Рішення № 58156886, 30.05.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016р. Справа№ 914/964/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:

до відповідача:

Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, м.Львів

Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м.Львів

про:

стягнення заборгованості та штрафних санкцій за прострочення оплати за надані послуги водопостачання. Ціна позову :2 915,15 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар судового засідання Децик С.Я.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, м.Львів до Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м.Львів про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за прострочення оплати за надані послуги водопостачання. Ціна позову :2 915,15 грн.

Ухвалою суду від 11.04.2016р. за даним позовом порушено провадження справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2015р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

Ухвалою суду від 11.05.2016р. відкладено розгляд справи на 30.05.2016р.

04.05.2016р. за вх.№18894/16 позивач подав клопотання від 28.04.2016р. №94-Ю у якому зазначив про відсутність у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справ зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та відсутність судових рішень цих органів та заявив, відповідачем оплачено суму основного боргу в розмірі 1456,77 грн., що підтверджується випискою про поступлення коштів за 19.04.2016р. Вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 32,11 грн., інфляційних втрат в розмірі 276,96 грн. та пені в розмірі 1149,31 грн. відповідачем не сплачені.

Позивач явки представника в судове засідання 30.05.2016р. не забезпечив.

Відповідач в судове засідання 30.05.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду від 11.04.2016р. та від 11.05.2016р. не повідомив. Про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений за адресою зазначеною у позовній заяві: 79053, м.Львів, вул.В.Великого, 54, про що підтверджують повідомлення про вручення вх.17471/16 від 20.04.2016р. та вх..№21751/16 від 23.05.2016р.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач – Дочірнє підприємство “Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, зареєстроване за адресою: 79053, м.Львів, вул.В.Великого, 54. Зазначена адреса відповідає адресі, яку вказав позивач у позовній заяві і на яку ним скеровано відповідачу копію позовної заяви з додатками, а судом - ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед"явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представників позивача і відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до договору про подачу води із залізничного водопроводу від 06.04.2011 №41/В між Державним територіально-галузевим об’єднанням «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Львівська дистанція водопостачання» (далі - Постачальник) та Дочірнім підприємством «Львівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Споживач) Постачальник зобов’язався забезпечувати Споживача водою в межах встановленого ліміту, а Споживач зобов’язався своєчасно оплачувати надані послуги.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Державне територіально-галузеве об’єднання «Львівська залізниця» реорганізоване в регіональну філію «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія, Залізниця).

Відповідно до п. 2.1 Положення про регіональну філію «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Положення) Філія є відокремленим підрозділом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Товариство), яка не має статусу юридичної особи.

Згідно з п. 2.8 Положення Філія має право від імені Товариства, відповідно до наданих повноважень та довіреності, крім іншого: 1) виступати позивачем, у тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі (без виключень), з правом підпису усіх процесуальних документів у межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності Філії; 2) представляти інтереси в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, відносинах з державними і приватними нотаріусами, підприємствами, установами, організаціями будь-якого типу та організаційно-правової форми, фізичними особами, а також у судах в межах своїх повноважень, передбачених статутом Товариства та Положенням.

Пунктом 2 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 регламентовано, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов’язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (в тому числі і Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця», відповідно).

Відповідно до п. 5.1 Договору його термін дії - до 31.12.2011, однак згідно з п. 5.2 Договір вважається продовженим на невизначений термін, якщо за один календарний місяць до припинення його дії жодна зі сторін не повідомить про його розірвання письмовим попередженням. Станом на дату подання цієї позовної заяви Договір не припинений.

На адресу відповідача 14.03.2016 було надіслано лист від 14.03.2016 №63-ю, який містив повідомлення про перехід усіх прав та обов’язків за Договором до ПАТ «Укрзалізниця» та проект додаткової угоди до Договору щодо зміни сторони в Договорі з проханням повернути підписаний примірник додаткової угоди протягом трьох робочих днів з моменту її отримання. Відповідач отримав лист 18.03.2016, що підтверджується інформацією Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

Згідно із пунктом 2.2 Договору за спожиту воду Споживач сплачує рахунки Постачальника не пізніше 30 числа наступного за розрахунковим місяця.

За спожиті послуги водопостачання в січні, лютому, березні, травні, червні, липні 2015 року Споживачу до оплати було виставлено такі рахунки-фактури:

від 28.01.2015 № 29 на суму 145,92 грн.; від 27.02.2015 № 21 на суму 1 449,07 грн.; від 19.03.2015 № 30 на суму 724,54 грн.; від 28.05.2015 № 110 на суму 249,84 грн.; від 25.06.2015 № 74 на суму 116,59 грн.; від 31.07.2015 № 108 на суму 2 698,27 грн.;

Однак, всупереч умовам Договору та нормам чинного законодавства Споживач розрахувався за спожиті послуги водопостачання з порушенням термінів оплати, встановлених Договором.

Так, рахунок-фактуру від 28.01.2015 № 29 на суму 145,92 грн. Споживач оплатив 17.03.2015, тоді як повинен був оплатити до 28.02.2015:

рахунок-фактуру від 27.02.2015 № 21 на суму 1 449,07 грн. Споживач повинен був оплатити до 30.03.2015, однак оплатив 09.04.2015 на суму 200,00 грн., 17.04.2015 на суму 1000,00 грн., 29.05.2015 на суму 150,00 грн. та остаточно оплатив 22.06.2015 на суму 99,07 (платіжне доручення № 428 на суму 1 065,11 грн.);

рахунок-фактуру від 19.03.2015 № ЗО на суму 724,54 грн. Споживач повинен був оплатити до 30.04.2015, однак оплатив 22.06.2015 (платіжне доручення № 428 на суму 1 065,11 грн.);

рахунок-фактура від 28.05.2015 № 110 на суму 249,84 грн. був оплачений вчасно в частині 241,50 грн. (платіжне доручення від 22.06.2015 № 428 на суму

1 065,11 грн.), решту суми (8,34 грн.) Споживач повинен був оплатити до 30.06.2015, однак оплатив 06.07.2015 (платіжне доручення від 06.07.2015 № 442 на суму 249,84 грн.);

рахунок-фактура № 74 від 25.06.2015 на суму 116,59 грн. був оплачений вчасно - 06.07.2015 (платіжне доручення від 06.07.2015 № 442 на суму 249,84 грн.);

рахунок-фактура № 108 від 31.07.2015 на суму 2 698,27 грн. був частково оплачений шляхом зарахування попередньої оплати 06.07.2015 на суму 124,91 грн. (платіжне доручення від 06.07.2015 № 442 на суму 249,84 грн.) та на суму 116,59 грн. (платіжне доручення від 07.07.2015 № 444 на суму 116,59 грн.). Також на оплату вказаного рахунку була зарахована сума 1 000,00 грн., переказана з порушенням термінів 04.09.2015 (платіжне доручення від 04.09.2015 № 584 на суму 1000,00 грн.), оскільки рахунок мав бути оплачений до 30.08.2015.

Таким чином, рахунок-фактура № 108 від 31.07.2015 із загальної суми 2698,27 грн. не оплачений на суму 1 456,77 грн.

У зв’язку з тим, що виникла заборгованість, позивач надіслав на адресу Відповідача претензію від 08.09.2015 № 1045-ю на суму 1 456,77 грн. з вимогою оплати заборгованість. Відповідач претензію отримав 21.09.2015, що підтверджується інформацією Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта». Проте, претензія була залишена без розгляду та без задоволення.

В процесі розгляду справи 19.04.2016р. позивачем повідомлено, що відповідачем було сплачено основну суму заборгованості у розмірі 1456,77 грн., що підтверджується випискою про поступлення коштів, яку позивачем долучено при клопотанні від 28.04.2016р. №94-Ю (вх.№18894/16 від 04.05.2016р.), проте, позивач зазначає, що 3 % річних в розмірі 32,11 грн., інфляційних втрат в розмірі 276,96 грн. та пені в розмірі 1149,31 грн. відповідачем не сплачені.

Відповідач заявлені позивачем вимоги не заперечив, не спростував належними та допустимими доказами.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договірні відносини сторін виникли на підставі Договору про подачу води із залізничного водопроводу від 06.04.2011р. №41/В.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2.2. Договору за спожиту воду Споживач сплачує рахунки Постачальника не пізніше 30 числа наступного за розрахунковим місяця.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За спожиті послуги водопостачання в січні, лютому, березні, травні, червні, липні 2015 року Споживачу до оплати було виставлено такі рахунки-фактури: від 28.01.2015 № 29 на суму 145,92 грн.; від 27.02.2015 № 21 на суму 1 449,07 грн.; від 19.03.2015 № 30 на суму 724,54 грн.; від 28.05.2015 № 110 на суму 249,84 грн.; від 25.06.2015 № 74 на суму 116,59 грн.; від 31.07.2015 № 108 на суму 2 698,27 грн.;

Однак, всупереч умовам Договору та нормам чинного законодавства Споживач розрахувався за спожиті послуги водопостачання з порушенням термінів оплати, встановлених Договором, внаслідок чого станом на момент подання позову була наявна заборгованість відповідача за спожиті послуги водопостачання у розмірі 1456,77 грн.

Проте, як з’ясовано судом, відповідач погасив основну суму заборгованості у розмірі 1456,77 грн., що підтверджується випискою про поступлення коштів, яку позивачем долучено при клопотанні від 28.04.2016р. №94-Ю (вх.№18894/16 від 04.05.2016р.).

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1456,77 грн. основного боргу підлягають припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 276,96 грн. інфляційних втрат та 32,11 грн. 3% річних. Згідно із положеннями ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вищевикладене суд здійснив перерахунок 3% річних заявлених позивачем до стягнення та встановив, що за періоди: з 01.03.2015р. по 16.03.2015р. щодо суми заборгованості 145,92 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,19 грн.; з 31.03.2015р. по 08.04.2015р. щодо суми заборгованості 1449,07 грн. розмір 3% річних повинен становити 1,07 грн.; з 09.04.2015р. по 16.04.2015р. щодо суми заборгованості 1249,07 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,82 грн.; з 17.04.2015р. по 28.05.2015р. щодо суми заборгованості 249,07 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,86 грн.; з 29.05.2015р. по 21.06.2015р. щодо суми заборгованості 99,07 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,20 грн.; з 01.05.2015р. по 21.06.2015р. щодо суми заборгованості 724,54 грн. розмір 3% річних повинен становити 3,10 грн.; з 01.07.2015р. по 05.07.2015р. щодо суми заборгованості 8,34 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,00 грн.; з 31.08.2015р. по 03.09.2015р. щодо суми заборгованості 2456,77 грн. розмір 3% річних повинен становити 0,81 грн.; з 04.09.2015р. по 28.03.2015р. щодо суми заборгованості 1456,77 грн. розмір 3% річних повинен становити 24,79 грн. Всього розмір 3% річних повинен становити 31,84 грн. Відтак, вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 32,11 грн., підлягає до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача підлягає 31,84 грн. 3 % річних.

Беручи до уваги вищевикладене, судом також здійснено перерозрахунок інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення та встановив, що позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 276,96 грн., яка є меншою ніж встановлено судом при перерозрахунку суми заборгованості за період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, відтак вимога позивача про стягнення 276,96 грн. інфляційних втрат підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до п. 6.1 Договору у разі несвоєчасної оплати рахунків Постачальника Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше розмірів, прийнятих чинним законодавством.

З врахуванням п.6.1 Договору позивач просив суд стягнути з відповідача 1149,31 грн. пені.

Частиною 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Кодексом та іншим законом.

Ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 6.1 Договору в разі несвоєчасної оплати рахунків Постачальника Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі одного відсотка від суми прострочення платежу за кожен день затримки, але не більше розмірів, прийнятих чинним законодавством.

Пунктом 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 передбачено, що ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Оскільки Законом України «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги, то нарахування пені має відбуватися відповідно саме до положень названого Закону, оскільки він є спеціальним законом у сфері відповідальності за несвоєчасне внесення плати за надані послуги, а приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» до таких правовідносин не застосовуються (оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013).

Беручи до уваги вищевикладене судом також здійснено перерозрахунок пені заявленої позивачем до стягнення та встановлено, що позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 1149,31 грн., яка є меншою ніж встановлено судом при перерозрахунку суми заборгованості за період часу, за який здійснюється стягнення пеня, відтак вимога позивача про стягнення 1149,31 грн. пені підлягає до задоволення повністю.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягає до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача належить: 1149,31 грн. пені, 31,84 грн. з % річних, 276,96 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки спір виник з вини відповідача, у відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на нього пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючисьст.ст.1, 2, 4-3, 4-4, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, п.1-1 80, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (79053, м.Львів, вул.В.Великого, 54, код ЄДРПОУ 31978981) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Тверська, 5, поштовий індекс 03680) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (одержувач коштів: виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція водопостачання» м. Львів, вул. Рудненська, 1, ЄДРПОУ 40081195, АТ «Ощадбанк» філія - Львівське обласне управління ТВБВ №10013/0289 м. Львів, МФО 325796, п/р 26003330472004) 1149,31 грн. пені, 31,84 грн. 3 % річних, 276,96 грн. інфляційних втрат та 1377,87 грн. судового збору.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення 1456,77 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В частині вимог про стягнення 0,27 грн. 3% річних – відмовити.

5. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.06.2016 р.

Суддя Кітаєва С.Б.