаріальна контора Київської області про встановлення факту належності правовстановлюючих документів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт належності правовстановлюючого документа - заповіту, посвідченого секретарем с. Великі Єрчики Сквирського району Київської області Бодовською М.А. 02 березня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за №8 - ОСОБА_1

В мотивування вимог посилалася на те, що Сквирською районною державною нотаріальною конторою Київської області їй відповідно до ст.1298 ЦК України було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом її матері ОСОБА_3, оскільки заповіт, посвідчений Бодовською М.А. секретарем Великоєрчиківської сільської ради 02 березня 1993 року, зареєстрований в реєстрі за №8 складений на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а згідно паспорта заявником є ОСОБА_1

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року відмовлено у відкритті провадження на підставі ч.4 ст. 256 ЦПК України.

Роз'яснено заявнику її право на повторне звернення до суду з такою самою заявою та право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження. Вирішено питання про повернення судового збору.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що згідно поданої заяви ніде не вказано, що між нею та її братом є спір про право на спадщину, але суд не розпочавши провадження по справі, де він міг встановити чи дійсно був між нами спір про право на спадщину, дійшов неправильного висновку та незаконно відмовив у відкритті провадження, тобто мало місце неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує на те, що вимоги не є позовними і повинні розглядатися в порядку окремого провадження, встановленому ст.ст.256, 257 ЦПК України, тобто мало місце порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Заінтересована особа: Сквирська районна державна нотаріальна контора Київської області в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві наявний спір про право, який належить розглядати в порядку позовного провадження.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо з огляду на наступне.

Спір про право пов'язаний виключно з порушенням або оспорюванням суб'єктивного права, тобто коли відсутнє порушення права, то не може бути також і спору про право цивільне. Звернення особи за судовим захистом у такому випадку зумовлюється неможливістю здійснити своє право через неможливість його довести відповідному органу (РАЦСу, нотаріусу та ін.) або громадянам та на підставі її впевненості в існуванні права. Характерним для справ окремого провадження є положення, коли звернення особи до суду зумовлюється неможливістю здійснити своє право через недоведеність певної юридичної обставини, з існуванням якої закон надає особі відповідні права. Якщо у справі беруть участь заінтересовані особи, які позитивно ставляться до встановлення даного факту у суді, спір про право не може виникнути.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з п.12 вказаної Постанови, при розгляді справи про встановлення відповідно до п.6 ст.273 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 37 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність особи. Разом з тим, на підставі п.6 ст.273 ЦПК суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, заявниця посилається на те, що вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що секретарем Великоєрчиківської сільської ради було допущено помилку у написанні її прізвища. У заповіті вказано ОСОБА_5, а згідно паспорта вона ОСОБА_1

З матеріалів справи вбачається, що встановлення факту належності заявнику заповіту від імені ОСОБА_3 необхідно для набуття прав на спадкове майно, проте, зважаючи на те, що зазначена в заповіті ОСОБА_5 не збігається з дійсним прізвищем заявника - доньки спадкодавця ОСОБА_1 та після смерті спадкодавця виправити описку неможливо, колегія суддів вважає, що заява може бути розглянута в порядку окремого провадження.

Відповідно до п. 8 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою КМ України, від 15 червня 1994 року № 419 виправлення вносяться у присутності заповідача або довірителя та застерігаються посадовою, службовою особою перед підписами заповідача або довірителя, повторюються в кінці посвідчувального напису та скріплюються підписом посадової, службової особи і печаткою установи, закладу, судновою печаткою, печаткою установи виконання покарань, слідчого ізолятора, печаткою служби експедиції, яка застосовується для посвідчення офіційних документів. Виправлення вносяться за згодою заповідача або довірителя до всіх примірників заповіту чи довіреності так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

В той же час, заповіт не є правовстановлюючим документом, а належить до одностороннього правочину, що виражає волевиявлення спадкодавця, та не відноситься до категорії тих документів, належність особі яких може встановлюватись в порядку окремого провадження, враховуючи той факт, що заповіт не належить заявнику.

Статті 15, 16 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, суд не з'ясував можливість залишення заяви без руху з наданням терміну для усунення недоліків для правильного формулювання факту, який просить встановити заявниця, як от: встановити юридичний факт, яким визнати, що ОСОБА_1, є особою на яку складено заповіт.

Також заінтересованою особою по справі має бути і інший спадкоємець за заповітом - ОСОБА_4

В разі виявлення спору про право під час розгляду справи суд має право залишити заяву без розгляду.

Відповідно до ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Оскільки, ухвала постановлена з порушенням процесуальних норм права, така ухвала підлягає до скасування з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.218, 303, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді