Рішення № 58156491, 31.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2016Справа №910/4519/16

За позовом Приватного підприємства «ЕЛІТА»

до 1) Державної фіскальної служби України

2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 260 511,08 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Шипіцин О.В. (керівник);

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

15.03.2016 Приватне підприємство«ЕЛІТА» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з державного бюджету України збитків, завданих неправомірними діями Державної фіскальної служби України в сумі 260 511,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18.09.2015 №3, виписаної позивачем на користь ТОВ «Український будівельно-експертний центр», позивачу було завдано збитків у розмірі 260 511,08 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2016 порушено провадження по справі №910/4519/16, розгляд справи призначено на 31.03.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2016 у зв'язку із неявкою представників відповідачів, невиконанням ними вимог ухвали суду від 17.03.2016, а також необхідністю витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено на 14.04.2016.

14.04.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові докази по справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.04.2016 у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, а також необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 26.04.2016.

26.04.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що договір про визнання електронних документів від 17.06.2015 №170620151 між Миргородською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та ПП «Еліта» був розірваний у односторонньому порядку відповідно до рішення від 01.10.2015, тобто на момент реєстрації (09.10.2015) податкової накладної від 18.09.2015 № 3 договір був розірваний.

Судове засідання 26.04.2016 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.05.2016 у зв'язку із виходом судді Демидова В.О. з лікарняного, розгляд справи №910/4519/16 призначено на 31.05.2016.

31.05.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В судове засідання 31.05.2016 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

Представники відповідача в судове засідання 31.05.2016 не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 31.05.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

17.06.2015 між Приватним підприємством «ЕЛІТА» та Миргородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області було укладено договір про визнання електронних документів №170620151, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків у електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Згідно розділу 6 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

09.10.2015 позивачем, на підставі зазначеного договору, направлено в електронному вигляді для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 18.09.2015 №3.

Як підтверджено квитанцією №1, зазначену податкову накладну доставлено до центрального рівня ДФС України 09.10.2015 о 12:11:37, однак не прийнято для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних у зв'язку з виявленням помилки - для платника « 31459879» не укладено договір про визнання електронної звітності .

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 у справі №816/4520/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 адміністративний позов Приватного підприємства «ЕЛІТА» до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнані неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18 вересня 2015 року №3, виписаної Приватним підприємством «ЕЛІТА».

Податкову накладну від 18 вересня 2015 року №3, виписану Приватним підприємством «ЕЛІТА», вважати зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних з 09 жовтня 2015 року.

В іншій частини в задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаною вище постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 встановлено, що відповідачами не надано доказів наявності визначених Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних підстав для відмови у реєстрації податкової накладної від 18.09.2015 №3 в Єдиному реєстрі податкових накладних, а їх посилання на розірвання з 01.10.2015 Миргородською ОДПІ в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 17.06.2015 №170620151 на підставі наявної у контролюючого органу інформації про відсутність позивача за податковою адресою, не є підставою для відмови у реєстрації податкової накладної.

Також судом зазначено, що протиправність рішення Миргородської ОДПІ про розірвання в односторонньому порядку договору з ПП «ЕЛІТА» про визнання електронних документів від 17.06.2015 №170620151 підтверджено рішенням ГУ ДФС у Полтавській області від 04.11.2015 вих. №3992/10/16-31-11-22, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на дії посадових осіб Миргородської ОДПІ. У зазначеному рішенні контролюючий орган вищого рівня визнав, що договір про визнання електронних документів від 17.06.2015 №170620151 розірвано за відсутності на те підстав, визначених Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку (затверджено наказом ДПА України від 10.04.2008 №233), та зобов'язав Миргородську ОДПІ вжити всіх необхідних заходів щодо поновлення договору про визнання електронних документів з ПП «ЕЛІТА».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр» (далі - покупець) та Приватним підприємством «ЕЛІТА» (далі - постачальник) було укладено договір поставки №1401, за умовами якого постачальник зобов'язується систематично поставляти покупцю товар, асортимент якого зазначено, зокрема у видаткових накладних, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 1.7 договору поставки №1401 постачальник зобов'язаний забезпечити складення податкової накладної в електронному вигляді датою виникнення податкових зобов'язань останнього за договором згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України та забезпечити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) не пізніш ніж за день до настання граничного строку (дня) реєстрації податкової накладної в ЄРПН, визначеного чинним в Україні законодавством.

Згідно з п. 7.3 договору поставки №1401 у випадку відсутності реєстрації податкової накладної в ЄРПН в установлені законодавством України строки або заповнення податкової накладної з порушенням вимог, викладених в ст. 201 ПК України, постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 25% від загальної суми коштів з податком на додану вартість, що підлягають сплаті згідно податкової накладної, умови реєстрації або заповнення якої було порушено.

Як зазначає позивач, 18.09.2015 в рамках договору поставки №1401 він поставив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр» товар, асортимент якого було зазначено у накладній №10-3 від 18.09.2015, проте у порушення п. 1.7 договору не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну №3 від 18.09.2015 на суму 1 026 644,58 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.01.2016 у справі №917/2570/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр» до Приватного підприємства «ЕЛІТА» про стягнення штрафу у розмірі 256 661,15 грн. позов задоволено.

Стягнуто з ПП «ЕЛІТА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр» 256 661,15 грн. штрафу та 3 849,93 грн. витрат по сплаті судового збору.

25.02.2016 Приватне підприємство «ЕЛІТА» сплатило борг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр» в сумі 260 511,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням №67 від 25.02.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18.09.2015 №3, виписаної Приватним підприємством «ЕЛІТА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр», позивачу було завдано збитків у розмірі 260 511,08 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода -це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом вказаної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

За приписами ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18 вересня 2015 року №3, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421).

Як зазначалось вище, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 у справі №816/4520/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016, які набрали законної сили, визнано неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18 вересня 2015 року №3, виписаної Приватним підприємством «ЕЛІТА» та податкову накладну від 18 вересня 2015 року №3, виписану Приватним підприємством «ЕЛІТА», визнано зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних з 09 жовтня 2015 року.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 справа «Науменко проти України»).

Даний принцип узгоджується з приписами ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Наявність вини Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18 вересня 2015 року №3 у вказаних діях не спростовано, а тому відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України вина відповідача-1 презюмується.

За таких обставин, враховуючи встановлені у справі №816/4520/15 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями відповідача-1, яка полягає у безпідставному стягненні з Приватного підприємства «ЕЛІТА» штрафу у розмірі 260 511,08 грн., який в свою чергу було перераховано позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельно-експертний центр», що підтверджується платіжним дорученням №67 від 25.02.2016.

З огляду на вказане, суд вважає доведеним наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями Державної фіскальної служби України та завданням позивачеві збитків у розмірі 260 511,08 грн., які понесені у зв'язку із неприйняттям для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18 вересня 2015 року №3.

При цьому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву, що договір про визнання електронних документів від 17.06.2015 №170620151 між Миргородською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та ПП «Еліта» був розірваний у односторонньому порядку відповідно до рішення від 01.10.2015, тобто на момент реєстрації (09.10.2015) податкової накладної від 18.09.2015 № 3, оскільки вказані обставини були предметом розгляду в адміністративному суді, та суд дійшов висновку, що у ДФС України були відсутні підстави для відмови у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18.09.2015 №3, виписаної ПП «ЕЛІТА», у зв'язку із чим визнав дії відповідача неправомірними.

Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №67/157-10 від 25.05.2011).

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).

Отже, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів доходів і зборів, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 22.02.2012 у справі №18/177, від 20.07.2015 у справі №922/4906/13-г та ін.

З урахуванням вищенаведеного, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві з покладенням витрат по сплаті судового збору на Державну фіскальну службу України в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останньої.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код 37993783) на користь Приватного підприємства «ЕЛІТА» (36020, м. Полтава, вул. Котляревського, буд. 1/27, офіс 501, код 31459879) збитки, завдані неправомірними діями Державної фіскальної служби України, у розмірі 260 511 (двісті шістдесят тисяч п'ятсот одинадцять) грн. 08 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код 39292197) на користь Приватного підприємства «ЕЛІТА» (36020, м. Полтава, вул. Котляревського, буд. 1/27, офіс 501, код 31459879) судовий збір у розмірі 3907 (три тисячі дев'ятсот сім) грн. 68 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане - 06.06.2016.

Суддя В.О. Демидов