Ухвала суду № 58158139, 02.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 р. Справа № 876/10800/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області про визнання нечинним та скасування постанови №б/н від 07.08.2015 року та постанови № б/н від 13.08.2015 року,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 04.09.2015 року звернулася в суд з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, в якому просила визнати нечинними та скасувати постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності і накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. відповідно до постанови від 07.08.2015 року без номера та в розмірі 340 грн. відповідно до постанови від 13.08.2015 року без номера та витребувати з відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області виконавчі провадження серії ВП № 48528641 від 21.08.2015 року та ВП № 42528682 від 21.08.2015 року.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що не проводила самочинного будівництва у розумінні вимог ст. 376 ЦК України, а лише замінила матеріал покриття подарованого гаража, а такі дії не підпадають під розуміння самочинного будівництва. При цьому вказує, що суд у своєму рішенні чи розясненні рішення зобовязаний був вказати, щоб повернути назад шиферне покриття.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не зявилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до ч.1 ст.41, ч.4 ст.196 КАС України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Косівського районного суду від 17.12.2012 року у справі 0910/2322/2012 суд зобов'язав ОСОБА_1 привести до попереднього стану гараж, який знаходиться по вул. Пушкіна,3/2, смт. Кути та належить їй на праві власності згідно договору дарування від 04.12.2001 року.

Зазначене рішення перебуває на виконанні у відділі державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції.

У звязку з невиконанням боржником рішення Косівського районного суду від 17.12.2012 року, 21.08.2015 року ДВС Косівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 48528641 з виконання постанови про накладення штрафу на позивача №б/н від 07.08.2015 року у сумі 170,00 грн. та виконавче провадження від 21.08.2015 року № 48528682 з виконання постанови про накладення штрафу на позивача №б/н від 13.08.2015 року у сумі 340,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій державного виконавця щодо винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає правильно встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. (ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження»)

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Згідно з ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 30 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено строк здійснення виконавчого провадження, протягом якого державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення, який повинен дисциплінувати державного виконавця і зобов'язувати його до своєчасного та повного виконання виконавчого документа, в тому числі і судового рішення.

Судом встановлено, що копію постанови про відкриття виконавчого було направлено позивачу за адресою вул. Пушкіна 3/2, смт. Кути. (підтверджується копією корінця рекомендованого відправлення (а.с 4).

На думку колегії суддів, за даних обставин відповідач підставно виніс дані постанови, оскільки позивачем не наведено жодних обґрунтованих законних підстав щодо порушення державним виконавцем вимог Закону України Про виконавче провадження та заявлений позов є необґрунтованим.

Посилання апелянта на те, що їй незрозуміло які дії слід вчинити для виконання рішення Косівського районного суду від 17.12.2012 року у справі 0910/2322/2012 не заслуговують на увагу, так як суд зобов'язав ОСОБА_1 привести до попереднього стану гараж, який знаходиться по вул. Пушкіна,3/2, смт. Кути та належить їй на праві власності згідно договору дарування від 04.12.2001 року шляхом реконструкції покрівлі, відповідно до державно-будівельних норм.

Позивачка не зверталася до суду за роз»ясненням вказаного рішення, а так само відсутні дані про його оскарження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом оскарження по цій справі є не законність вказаного вище рішення і відповідне виконавче провадження, а лише постанови про накладення штрафу за його не виконання.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що дії в.о. начальника відділу ДВС Косівського районного управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивачки і накладення стягнення у вигляді штрафу: в розмірі 170 грн., та 340 грн. вчинені правомірно, а зазначені постанови винесені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах компетенції державного виконавця.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 41 ч. 1, 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2015 року у справі №347/1715/15 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_3

Ухвала у повному обсязі складена 07.06.2016 року.