Ухвала суду № 58159509, 31.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 р.Справа № 820/1377/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1377/16

за позовом Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Державне підприємство "Харківський бронетанковий завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд: скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 09.03.2016 року та № НОМЕР_2 від 09.03.2016 року, винесені на підставі акту № 68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року адміністративний позов Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод" - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000222201 від 09.03.2016 року.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 09.03.2016 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на користь Державного підприємства "ХАРКІВСЬКІЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (код ЄДРПОУ 08099848) судовий збір у розмірі 14634,49 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять чотири гривні 49 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пп. 1.2 п.1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 99, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених в апеляційній скарзі.

Протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року замінено в порядку процесуального правонаступництва згідно ст. 55 КАС України відповідача, апелянта у справі - Західну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на Центральну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що контролюючим органом у період з 02.02.2016 р. по 08.02.2016 р. на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, наказу №65 від 02.02.2016 року була проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача.

За результатами перевірки складено акт №68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства «Харківський бронетанковий завод», код за ЄДРПОУ 08099848, з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Торгівельно-будівельний Альянс» (код 39097055) за період з 01.10.2014 по 30.11.2014 року, ТОВ «Авіс Центр» код 37093305 за період с 01.05.2015 по 31.05.2015 року, ТОВ «Електрон-Експерт» код 37094728 за період з 01.07.2015 по 31.07.2015 року, ТОВ «ТД фірма Союз ЛТД» код 33412020 за період з 01.07.2015 по 31.07.2015 року".

Відповідно до висновків акту перевірки № 68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року відповідачем встановлено порушення ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БТЗ" п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 936375,19 грн., а саме: травень 2015 року на суму ПДВ 78513,53 грн., липень 2015 року на суму ПДВ 815957,66 грн., серпень 2015 року на суму ПДВ 41904,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24) на суму 857861,66 грн., а саме липень 2015 року на суму ПДВ 815957,66 грн., серпень 2015 року на суму ПДВ 41904,00 грн. та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (ряд.25) на 78513,53 грн., а саме травень 2015 року на суму ПДВ 78513,53 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки №68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року, контролюючим органом були винесені наступні податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість:

- №0000222201 від 09.03.2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 117771,00 грн., в тому числі 78514,00 грн. за основним платежем та 39257,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000232201 від 09.03.2016 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 857862,00 грн.

З висновками відповідача, що викладені у зазначеному акті перевірки позивач не погодився, надавши 23.02.2016р. листом за вих. №2/23/5 письмові заперечення.

02.03.2016р. за вих. №2775/10/20-33-22-01-10 відповідач надіслав позивачу повідомлення про розгляд заперечень, за результатами якого висновки акту перевірки №68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року визнані такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятим ним оскаржуваних рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області винесено з порушенням норм чинного законодавства України, що стало підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час судового розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних рішень слугували висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №68/20-33-22-01-03 від 15.02.2016 року, що ДП "Харківський БТЗ", у зв'язку з проведенням фінансово-господарських операцій з придбання у ТОВ "Авіс-Центр" за період з 01.05.2015 по 31.05.2015 на суму ПДВ 78513,53 грн., ТОВ "Електрон-Експерт" за період з 01.07.2015 по 31.07.2015 на суму ПДВ 99522,0 грн., ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД"за період з 01.07.2015 по 31.07.2015 на суму ПДВ 758339,66 грн. та неможливістю отримувати такі товари, відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні товарів, які підпадають під визначення ст.ст. 22, 186, 187, 188, 198 ПК України, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 936375,19 грн., що призвело до завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24) на суму 857861,66 грн. та з0аниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на суму 78513,53 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки суджень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку в тому числі з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

За приписами пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Під час судового розгляду справи встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ "Авіс Центр" (травень 2015 року), ТОВ "Електрон-Експерт" (липень 2015 року), ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД" (липень 2015 року).

Взаємовідносини між ДП "Харківський бронетанковий завод" та ТОВ "Електрон-Експерт" відбувалися в рамках виконання договору поставки №22/07/15 від 22.07.2015 р., згідно якого Постачальник (ТОВ "Електрон-Експерт") зобов'язується поставити і передати у власність Покупця ДП „Харківський бронетанковий завод" товари згідно специфікації у додатках до даного договору. Транспортування Товару здійснюється за рахунок та засобами Постачальника. Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2015 р. ТОВ "Електрон-Експерт" виписано (оформлено) на адресу ДП "Харківський БТЗ" видаткову накладну №РН-0000231від 30.07.2015 року на загальну суму 209520,0 грн. Товар придбаний ДП "Харківський БТЗ" у ТОВ "Електрон-Експерт" оприбутковано на склад згідно прибуткового ордеру №533 від 30.07.2015 р. ТОВ «Електрон-Експерт» були складені податкові накладні №22 від 24.07.2015 року та №26 від 30.07.2015 року в яких зазначено, що суми ПДВ, нараховані (сплачені) в зв'язку з постачанням товарів, визначені правильно та відповідають сумам податкових зобов'язань.

Між ДП "Харківський БТЗ" та ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД" було укладено договір поставки №15/28 від 28.04.2015 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця на умовах Договору вузли та агрегати в тому числі оптика для БТОТ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений Товар. Про узгодження переліку, кількості та ціни товарів між контрагентами свідчать копії наявних в матеріалах справи специфікацій. ТОВ „ТД фірма Союз ЛТД" виписано (оформлено) на адресу ДП "Харківський БТЗ" видаткову накладну №ТД-0000070 від 13.07.2015 року на загальну суму 4550037,98 грн. Перевезення вантажу здійснювалось відповідно до товарно-транспортної накладної №13/07 від 13.07.2015 року. Товар придбаний ДП "Харківський БТЗ" у ТОВ„ТД фірма Союз ЛТД" оприбутковано на склад згідно прибуткового ордеру №513 від 13.07.2015 року. ТОВ «ТД фірма Союз ЛТД» були складені податкові накладні №5 від 13.07.2015 року та №14 від 13.07.2015 року в яких зазначено, що суми ПДВ, нараховані (сплачені) в зв'язку з постачанням товарів, визначені правильно та відповідають сумам податкових зобов'язань.

Крім того, між ДП "Харківський БТЗ" та ТОВ «Авіс» Центр було укладено договір підряду №2804015 від 28.04.2015 року, предметом якого було виконання робіт з капітального ремонту покрівлі ремонтного цеху. Про фактичне виконання вказаних робіт свідчать копії довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2015 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за червень 2015 року, підсумкової відомості ресурсів, розрахунку загальновиробничих витрат до локального кошторису №2-1-1 на Ремонт покрівлі, локального кошторису на будівельні роботи №2-1-1 на ремонт покрівлі, які відповідають вимогам законодавства, підписані сторонами. ТОВ «Авіс» Центр була складена податкова накладна №1 від 14.05.2015 року в якій зазначено, що суми ПДВ, нараховані (сплачені) в зв'язку з постачанням товарів, визначені правильно та відповідають сумам податкових зобов'язань.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Підприємством позивача в порядку, визначеному податковим кодексом України за періоди, які були перевірені відповідачем, було подано податкову звітність (податкові декларація з ПДВ ).

Матеріали справи свідчать, що переміщення товару відбувалось відповідно до товарно-транспортних накладних, які містяться в матеріалах справи.

Посилання податкового органу на недоліки заповнення товарно-транспортних накладних - розділ "Пункт навантаження" не вказана адреса, розділ "Вантажно-розвантажувальні операції" - не заповнено, колегія суддів не приймає, оскільки товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, недоліки такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ.

Слід зазначити, що на підтвердження реального виконання умов вищезазначених договорів, позивачем також надано до матеріалів справи докази оприбуткування придбаних ТМЦ: відомості по партіям товарів на складах, лімітно-заборні відомості, а також виписки по рахунку № 631 контрагентів.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи первинні документи об'єктивно засвідчують та підтверджують факт здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ "Авіс Центр", ТОВ "Електрон-Експерт", ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД" і, як наслідок, правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту і податкових зобов'язань по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами під час судового розгляду не встановлено.

Доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість за спірний період, відповідачем по справі не надано. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З приводу посилання відповідача на отриману податкову інформацію відносно контрагентів позивача, ТОВ "Авіс Центр", ТОВ "Електрон-Експерт", ТОВ "ТД фірма Союз ЛТД", внаслідок чого відповідачем зроблено висновки про відсутність реального характеру здійснених господарських операцій, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Несплата одним з постачальників товару у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання контролюючим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявність підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1377/16 - залишити без змін.

Стягнути з Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження юридичної особи: 61166, Харківська область, місто Харків, проспект Науки, будинок 9; ідентифікаційний код: 39859805) несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 28 195 грн. (двадцять вісім тисяч сто девяносто пять) гривень 34 коп., який має бути направлено за реквізитами: отримувач -УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок-31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2016 р.