Рішення № 58157243, 02.06.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб-сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 р. Справа № 923/356/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон

про стягнення 136799998,08 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - представник ОСОБА_1, довіреність №14-182 від 15.07.2014р.;

від відповідача - представник ОСОБА_2, довіреність №01-4/56 від 30.12.2015р.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" заборгованість у розмірі 136799998,08 грн., з якої: 83508638,56 грн. - сума основного боргу, 27224591,82 грн. - сума пені, 23894362,49 грн. - сума інфляційних втрат та 2172405,21 грн. - сума 3% річних. Судовий збір позивач просить суд покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору купівлі-продажу природного газу за № 65/15-ПР від 17.12.2014р., положення ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України та ст.ст. 22, 193,231 ГК України.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.05.2016р. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить позов задовольнити частково, а саме: в частині суми основного боргу у розмірі 20500166,80 грн., в частині пені у розмірі 13612295,91 грн., в частині інфляційних втрат у розмірі 15949934,29 грн., в частині 3% річних у розмірі 2172405,21 грн.. В іншій частині позовних вимог просить відмовити у задоволенні. Даний відзив з додатком суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи (а.с. 50-82).

Представник відповідача у судовому засіданні 02.06.2016р. подав клопотання, в якому просить залучити до матеріалів справи копії платіжних доручень, якими підтверджується перерахування відповідачем на рахунок позивача коштів в рахунок оплати частини суми основного боргу. Також відповідачем надана довідка, з якої слідує, що станом на 01.06.2016р. заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу за № 65/15-ПР від 17.12.2014р. складає 20494038,87 грн.. Дане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи (а.с 88-90).

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2016р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Також представник позивача у судовому засіданні надав усні пояснення, в яких заперечив проти зменшення нарахованої відповідачу пені на 50%.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу визнав частково, лише у розмірі 20494038,87 грн. В іншій частині позовних вимог визнав частково, надавши аналогічні пояснення, які містяться у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що 17 грудня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач або продавець) і публічним акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" (надалі - відповідач або покупець) був укладений договір за № 65/15-ПР купівлі-продажу природного газу (надалі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 21770 тис.кубм.

На виконання умов п.2.1. договору позивач у період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 159050388,11 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без претензій і зауважень (а.с. 16-21).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на ті обставини, що відповідачем частково виконано зобов'язання з оплати поставленого природного газу, станом на 03.02.2016р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача коштів на загальну суму 75541749,55 грн.

Позивач зазначає, що станом на 03.02.2016р. заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу за № 65/15-ПР від 17.12.2014р. складає 83508638,56 грн.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги з положеннями чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд звертає увагу, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву надано суду копії платіжних доручень (а.с. 59-70), з яких слідує, що відповідачем у період з 03.02.2016р. по 31.03.2016р. було перераховано на банківський рахунок позивача суму боргу у розмірі 49663258,94 грн., яка є складовою суми основного боргу у розмірі 83508638,56 грн.

Представник позивача у судовому засіданні не заперечив проти того, що відповідачем у період з 03.02.2016р. по 31.03.2016р. було перераховано на банківський рахунок позивача суму боргу у розмірі 49663258,94 грн., яка є складовою суми основного боргу у розмірі 83508638,56 грн.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем позовна заява направлена до суду поштою 01.04.2016р., а відповідачем відповідно до платіжних доручень у період з 03.02.2016р. по 31.03.2016р (а.с. 59-70) було сплачено позивачу 49663258,94грн., в рахунок погашення частини суми основного боргу, а тому в цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Матеріали справи також свідчать, що згідно платіжних доручень (а.с. 56-58, 71-73, 89) у період з 01.04.2016р. по 31.05.2016р., тобто вже після направлення позовної заяви до суду, відповідачем на банківський рахунок позивача в рахунок погашення частини суми основного боргу було перераховано 13351340,75 грн.

Представник позивача у судовому засіданні не заперечив проти того, що відповідачем у період з 01.04.2016р. по 31.05.2016р. було перераховано на банківський рахунок позивача суму боргу у розмірі 13351340,75 грн., яка є складовою суми основного боргу у розмірі 83508638,56 грн.

Оскільки наявні у справі докази - платіжні доручення (а.с. 56-58, 71-73, 89) підтверджують сплату відповідачем в рахунок погашення частини суми основного боргу - 13351340,75 грн. за договором купівлі-продажу природного газу за № 65/15-ПР від 17.12.2014р., то суд вважає, що в цій частині спір відсутній, а тому, в цій частині позовних вимог на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України суд припиняє провадження у справі.

Також 02.06.2016р. відповідачем надано суду довідку, з якої слідує, що станом на 01.06.2016р. відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 20494038,87 грн. Представник позивача у судовому засіданні не висловив заперечень щодо інформації, вказаної відповідачем у зазначеній довідці.

Доказів сплати залишку суми основного боргу у розмірі 20494038,87 грн. відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 20494038,87 грн., є доведеними і обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 27224591,825 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування пені сторони узгодили в п.7.2. договору, яким передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору, зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам договору.

Разом з тим, розглядаючи клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву (52-54) про зменшення розміру пені на 50%, суд враховує наступне.

Зменшення штрафних санкцій судом вирішується з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансованого стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів в економіці держави та інших обставин справи, які б свідчили про можливість зменшення пені.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України також надано суду право при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Правовий аналіз цієї статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду. При цьому судом до уваги може братися перевищення розміру штрафних санкцій над сумою заборгованості, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також неспіврозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

В обґрунтування зменшення розміру пені, відповідач посилається на ті обставини, що природний газ використовується ним для виробництва теплової енергії, якою опалюється більша частина міста Херсон. Споживачами послуг з теплопостачання, що надає відповідач, є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, інші. Через низьку платіжну дисципліну споживачів, ПАТ "Херсонська ТЕЦ" має значну дебіторську заборгованість. Фінансовим результатом господарської діяльності ПАТ "Херсонська ТЕЦ" за 2015 рік є збиток, що підтверджується його балансом, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с. 75). Станом на 01.03.2015р. дебіторська заборгованість за спожиту теплову енергію становить 94,7 млн. грн., в тому числі населення - 69,3 млн. грн., бюджетних організацій та установ - 8,6 млн. грн., інших споживачів - 8,3 млн. грн.

Відповідач також зазначає, що специфіка виробничої діяльності ПАТ "Херсонська ТЕЦ" полягає у неможливості застосувати до боржників такий засіб впливу, як припинення постачання послуг. Застосування ж до ПАТ "Херсонська ТЕЦ" значних фінансових санкцій може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання в опалювальний сезон. Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об'єктивними обставинами, що унеможливили вчасну оплату заборгованості. Також позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям. .

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ч.1 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги те, що відповідач використовує газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами, а також те, що ПАТ "Херсонська ТЕЦ" є соціально значимим підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення, підприємств і установ бюджетної сфери в місті Херсоні, що прострочка з оплати газу за спірним договором виникла через несвоєчасне відшкодування різниці в тарифах за надані відповідачем послуги з теплопостачання, а також, несвоєчасне надходження компенсації за поставлену відповідачем теплову енергію громадянам, яким надаються пільги та субсидії і яка, у разі її надходження, негайно перераховувалась на рахунок позивача в якості оплати за отриманий газ за спірним договором, суд вважає за можливе повністю задовольнити клопотання відповідача, та відповідно до ст. 233 ГК України, п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України зменшити заявлену до стягнення суму пені на 50%.

За таких обставин, вимога в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню, лише у розмірі 13612295,91 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2172405,21 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 23894362,49 грн., то суд зазначає наступне.

Так, правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов п.6.1. договору несвоєчасно здійснював оплати вартості придбаного протягом 2015 року природного газу, у зв'язку з чим позивач відповідно до здійсненого ним розрахунку (а.с. 22-27) нарахував відповідачу суму 3% річних у розмірі 2172405,21 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 23894362,49 грн.

Несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобовязання по розрахунках за придбаний природний газ доведено матеріалами справи.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та визнав його обґрунтованим.

За таких обставин, вимога щодо стягнення 3% річних у розмірі 2172405,21 грн. підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 23894362,49 грн., то суд не погоджується зі здійсненим розрахунком позивача, оскільки перевіривши його, виявив наявність помилок у розрахунку.

Так, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не враховано рекомендації викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 з урахуванням змісту листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, з аналізу розрахунку суми інфляційних втрат, здійсненого позивачем, судом встановлено, що позивач включає суми інфляційних втрат попереднього періоду до базової суми заборгованості, що включається в розрахунок інфляційних втрат наступного періоду.

Суд також врахував, що згідно роз'яснень викладених п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З викладеного слідує, що позивачу слід було розраховувати інфляційні втрати з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Отже, судом приймаються до уваги заперечення відповідача щодо розрахунку суми інфляційних втрат. Внаслідок чого, суд визнає обґрунтованим розрахунок інфляційних втрат наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 50-52).

Представник позивача не надав суду письмових заперечень та не висловив у судовому засіданні жодних усних заперечень щодо наданого відповідачем розрахунку суми інфляційних втрат.

З огляду на викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 15949934,29 грн., а нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 7944428,20 грн., є необґрунтованим.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представників сторін про дату складення повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст. 82, п.3 ч.1 ст. 83, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, код ЄДРПОУ - 00131771) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ - 20077720) суму основного боргу у розмірі суму 20494038,87 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 15949934,29 грн., суму 3% річних у розмірі 2172405,21 грн., суму пені у розмірі 13612295,91 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 119656,73 грн.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 13351340,75 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.06.2016р.

Суддя С.В. Нікітенко