Ухвала суду № 58158066, 02.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/23594/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

02 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Козуб А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Генріх" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які зявились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Генріх» з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податків по взаємовідносинах з ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Стиль Медіа» за період діяльності з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року; з ТОВ «Еколайн-СТ» за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт №351/26-55-22-07/30969864 від 11 вересня 2015 року, в якому встановлено порушення ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 310479 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 310479 грн.; п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 344976,20 грн., у тому числі за липень 2014 року в сумі 76567,38 грн., за вересень в сумі 28626,12 грн., за листопад 2014 року в сумі 210828,74 грн., за серпень 2014 року в сумі 22922,33 грн. та за жовтень 2014 року в сумі 6031,60 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2015 року №58226552207, яким збільшено податок на додану вартість загальну суму 431220,25 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 344976,20 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 86244,05 грн.; від 30 вересня 2015 року №58126552207, яким збільшено податок на прибуток на загальну суму 388099,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 310479,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 77620,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Стиль Медіа» (Виконавець), з однієї сторони, та ПП «Генріх» (Замовник), з іншої сторони, укладено договір на розміщення реклами від 25 червня 2012 року №197/062012.

Згідно з даними договору №197/062012, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по розміщенню рекламних матеріалів у вагонах транспорту на моніторах. Конкретні умови розміщення рекламного матеріалу (спосіб, обсяг, порядок і терміни оплати, вартість, графіки виходів та ін.), a також інші умови узгоджуються сторонами в додатках, що є невід'ємними частинами договору. Виконавець має право відмовити у виконанні робіт, якщо наданий Замовником рекламний матеріал не відповідає вимогам Закону України «Про рекламу», Закону України «Про захист суспільної моралі», а також іншим чинним нормативно-правовим актам України.

До вказаного договору надано додаткову угоду від 30 вересня 2014 року №4, акт передачі рекламного матеріалу для розміщення на екранах на проекторах згідно договору від 25 червня 2012 року №197/062012, акти надання послуг від 11 листопада 2014 року, від 30 листопада 2014 року, від 21 листопада 2014 року, медіаплани, ефірні довідки, рахунок-фактуру від 11 листопада 2014 року №469, від 30 листопада 2014 року №495, від 30 листопада 2014 року №491, від 21 листопада 2014 року №479, від 21 листопада 2014 року №477, від 11 листопада 2014 року №467, податкові накладні від 11 листопада 2014 року №226, від 30 листопада 2014 року №236, від 30 листопада 2014 року №234, від 21 листопада 2014 року №231, від 21 листопада 2014 року №230, від 11 листопада 2014 року №225.

Позивачем надано суду на виконання поставки товару та виконання робіт з ТОВ «Еколайн-СТ» наступні документи: видаткові накладні від 01 липня 2014 року №5, від 17 липня 2014 року №95, від 18 липня 2014 року №96, від 30 липня 2014 року №221, від 31 липня 2014 року №222, від 28 серпня 2014 року №191, від 01 вересня 2014 року №3, від 15 вересня 2014 року №114, від 26 вересня 2014 року №204, товарно-транспортні накладні від 01 липня 2014 року №10714, від 17 липня 2014 року №1707, від 18 липня 2014 року №1807, від 30 липня 2014 року №ПТ221, від 31 липня 2014 року №ПТ222, від 28 серпня 2014 року №ПТ191, від 01 вересня 2014 року №ПТ3, від 15 вересня 2014 року №ПТ114, від 26 вересня 2014 року №ПТ204, рахунок-фактури від 01 липня 2014 року №278, від 17 липня 2014 року №294, від 18 липня 2014 року №296, від 30 липня 2014 року №316, від 31 липня 2014 року №318, від 31 липня 2014 року №320, від 28 серпня 2014 року №356, від 29 серпня 2014 року №358, від 01 вересня 2014 року №362, від 15 вересня 2014 року №366, від 26 вересня 2014 року №402, від 30 вересня 2014 року №404, від 31 жовтня 2014 року №446, від 28 листопада 2014 року №486, податкові накладні від 01 липня 2014 року №5, від 17 липня 2014 року №95, від 18 липня 2014 року №96, від 30 липня 2014 року №221, від 31 липня 2014 року №222, від 31 липня 2014 року №322, від 28 серпня 2014 року №191, від 29 серпня 2014 року №484, від 01 вересня 2014 року №3, від 15 вересня 2014 року №114, від 26 вересня 2014 року №204, від 30 вересня 2014 року №602, від 31 жовтня 2014 року №432, від 28 листопада 2014 року №339, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 липня 2014 року №322 з додатком №1, від 28 серпня 2014 року №484 з додатком №1, від 30 вересня 2014 року №602 з додатком №1, від 31 жовтня 2014 року №432 з додатком №1, від 28 листопада 2014 року №339 з додатком №1.

На підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Успіх ЮА» з позивачем, останнім надано суду наступні документи: видаткові накладні від 28 листопада 2014 року №634, від 28 листопада 2014 року №633, від 27 листопада 2014 року №632, від 27 листопада 2014 року №631, від 26 листопада 2014 року №904, від 25 листопада 2014 року №959, від 24 листопада 2014 року №903, від 14 листопада 2014 року №129, товарно-транспортні накладні від 28 листопада 2014 року №ПТ634, від 28 листопада 2014 року №ПТ633, від 27 листопада 2014 року №ПТ63, від 27 листопада 2014 року №ПТ631, від 26 листопада 2014 року №ПТ904, від 25 листопада 2014 року №ПТ959, від 24 листопада 2014 року №ПТ903, від 14 листопада 2014 року №ПТ129, рахунки-фактури від 28 листопада 2014 року №1485, від 28 листопада 2014 року №1484, від 27 листопада 2014 року №1483, від 27 листопада 2014 року №1482, від 26 листопада 2014 року №1481, від 25 листопада 2014 року №2480, від 24 листопада 2014 року №1480, від 14 листопада 2014 року №1469, податкові накладні від 28 листопада 2014 року №634, від 28 листопада 2014 року №633, від 27 листопада 2014 року №632, від 27 листопада 2014 року №631, від 26 листопада 2014 року №904, від 25 листопада 2014 року №959, від 24 листопада 2014 року №903, від 14 листопада 2014 року №129.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження чого до матеріалів справи надано платіжні доручення.

На підтвердження реалізації придбаного товару надано до суду видаткові накладні та акти наданих послуг, виписані на підставі взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Маревен Фуд Україна», ПрАТ «Філіп Морріс Україна», ПАТ «Карлсберг Україна», ТОВ «ОСОБА_3 Тьюб», ТОВ «Фірам «Грона», ПАТ «Завод «Південькабель», ТОВ «Шустов-Спирт», ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» та інші.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент складання податкових накладних позивач та контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого колегія суддів приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесені відповідні зміни.

Також колегія суддів звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії, підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги до суду в сумі 13 518 грн. 78 коп.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

ОСОБА_2

Повний текст виготовлено: 03 червня 2016 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Хрімлі О.Г.

ОСОБА_4