Рішення № 58156995, 06.06.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2016 р.Справа №917/591/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро", АДРЕСА_1,17600

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", вул.Матросова, 10, Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область,37240

про стягнення 85 410,32 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №2 від 01.10.2015 року

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 06.06.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України та повідомив дату складення повного тексту рішення.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 85 410,32 грн. за договором поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу №116-ПД від 20.11.2015 року, з яких: 75 398,40 грн. - основна заборгованість, 8 157,86 грн. - пеня, 1 854,06 грн. - 10% річних.

16.05.2016 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. с. 36), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що відповідно до п.5.1. договору підставою для оплати є рахунок-фактура, який постачальник (позивач) надсилає покупцю (відповідачу) та підлягає оплаті відповідно до умов договору. Тобто оплата, на думку відповідача, проводиться за умови надання позивачем їм рахунку-фактури.

30.05.2016 року від представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2 (Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко") надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (арк. с. 68).

Суд ухвалою від 31.05.2016 року відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (арк. с. 73).

30.05.2016 року від представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (арк. с. 60) за відсутності можливості прибути в судове засідання в зв'язку з відрядженням у місто Херсон.

03.06.2016 року від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (арк. с. 74) в зв'язку відсутністю можливості прибути в судове засідання уповноваженого представника в зв'язку з відрядженням до ТОВ "Райз-Південь" місто Херсон.

Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами. Справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Таким чином, відповідач не обмежений у праві вибору іншого представника у випадку відсутності особи, що його представляє.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Статтею 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд також враховує, що відповідачем вже подавалось аналогічне клопотання з таких же підстав, яке ухвалою суду від 19.05.2016 року було задоволено.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони та інших учасників процесу добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989 р.).

Враховуючи, закінчення строку розгляду справи, встановленого ГПК України (клопотання про його продовження сторонами не подано), наявність відзиву в матеріалах справи, неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, то суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та за відсутності відповідача.

06.06.2016 року від позивача до суду надійшли пояснення (арк. с. 80), в яких позивач пояснив, що при розрахунку пені в позовній заяві було допущено помилку в зазначеному періоді, при цьому нарахований розмір пені в сумі 8 157,86 грн. нарахований вірно з 05.01.2016 року по 03.04.2016 року ( у позові вказано 05.01.2016 року по 03.04.2015 року)

Крім того, 06.06.2016 року від позивача надійшло клопотання про долучення документів по справі. До даного клопотання позивачем додано копію товарно-транспортної накладної №РФАГ00007675 від 25.12.2015 року (арк. см. 81-82).

Представник позивача виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази, суд встановив:

20.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро" (позивач, постачальник) та Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу №116-ПД ( арк. с.07-08).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник передає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки («ІНКОТЕРМС 2010»), що обумовлюються в додатках або в специфікаціях або видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору.

Товар згідно з цим договором є кормові добавки, премікси, білкові вітамінно-мінеральні добавки, готові корма, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, обладнання та інший товар, як власного виробництва так й інших виробників, що буде поставлятися згідно видаткових накладних (п.1.2. договору).

Згідно пункту 1.3. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем згідно встановлених договором умов (базисів) поставки.

У пунктах 2.1.- 2.2. договору сторони визначили, що ціни на товар наведені у видаткових накладних , специфікаціях та/або рахунках фактурах та включають вартість доставки товару покупцю. Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору. Валюта платежу та валюта договору гривня.

Відповідно до п. 2.3. договору оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені в специфікації до договору.

Частину вартості товару в розмірі 20 %, покупець оплачує не пізніше ніж за три календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80 %, оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 10 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній). Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що ним на виконання умов договору 25.12.2015 року було передано відповідачу товар на загальну суму 75 398,40 грн., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною від 25.12.2015 року № ФАГ00007675, товарно-транспортною накладною №РФАГ00007675 від 25.12.2015 року та довіреністю виданою відповідачем на отримання цінностей №1461 від 25.12.2015 року (арк. с. 09-10, 82).

Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару не здійснив, і за ним рахується заборгованість в сумі 75 398,40 грн.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки , яка складається з:

- основного боргу в сумі 75 398,40 грн.;

- пені в сумі 8 157,86 грн. за період з 05.01.2016 року по 03.04.2016 року;

- 10% річних в сумі 1 854,06 грн. за період з 05.01.2016 року по 03.04.2016 року.

При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що видатковою накладною від 25.12.2015 року № ФАГ00007675, товарно-транспортною накладною №РФАГ00007675 від 25.12.2015 року, підписаними сторонами та довіреністю, виданою відповідачем на отримання цінностей №1461 від 25.12.2015 року (арк. с. 09-10, 82), підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 75 398,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором на момент розгляду справи в сумі 75 398,40 грн. не виконав.

Отже, відповідач, підписавши договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу №116-ПД від 20.11.2015 року, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну та видавши довіреність взяв на себе зобов'язання з оплати товару.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 6.2 договору у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення за кожний день прострочення платежу та 10 % річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 8 157,86 грн. за період з 05.01.2016 року по 03.04.2016 року та 10% річних в сумі 1 854,06 грн. за період з 05.01.2016 року по 03.04.2016 року.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 8 157,86 грн. пені та 1 854,06 грн. 10% річних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум, оскільки при перевірці їх розміру та правильності нарахування судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 75 398,40 грн. основного боргу, 8 157,86 грн. пені, 1 854,06 грн. 10% річних, є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки з товарно-транспортної накладної №РФАГ00007675 від 25.12.2015 року вбачається, що серед супровідних документів на вантаж, які надавались відповідачу був і рахунок на оплату №ФАГ00006894.

Судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область,37240, ідентифікаційний код 30382533, р/р 26001300222038 в АТ «Ощадбанк», МФО 313957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро" (АДРЕСА_2,17600, ідентифікаційний код 39057541, р/р 26001010485626 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО321767) 75 398,40 грн. основного боргу, 8 157,86 грн. пені, 1 854,06 грн. 10% річних, 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.06.2016 року

Суддя Тимощенко О.М.