Ухвала суду № 58157307, 06.06.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"06" червня 2016 р. Справа № 925/1770/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Боровика С.С. з секретарем судового засідання Вініченко О.Б., за участі:

боржника: ОСОБА_1 (по довіреності),

прокуратури Черкаської області: Гамова В.М. (прокурор відділу прокуратури Черкаської області),

від Головного територіального управління юстиції у Черкаській області: Тимошенко А.Г. (по довіреності),

РВ ФДМУ по Черкаській області: Кочмар В.К. (по довіреності),

розпорядник майна: Новосельцев В.П. (особисто),

державне агентство резерву України: Михайлець О.В. (по довіреності),

ФОП ОСОБА_7 (особисто),

ОСОБА_8: ОСОБА_9 (по довіреності),

Золотоніське об'єднане УПФУ України Черкаської області: Бігун Л.А. (по довіреності),

приватне підприємство «Славіта»: не з'явився,

ТОВ «ГЛОБАЛ ГРУП СА»: Криворучко П.В. (по довіреності),

Золотоніська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області: не з'явився,

ТОВ «ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА»: Черноуз Б.І. (по довіреності),

ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів»: Ставицька І.О. (по довіреності),

розглянувши у попередньому судовому засіданні матеріали справи за заявою державного підприємства «Златодар»

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 07.12.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Новосельцева В.П.

Після офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, відповідно до статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судом розглянуто вимоги, які надійшли від конкурсних кредиторів і які розпорядником майна розглянуто та включено до реєстру вимог кредиторів.

Заслухавши у попередньому судового засідання пояснення розпорядника майна боржника та учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали, суд встановив наступне.

Вимоги кредиторів: УПФУ в Золотоніському районі Черкаської області, Державного агентства резерву України, приватного підприємства «Славіта», товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ГРУП СА» розпорядником майна визнані повністю та включено до реєстру вимог кредиторів.

Суд погоджується з доводами розпорядника майна боржника, що заявлені вимоги вищевказаних кредиторів є обгрунтованими і підтверджуються поданими ними доказами та підлягають визнанню і включенню до реєстру вимог кредиторів в таких сумах:

- УПФУ в Золотоніському районі Черкаської області на загальну суму 33 754,59 грн. (шоста черга).

- Державне агентство резерву України на загальну суму 615 471 852,07 грн., з яких: 399 253 951,62 грн. (третя черга), 216 217 900,45 грн. (шоста черга).

- приватне підприємство «Славіта» на загальну суму 13 918,27 грн., з яких: 2436 грн. (перша черга), 11 482,27 грн. (четверта черга);

- вимоги Золотоніської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області визнаються судом частково з наступних підстав.

Розпорядником майна ДП «Златодар» Новосельцевим В.П. були відхилені вимоги Золотоніської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області в частині нарахування пені по платежу податок на прибуток в сумі 205 053,56 грн.

Суд погоджується із тим, що кредитором не додано жодного розрахунку зазначеної суми, встановити дійсність якої із заяви та доданих до неї документів неможливо.

Судом частково задовольняються вимоги з податку на прибуток в сумі 3 135 697,77 грн. та відхиляються в сумі 373 084,63 грн., оскільки заявником не надано доказів існування заборгованості на вказану суму.

Також судом відхиляються вимоги із заборгованості за фінансовою допомогою, отриманою згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1997 року №1003 «Про фінансову допомогу на проведення комплексу робіт в осінньо-зимовий період 1997-1998 рр.» в сумі 53 969,90 грн.

Зокрема, в обґрунтування заявленої суми додано лише подання №7-3 від 27.02.2013 року, лист Золотоніського управління Державної казначейської служби України Черкаської області від 19.11.2015 року №03-31/1644 на суму 37 052,71 грн. та акт відділення Державного казначейства у Чорнобаївському районі від 27.07.1999 року на суму 16 917,19 грн. Дана заборгованість виникла у період 1997-1998 рр.

Поряд з цим, внесене подання №7-3 від 27.02.2013 року є лише документом, яке дає право вчинити дії зі стягнення з ДП «Златодар» коштів в сумі 37 052,71 грн. Жодного рішення про стягнення суми заборгованості 53 969,90 грн. до заяви не додано, а тому розпорядником майна були відхилені дані вимоги.

Таким чином, до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ДП «Златодар» вимоги Золотоніської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області підлягають визнанню та включенню на загальну суму 14 463 089,19 грн., з яких: 4 485 381,65 грн. (друга черга), 9 303 694,89 грн. (третя черга), 674 012,65 (шоста черга).

- вимоги ОСОБА_8 до боржника ДП «Златодар» в розмірі 18 046,80 грн. підлягає задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01.2014 року №6-159цс13, від 02.07.2014 року №6-76цс14.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, а саме: Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки); Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; Премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Рішеннями Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11.11.2015 року встановлено факт несвоєчасної виплати заборгованої заробітної плати та присуджено суму 18 046,80 грн. середньоденної заробітної плати за час затримки по день фактичного розрахунку.

За своєю юридичною природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це визначена статтею 117 КЗпП України компенсаційна виплата за порушення права звільненого працівника на оплату праці - отримати при звільненні належні йому до виплати суми, у тому числі й заборговану заробітну плату. Названа норма закону віднесена до розділу VII «Оплата праці» КЗпП України.

03.10.2012 року Верховним судом України за результатом розгляду справи №6-109цс12 зроблено правовий висновок про те, що згідно з положеннями частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (аналогічна норма міститься в статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Крім цього, Верховний суд України зазначає, що в трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у ряді статей Цивільного та Господарського кодексів України.

Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» зазначеного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, що нараховується в розмірі середнього заробітку.

Щодо строку звернення з кредиторськими вимогами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Суд зазначає, що на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати не поширюються наслідки пропущення строку звернення із кредиторськими вимогами та пункту першого статті 45 названого Закону про задоволення у першу чергу вимог щодо 18 046,80 грн. компенсації за несвоєчасну виплату по заробітній платі, а тому повинні погашатись у першу чергу згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, авторської винагороди, аліментів - відсутні.

Вимоги ТОВ «ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА» та ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України належить відхилити з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДФІЛД Україна» звернулось із заявою про визнання вимог до боржника у сумі 15 049 382,27 грн. заборгованості за неповернення із зберігання зерна кукурудзи, загальною вагою 7353,58 т.

Заявник вказує, що дана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання боржником договору №14/4 складського зберігання кукурудзи від 21.08.2012 року, укладеного між сторонами.

Боржником та розпорядником майна розглянуто кредиторські вимоги ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» та відмовлено у їх включенні до реєстру конкурсних кредиторів, оскільки вказані грошові вимоги вже були предметом судового розгляду у справі №925/1374/13, в якій рішенням господарського суду Черкаської області від 13.11.2014 року заявнику відмовлено у позові.

В судовому засіданні 06.06.2016 року представник ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» подану заяву про грошові вимоги до боржника підтримав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» про грошові вимоги до боржника на суму 15 049 382,27 грн. не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

За змістом частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 13.11.2014 року у справі №925/1374/13 за позовом ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» до ДП «Златодар» про стягнення 15 203 210,40 грн., 21.08.2012 року між ДП «Златодар» (зерновий склад) та ТОВ «Полігрейн Агро» (в подальшому найменування товариства було змінено на ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна») (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання кукурудзи за №14/4.

Відповідно до умов пункту 1.1. вищевказаного договору поклажодавець зобов'язався передати зерно кукурудзи з супроводжуючими документами на зерновий склад, а останній зобов'язався прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Згідно складських квитанцій на зерно №3783 від 26.09.2012 року, №4800 від 17.12.2012 року, №4865 від 06.02.2013 року, №4879 від 22.03.2013 року, №4897 від 06.06.2013 року боржником було прийнято від заявника зерно кукурудзи 3 класу загальною вагою 7 353,130 т.

Згідно довідки №115 від 05.03.2013 року (виданої боржником) станом на 01.03.2013 року на особовому рахунку поклажодавця, згідно складських квитанцій, на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи 3 класу урожаю 2012 року в кількості 9 629,106 т.

Згідно пункту 3.1.7. та пункту 7.1. договору від 21.08.2012 року зерновий склад зобов'язаний зберігати кукурудзу до 15 травня 2013 року.

Зерновий склад зобов'язаний відвантажити поклажодавцю належну йому кукурудзу. Відвантаження зерна виконується відповідно до письмової заявки поклажодавця та черговості визначеної зерновим складом. Заявка подається поклажодавцем не пізніше 10-ти днів до початку запланованого відвантаження (пункт 3.1.9 договору).

Складські документи не погашені у зв'язку з відвантаженням або переоформленням зерна. Водночас з вимогою про повернення зерна кукурудзи заявник до боржника не звертався, до суду з вимогою про повернення переданого на зберігання майна заявник також не звертався.

Звертаючись із заявою про грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство ДП «Златодар», ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України не було надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують втрату боржником речі визначеної родовими ознаками, та як наслідок неможливості виконання зобов'язання в натурі щодо повернення поклажодавцю відповідної кількості речей такого самого роду та такої самої якості.

За загальним правилом відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов'язання.

Статтею 949 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами статті 951 ЦК України та статей 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість.

Таким чином зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар, який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого статтею 614 ЦК України).

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що на даний час у боржника відсутнє грошове зобов'язання перед ТОВ «ТРЕЙДФІЛД Україна» за договором №14/4 складського зберігання кукурудзи від 21.08.2012 року, що є підставою для відмови у визнанні заявлених вимог на суму 15 049 382,27 грн. та задоволення скарги ТОВ «ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА» №5 від 19.01.2016 року про неправомірні дії розпорядника майна Новосельцева В.П. щодо розгляду вимог.

Державне підприємство «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України звернулось із заявою про визнання вимог до боржника у сумі 13 851 574,50 грн. збитків та 2756,00 грн. судових витрат.

Заявник вказує, що дана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання боржником договору №10-9 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 28.10.2010 року, укладеного між сторонами.

Боржником та розпорядником майна розглянуто кредиторські вимоги ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» та відмовлено у їх включенні до реєстру конкурсних кредиторів з підстав необґрунтованості.

28.10.2010 року між ДП «Златодар» (зберігач) та ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (поклажодавець) було укладено договір №10-9 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

За умовами пункту 1.2. вищевказаного договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом приймання-передачі (підтверджується складською квитанцією).

Відповідно до статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво, складську квитанцію.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження прийняття зерна на зберігання заявником не надано суду складських квитанцій.

Акт визначення наявності зерна державного резерву ДП «Охтирський КХП», зберігання якого організовано ДП «Златодар», згідно договору на відповідальне зберігання №10-9 від 28.10.2010 року укладеного між ДП «Охтирський КХП» та ДП «Златодар», від 02.08.2011 року, що був складений представниками поклажодавця за участю в.о. начальника ВТЛ ДП «Златодар» не є допустимим доказом, що підтверджує неможливість боржника виконати свій обов'язок та повернути зерно відповідної якості та у відповідній кількості, у випадку, якщо воно передавалось.

В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують проведення належної інвентаризації, за результатами якої було б встановлено відсутність у зберігача зерна на момент звернення до суду.

Суд також звертає увагу, що за загальним правилом відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов'язання.

Статтею 949 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (стаття 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами статті 951 ЦК України та статей 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість.

Таким чином, зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого статтею 614 Цивільного кодексу України).

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено належними та допустимими доказами наявність на даний час у боржника грошового зобов'язання перед ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» за договором №10-9 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 28.10.2010 року, що є підставою для відмови у визнанні заявлених вимог на загальну суму 13 854 330,50 грн.

Суд не визнає грошові вимоги ТОВ «ГЛОБАЛ ГРУП СА» на загальну суму 4 671 463,49 грн. з наступних підстав.

Як вбачається з тексту кредиторської заяви ТОВ «Глобал Груп СА» та доданих до неї документів, вимоги цього кредитора до боржника ґрунтуються на договорі №03-07/1 про відступлення права вимоги, що укладений між ТОВ «Продагроальянс» (первісний кредитор) та ТОВ «Глобал Груп СА» (новий кредитор), заборгованість за яким, на думку кредитора, складає 4671463,49 грн.

Однак, згідно пункту 1.1 вказаного договору №03-07/1 про відступлення права вимоги первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги сплати заборгованості в сумі 5268707,49 грн. належне первісному кредиторові, що підтверджена рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2013 року по справі №910/6257/13 за позовом ТОВ «Продальянс» до ДП «Златодар».

Пунктом 1.2 договору передбачено, що за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язань, а саме сплати зазначеної в пункті 1.1 заборгованості.

Частинами першою, третьою статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте, виходячи зі змісту договору №03-07/1 про відступлення права вимоги, його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2013 року по справі №910/6257/13 за позовом ТОВ «Продальянс» до ДП «Златодар». При цьому, умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні договору №03-07/1 про відступлення права вимоги сторони договору, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року.

За таких обставин, вимоги ТОВ «Глобал Груп СА» не можуть бути визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів.

Суд не визнає грошові вимоги ФОП ОСОБА_7 на загальну суму 811 592,22 грн. з наступних підстав.

Як вбачається з тексту кредиторської заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 та доданих до неї документів, вимоги кредитора на суму 1 110 000,00 грн. ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги №17/19-11 від 19.11.2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_7 та СТОВ «Канівці» на суму 710 000,00 грн., та договорі про відступлення права вимоги №10/13-01 впв від 17.10.2013 року, укладеного між ФОП ОСОБА_7 та ПП «Агротранс Сігма і К» на суму 400 000,00 грн.

Однак, згідно з п.п. 1.1, 1.2. договору про відступлення права вимоги №17/19-11 від 19.11.2014 року, укладеного між ФОП ОСОБА_7 (новий кредитор) та СТОВ «Канівці» (первісний кредитор) первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договорами купівлі-продажу: №84/5 від 15.11.2013 року, №10/5 від 14.01.2013 року, укладеними між первісним кредитором та ДП «Златодар». За цими договорами новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основними договорами у розмірі 710 000,00 грн.

В пункті 2.1 вказаного договору про відступлення права вимоги сторони домовились, що первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за договорами купівлі-продажу, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання даного договору.

Відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З огляду на вимоги законодавства та умови договору про відступлення права вимоги, суд вважає, що наданих кредитором договорів недостатньо для підтвердження права вимоги, оскільки відсутні докази передачі первинних бухгалтерських документів про право вимоги згідно з укладеним договором про їх відступлення. Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 зазначені документи суду не надав.

За цих обставин, вимоги ФОП ОСОБА_7 в частині 710 000,00 грн. не підлягають до визнання та включення до реєстру вимог кредиторів.

Згідно з п.п. 1.1, 1.2. договору №10/13-01 впв про відступлення права вимоги від 17.10.2013 року, укладеного між ФОП ОСОБА_7 (новий кредитор) та ПП «АГРОТРАНС СІГМА І К» (первісний кредитор) первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги належні первісному кредитору, що виникли у первісного кредитора по відношенню до боржника (державне підприємство «Златодар») на підставі правочинів (договірних зобов'язань, що виникли між боржником та первісним кредитором на загальну суму 400 000,00 грн.). За цим договором новий кредитор одержує всі права вимоги за правочинами, вчиненими між боржником та первісним кредитором на загальну суму 400 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Умова про предмет договору є істотною.

Оскільки з тексту договору №10/13-01 впв про відступлення права вимоги від 17.10.2013 року не вбачається за якими конкретними договорами відступлено право вимоги, суд вважає, що вимоги ФОП ОСОБА_7 в частині 400 000,00 грн. не підлягають до визнання та включення до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в новій редакції, чинній з 19.01.2013 року, з наступними змінами) кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Згідно статті 23 Закону особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Задоволення вимог кредиторів має здійснюватися в порядку черговості, встановленої статтею 45 Закону.

Керуючись ст.ст. 22-25, 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній з 19.01.2013 року), суд

УХВАЛИВ:

1.Затвердити реєстр вимог кредиторів, згідно якого визнати вимоги, які підлягають до задоволення:

- ОСОБА_8 на загальну суму 18 046,80 грн. (перша черга);

- УПФУ в Золотоніському районі Черкаської області на загальну суму 33 754,59 грн. (шоста черга);

- державне агентство резерву України на загальну суму 615 471 852,07 грн., з яких: 399 253 951,62 грн. (третя черга), 216 217 900,45 грн. (шоста черга);

- приватне підприємство «Славіта» на загальну суму 13 918,27 грн., з яких: 2436 грн. (перша черга), 11 482,27 грн. (четверта черга);

- Золотоніська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на загальну суму 14 463 089,19 грн., з яких: 4 485 381,65 грн. (друга черга), 9 303 694,89 грн. (третя черга), 674 012,65 грн. (шоста черга);

2.Відмовити у визнанні заявлених вимог ТОВ «ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА», ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, ТОВ «ГЛОБАЛ ГРУП СА» та ФОП ОСОБА_7

3.Визначити наступні дати:

проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів - 24.06.2016 року об 1100 годині.

Розпоряднику майна письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення;

проведення підсумкового засідання суду - 25.07.2016 року об 1200 годині за місцезнаходженням господарського суду Черкаської області (м. Черкаси, бульв. Шевченка, 307, к.224).

4.Зобов'язати учасників провадження у справі про банкрутство боржника, які будуть обрані головою зборів кредиторів та/або головою комітету кредиторів, направляти до господарського суду для приєднання до матеріалів справи копії протоколів таких зборів, на яких вирішені питання про кількість, про склад та про голову комітету кредиторів.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області.

Суддя С.С.Боровик