Рішення № 58156545, 26.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2016Справа №910/4665/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Одеснафтопродукт" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт" (далі - Товариство) про стягнення 3 004 935,11 грн.,

за участі представників:

від позивача: Биструшкіна В.Ю., за довіреністю від 6 квітня 2016 року № 01/195,

від відповідача: Гурської Н.П., за довіреністю від 11 травня 2016 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ним та Товариством 9 грудня 2014 укладено договір зберігання № 09/12-14 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався оплачувати послуги позивача за прийняття та зберігання нафтопродуктів та інших товарно-матеріальних цінностей (далі - товар). Оскільки Товариство не сплатило позивачеві вартість послуг за приймання, зберігання, накопичення та завантаження дизельного палива в кількості 8015,643 тон, заборгувавши Підприємству 1 895 940,04 грн., останній, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 550, 623, 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути вказану суму заборгованості, а також 1 108 995,07 грн. пені за несвоєчасне здійснення розрахунку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/4665/16 та призначено її розгляд на 7 квітня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 7 квітня 2016 року відклав розгляд справи на 12 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 12 травня 2016 року судом винесено ухвалу, якою продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача. У судовому засіданні було оголошено перерву до 26 травня 2016 року.

Під час судового засідання 26 травня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях до позову, поданих до суду 12 травня 2016 року та 26 травня 2016 року.

У свою чергу представник відповідача проти позову заперечував, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому до суду через канцелярію суду 12 травня 2016 року. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що розрахунки між сторонами за умовами договору мали бути здійснені після отримання та підписання обома сторонами акту приймання (ату зливу). Оскільки такий акт відсутній, у Підприємства не виникло зобов'язання по оплаті послуг згідно спірного правочину. Крім того, відповідач зауважує, що наявна в матеріалах справи копія акту виконаних робіт до договору зберігання № 09/112-14 не є належним доказом надання позивачем та прийняття Товариством послуг за договором зберігання № 09/12-14 через невідповідність, безпосередньо, номеру договору. Також відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

9 грудня 2014 року між сторонами укладено договір № 09/12-14, за умовами якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даною угодою приймати та зберігати товар, який передавався Товариством, та повернути його відповідачу в схоронності за першою вимогою.

Пунктом 2.1. договору визначено, що Підприємство зобов'язано здійснювати приймання товару з оформленням акту приймання-передачі в резервуарах позивача по фактично злитій (перекачаній) кількості. Приймання товару за кількістю та якістю оформляється двостороннім актом прийому-передачі товару, який підписується обома сторонами.

Товариство зобов'язалось своєчасно та в повному обсязі вносити плату за зберігання на умовах та в порядку, визначеному укладеним правочином (пункт 2.2.3 договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору відповідач оплачує послуги зберігача в два етапи: перший платіж 50% Товариство здійснює після приймання товару в резервуари Підприємства згідно з актом приймання (актом зливу) останнього, остаточний розрахунок за приймання, зберігання та за супутні витрати (у разі їх виникнення) відповідач здійснює після надсилання позивачу заявки на навантаження товару на транспорт (залізничний, автотранспорт). Термін оплати - протягом трьох робочих днів з моменту отримання замовником рахунку.

25 грудня 2014 року сторонами складено, підписано та скріплено їх печатками акт здачі-приймання за договором, з якого вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання дизельне паливо в кількості 8015,643 тон (копія вказаного акту наявна в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2014 року сторонами складено, підписано та скріплено їх печатками акт виконаних робіт до договору зберігання № 09/112-14 від 9 грудня 2014 року за послуги приймання, зберігання, накопичення та навантаження дизельного палива в кількості 8015,643 тон загальною вартістю 1 895 940,04 грн. (з ПДВ). Також у даному акті зазначено, що послуги надані в повному обсязі, в установлені строки та підлягають оплаті відповідно до рахунку № 505/2014-565 від 31 грудня 2014 року, який разом з актом був переданий відповідачу (копія акту та рахунку наявна в матеріалах справи).

Вищенаведене спростовує доводи відповідача щодо відсутності доказів надання Підприємством передбачених договором послуг. Крім того, оскільки сторонами, зокрема, Товариством не було надано до суду належних доказів укладення інших правочинів з позивачем щодо зберігання нафтопродуктів, у суду достатньо підстав вважати, що акт від 31 грудня 2014 та відповідний рахунок складені саме до договору зберігання № 09/12-14 від 9 грудня 2014 року.

Судом встановлено, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору Товариство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості наданих йому послуг не виконало, заборгувавши позивачу 1 895 940,04 грн.

28 грудня 2015 року та 26 січня 2016 року (повторно) позивачем скеровувались на адресу Товариства претензії щодо сплати суми боргу.

Оскільки відповідач не здійснив оплату наданих послуг на користь позивача у розмірі 1 895 940,04 грн. останній звернувся з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1, 2 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина 1 статті 946 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Підприємством за договором, яка складає 1 895 940,04 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, строк виконання обов'язку оплати настав і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з Товариства 1 108 995,07 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу за період з 8 січня 2015 року по 10 березня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2.1. договору передбачено, що в разі прострочення відповідачем платежів, передбачених даною угодою, він сплачує Підприємству пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки.

За приписами пункту 3.1. договору оплата послуг Товариством мала бути здійснена протягом трьох робочих днів з моменту отримання рахунку.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Таким чином, відповідач мав оплатити виставлений йому рахунок № 505/2014-565 від 31 грудня 2014 року протягом трьох робочих днів, починаючи з 1 січня 2015 року.

Відповідно до Розпорядження Кабінету міністрів України від 12 листопада 2014 року № 1084-р «Про перенесення робочих днів у 2015 році» було перенесено у 2015 році робочі дні з: п'ятниці 2 січня - на суботу 17 січня; четверга 8 січня - на суботу 31 січня; п'ятниці 9 січня - на суботу 14 лютого.

За приписами частини 5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що початковою датою прострочення виконання зобов'язання було 12 січня 2015 року.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже шестимісячний строк, протягом якого Підприємство могло нараховувати пеню, слід обчислювати з 12 січня 2015 року по 12 липня 2015 року.

Разом з тим до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України), про застосування якої було заявлено відповідачем у своєму відзиві.

З даним позовом Підприємство звернулось до суду 11 березня 2016 року (згідно відтиску штемпеля поштового відділення на конверті, в якому було направлено дану позовну заяву), тому стягненню підлягає сума пені, нарахована з 11 березня 2015 року по 12 липня 2015 року.

Судом здійснено перерахунок заявленої штрафної санкції з урахуванням вищезазначеного та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 386 460,11 грн. пені. Отже дана вимога підлягає частковому задоволенню.

З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства до відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме: 1 895 940,04 грн. основного боргу та 386 460,11 грн. трьох процентів річних.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт» (04070, місто Київ, вулиця Боричів Тік, будинок 35-В, ідентифікаційний код 37036907) на користь публічного акціонерного товариства «Одесанафтопродукт» (65039, місто Одеса, провулок 2-й Артелерійський, будинок 6, ідентифікаційний код 03482749) 1 895 940 (один мільйон вісімсот дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 04 коп. основного боргу, 386 460 (триста вісімдесят шість тисяч чотириста шістдесят) грн. 11 коп. пені, а також 34 236 (тридцять чотири тисячі двісті тридцять шість) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 6 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко