Ухвала суду № 58159789, 31.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

31.05.2016 р.Справа № 820/11854/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі № 820/11854/15

за позовом ОСОБА_1

до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції у Харківській області, треті особи: ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, Служба у справах дітей виконкому Люботинської міської ради

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції у Харківській області, треті особи: ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, Служба у справах дітей виконкому Люботинської міської ради, в якому просила суд:

- визнати незаконними дії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області про включення відомостей про особу ОСОБА_4 як батька ОСОБА_3 в актовий запис про народження дитини № 78 від 13 травня 2011 р. шляхом виключення відомостей про ОСОБА_4, який помер 30 січня 2013 року, як батька, з актового запису № 78 від 13 травня 2011 року про народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області, треті особи: ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, служба у справах дітей виконкому Люботинської міської ради, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, норм матеріального та процесуального права, позивач просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року скасувати та направити справу для продовження її розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. ст. 6, 99, 100, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 129 Конституції України, що призвело до неправильного вирішення питання, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

За висновком суду першої інстанції, позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду, що зумовило застосування судом наслідків пропущення строку звернення до суду, визначених ст.100 КАС України, та відповідно залишення адміністративного позову без розгляду.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 16.12.2015 року із вимогами щодо визнання протиправними дій відповідача про включення відомостей про особу ОСОБА_4 як батька ОСОБА_3 в актовий запис про народження дитини № 78 від 13.05.2011 року.

Згідно з ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених вище приписів КАС України випливає, що адміністративний позов може бути поданий у межах строку звернення до адміністративного суду визначеного цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з моменту коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у ст. 100 цього Кодексу, за приписами частини 1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Аналіз змісту наведених норм права свідчить про те, що залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; та з'ясування причин пропуску цього строку.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявна копія позовної заяви ОСОБА_1 від 21.11.2013 року про визнання права власності в порядку спадкування за законом, до Дергачівського районного суду Харківської області, з тексту якої вбачається, що позивачу восени 2013 року під час оформлення спадкових справ стало відомо про звернення до нотаріальної контори ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини в інтересах малолітнього сина, оскільки батьком її сина ОСОБА_3, є померлий ОСОБА_4.

Водночас, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом щодо визнання протиправними дій відповідача стали відомості, про існування яких позивачу стало відомо лише в грудні 2015 року.

Так, з адміністративного позову ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить визнати незаконними дії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області про включення відомостей про особу ОСОБА_5 як батька ОСОБА_3 в актовий запис про народження дитини № 78 від 13 травня 2011р. шляхом виключення відомостей про ОСОБА_5, який помер 30 січня 2013 року, як батька, з актового запису № 78 від 13 травня 2011 року про народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

При цьому, ОСОБА_1 обґрунтувала свою позицію тим, що походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України, стаття 122 якого встановлює визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Зокрема, ч. 1 ст.122 СК України передбачає, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Разом з тим, мати дитини, ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з громадянином ОСОБА_6 (актовий запис про шлюб № 201 від 24.09.1988 року складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області), який згідно зі спільною заявою подружжя від 13.05.2011р. не є батьком ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1 Однак, про наявність чоловіка у ОСОБА_2 позивачу стало відомо з актового запису, який надійшов до Дергачівського районного суду Харківської області 03.12.2015р., що підтверджується копією супровідного листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області від 17.11.2015р. № 1165-02-04-05.

Таким чином, як на підставу для звернення до суду з вимогою про визнання незаконними дій відповідача стосовно включення відомостей про особу ОСОБА_5 як батька ОСОБА_3 позивач, з урахуванням положень ст. ст. 122, 133 Сімейного кодексу України, посилається на походження дитини, про яке їй стало відомо в грудні 2015 року.

Вищезазначені доводи позивача, що про обставини, які слугували підставою для звернення до суду з даним позовом, їй стало відомо лише в грудні 2015 року під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростовані. На вказані обставини суд не звернув уваги, їх не перевірив, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин та прийняв ухвалу, яка перешкоджає позивачу реалізувати своє право на судовий захист.

Відповідно до положень ст. 55 Конституції України, держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

В Рішенні по справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001р. Європейський суд з прав людини констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частини четвертої статті 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та приписів чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином не з'ясовано обставин та не досліджено питання пропуску чи дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, у зв'язку із чим він прийшов до передчасного висновку про залишення позову ОСОБА_7 без розгляду, чим фактично позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси при розгляді даної справи по суті, гарантовані ст.6 КАС України.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, серед іншого, скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі № 820/11854/15 - скасувати.

Справу № 820/11854/15 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції у Харківській області треті особи: ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, Служба у справах дітей виконкому Люботинської міської ради про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_8Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2016 р.