Рішення № 58156765, 30.05.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2016 року Справа № 913/462/16

Провадження №17/913/462/16

за позовом Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, м. Київ

до Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 655 738, 65 грн.

Суддя Фонова О.С.,

секретар судового засідання Мєшкова Д.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №137/16 від 01.02.2016;

від відповідача: представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 586726, 26 грн. та 3% річних від простроченої суми основного боргу в сумі 69012,39 грн. за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-218 від 28.05.2012.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 08-05-127 від 07.04.2016 проти позову заперечив та зазначив, що оскільки ухвалою господарського суду Луганської області від 28.11.2013 заборонено боржнику ДП Сєвєродонецька ТЕЦ здійснювати погашення вимог кредиторів, які утворилися до 03.01.2013, то немає його вини у невиконанні зобовязання з оплати за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-218 від 28.05.2012, а тому відсутні підстави для стягнення заявлених у позові сум.

30.05.2016 від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення б/н від 27.05.2016 з уточненим розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення б/н від 30.05.2016 щодо періодів нарахування 3% річних, де письмово визначив кожний період нарахування окремо.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представника позивача, що прибув у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як Кредитором (позивач у справі), та Державним підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», як Боржником (відповідач у справі), був укладений договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-218 (далі - Договір).

ОСОБА_2 з цим договором, Кредитор та Боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виник у Боржника перед Кредитором за договором поставки природного газу № 06/09-1386-ТЕ-20 від 23.09.2009 (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1 цього Договору складає 11629864,12 грн. станом на 31.03.2012, що підтверджується ОСОБА_1 звірення розрахунків.

ОСОБА_2 п. 2.2 Договору, Боржник зобовязується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в п. 2.1 цього Договору, шляхом сплати зобовязання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі Графік). Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від Боржника на рахунок Кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що у випадку, якщо у Боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

ОСОБА_2 п. 3.5 Договору, Боржник зобовязується відшкодувати Кредитору збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобовязань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленим п. 2.2 Договору.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що в порушення умов Договору відповідач свої зобовязання щодо сплати основного боргу в сумі 11048371,56 грн. не виконав, у звязку з чим відповідачу на суму основного боргу нараховано інфляційні нарахування та 3% річних у сумі 655738, 65 грн. за стягненням якої позивач звернувся до суду.

ОСОБА_2 ухвали господарського суду Луганської області у справі № 913/40/13-г від 11.02.2014 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28.04.2014 було визнано вимоги кредитора ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в сумі 11048371,56 грн.

ОСОБА_2 розрахунку суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за жовтень 2013 року січень 2016 року, сума інфляційних нарахувань становить 586726, 26 грн. ОСОБА_2 розрахунку 3% річних, який здійснено за період з 30.03.2013 до 15.03.2016, 3% річних від простроченої суми основного боргу складають 69012,39 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та відповідача, надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

ОСОБА_2 ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

ОСОБА_2 з ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

ОСОБА_2 з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_2 з ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

ОСОБА_2 з ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших субєктів, зобовязані поновити їх, не чекаючи предявлення їм претензії чи звернення до суду.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

ОСОБА_2 зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору повинен сплатити позивачу згідно Графіку погашення заборгованості борг в сумі 11629864,12 грн., починаючи з червня 2012 року, закінчуючи травнем 2023 року по 48457,77 грн. кожного місяця.

У звязку з невиконанням строків оплат, вказаних у Графіку погашення заборгованості, позивач заявляє до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 586726,26 грн., додаючи до матеріалів справи розрахунок та уточнений розрахунок (а.с.138-139).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.01.2013 за заявою Публічного акціонерного товариства Черкаське хімволокно, як кредитора, порушено провадження у справі № 913/40/13-г про банкрутство боржника Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелекроцентраль, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Справа про банкрутство Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелекроцентраль розглядалась відповідно до положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992 № 2343-ХІІ в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV, оскільки була порушена до набрання чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI, яким Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом викладено в новій редакції.

Таким чином, на даний час діє мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелекроцентраль.

Як зазначено у пункті 3.1. постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» № 14 від 17.12.2013, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

В пункті 4.1 постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» № 14 від 17.12.2013 вказано, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, можна зробити висновок, що для застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідна наявність лише факту прострочення боржника з виконання грошового зобовязання.

Як зазначено у статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобовязання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК).

Прострочення кредитора, згідно приписів ст. 613 ЦК України, настає у випадках, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, або ж у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.

Враховуючи зміст даних правовідносин, прострочення позивача, як кредитора, у період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, було відсутнє, як наслідок, наявне прострочення Відповідача, як боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (а редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

У абзаці 4 пункту 17 постанови пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 «Про судову практику в справах про банкрутство», зазначено, що за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Оскільки строк виконання зобовязань за Договором, у звязку з простроченням яких нараховані інфляційні втрати та 3 % річних, настав вже після порушення справи про банкрутство, тому дія мораторію на можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних не поширюється, а припинення їх нарахування починається лише після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Господарським судом в межах справи про банкрутство, постанови про визнання відповідача, як боржника, банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури щодо нього, не приймалось.

Посилання відповідача на те, що у позові слід відмовити на підставі того, що ухвалою господарського суду Луганської області від 28.11.2013 у справі № 913/40/13-г, яка набрала законної сили, йому заборонено, як боржнику, здійснювати погашення вимог кредиторів, суд не приймає як обґрунтовані, оскільки вказана заборона діє щодо вимог, які утворилися до 03.01.2013, в той час, як строк виконання зобовязань, у звязку з простроченням яких нараховані інфляційні втрати та 3 % річних, виник після 03.01.2013.

Стосовно інфляційних нарахувань у загальній сумі 586726,26 грн., що нараховані за загальний період з жовтня 2013 року по січень 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

ОСОБА_2 розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Держкомстату від 23.12.2011 № 386, інфляція це зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Як зазначено у Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін, затверджених Наказом Держстату України 01.07.2013 № 190 (зі змінами, затвердженими наказами Держстату від 28.11.2014 № 371 та від 05.11.2015 № 315) (далі Методологічні положення), індекс споживчих цін є показником, який характеризує рівень інфляції.

ОСОБА_2 з абз.2 частини 1 статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

З наведеного можна зробити висновок, що індекс споживчих цін та індекс інфляції це тотожні поняття.

Відповідно до розділу 7 Методологічних положень, розрахунки індексу споживчих цін проводяться з місячною періодичністю.

ОСОБА_2 зі статтею 3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

З вищезазначеного вбачається, що законодавчо так само визначено звітним періодом встановлення індексу інфляції місяць.

Отже, правовий аналіз вищезазначеного надає можливість дійти висновку, про те, найменший період визначенні індексу інфляції місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

З наданого до позову розрахунку вбачається, що позивачем дотримано всі приписи щодо обрахування втрат від інфляції та застосовано вірний алгоритм розрахунку, визначено правильні періоди нарахування.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, до стягнення підлягають інфляційні нарахування у заявленій сумі 586726,26 грн.

Крім того, заявник просить стягнути 3% річних у сумі 69012,39 грн. за наступні періоди:

-на зобовязання лютого 2013 року з 30.03.2013 до 15.04.2013;

-березень 2013 з 01.05.2013 до 14.05.2013;

-квітень 2013 з 01.06.2013 до 11.06.2013;

-травень 2013 з 29.06.2013 до 01.08.2013;

-червень 2013 з 01.08.2013 до 31.08.2013;

-липень 2013 з 31.08.2013 до 28.09.2013;

-серпень 2013 з 28.09.2013 до 01.11.2013;

-вересень 2013 з 01.11.2013 до 30.11.2013;

-жовтень 2013 з 30.11.2013 до 01.01.2014;

-листопад 2013 з 01.01.2014 до 01.01.2014;

-грудень 2013 з 01.01.2014 до 01.02.2014;

-січень 2014 з 01.02.2014 до 01.03.2014;

-лютий 2014 з 01.03.2014 до 01.04.2014;

-березень 2014 з 01.04.2014 до 01.05.2014;

-квітень 2014 з 01.05.2014 до 01.06.2014;

-травень 2014 з 01.06.2014 до 01.07.2014;

-червень 2014 з 01.07.2014 до 01.08.2014;

-липень 2014 з 01.08.2014 до 01.09.2014;

-серпень 2014 з 01.09.2014 до 01.10.2014;

-вересень 2014 з 01.10.2014 до 01.11.2014;

-жовтень 2014 з 01.11.2014 до 01.12.2014;

-листопад 2014 з 01.12.2014 до 01.01.2015;

-грудень 2014 3.01.01.2015 до 01.02.2015;

-січень 2015 з 01.02.2015 до 01.03.2015;

-лютий 2015 з 01.03.2015 до 01.04.2015;

-березень 2015 з 01.04.2015 до 01.05.2015;

-квітень 2015 з 01.05.2015 до 01.06.2015;

-травень 2015 з 01.06.2015 до 01.07.2015;

-червень 2015 з 01.07.2015 до 01.08.2015;

-липень 2015 з 01.08.2015 до 01.09.2015;

-серпень 2015 з 01.09.2015 до 01.10.2015;

-вересень 2015 з 01.10.2015 до 01.11.2015;

-жовтень 2015 з 01.11.2015 до 01.12.2015;

-листопад 2015 01.12.2015 до 01.01.2016;

-грудень 2015 з 01.01.2016 до 01.02.2016;

-січень 2016 з 01.02.2016 до 01.03.2016;

-лютий 2016 з 01.03.2016 до 15.03.2016, згідно розрахунку та письмових

пояснень позивача (а.с.160).

Як зазначено у пункті 1.9. Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» № 14 від 17.12.2013, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

З урахуванням викладеного, вбачається, що останнім днем в періоді нарахування 3% річних є день, що передує визначеному позивачем, тобто, наприклад, на зобовязання лютого 2013 року в сумі 48457,77 грн. 3% річних нараховувались з 30.03.2013 до 15.04.2013, отже 15.04.2013 до загальної кількості днів прострочення не враховувалось. Вказаний алгоритм застосовувався також до решти періодів нарахувань 3% річних.

Враховуючи викладене, позивачем вірно визначені періоди нарахування 3%, до яких, зокрема, не включено дні оплат.

Водночас, позивачем здійснено розрахунок 3% річних за періоди з 01.01.2016 до 15.03.2016 (тобто не включно) без урахування кількості днів у 2016 році 366 днів.

Позивачем надані пояснення, що він при розрахунку 3% річних за день у 2016 році здійснював округлення до 0,0082%, оскільки повна сума буде складати 0,0081967%.

Проте, вказаний розрахунок позивача є хибним, оскільки за його алгоритмом розрахунку різниця між 3% річних за день у звичайному році (365) та високосному (366 днів) відсутня.

Враховуючи викладене, суд здійснив власний розрахунок, згідно якого, 3% річних, що нараховані на суму боргу за грудень 2015 року за період з 01.01.2016 до 01.02.2016 (не включно), складають 3940,17грн., 3% річних, що нараховані на суму боргу за січень 2016 року за період з 01.02.2016 до 01.03.2016 (не включно), складають 3801,15 грн., 3% річних, що нараховані на суму боргу за лютий 2016 року за період з 01.03.2016 до 15.03.2016 (не включно), складають 1890,65 грн.

Отже, до стягнення підлягають 3% річних в сумі 69008,53 грн., в решті 3% річних в сумі 3,86 грн. слід відмовити.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 586726,26 грн. та 3% річних від простроченої суми основного боргу в сумі 69008,53 грн. за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-218 від 28.05.2012 є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню, у стягненні 3% річних в сумі 3,86 грн. слід відмовити.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених позовних вимог, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», 93403, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, Сєвєродонецька ТЕЦ, ідентифікаційний код 00131050, на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 31301827, інфляційні нарахування у сумі 586726,26 грн., 3% річних у сумі 69008,53 грн. та судовий збір у сумі 9836,02 грн., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 06.06.2016.

Суддя О.С. Фонова