Рішення № 58155851, 03.06.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.06.16р. Справа № 904/274/16

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Комунального підприємства "Кривбасводоканал", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 6875896,85 грн за договором № 637 про відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пари від 01.02.2004

Головуючий колегії - суддя: Воронько В.Д.

Члени колегії - судді: Мілєва І.В., Колісник І.І.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (відповідач) про стягнення боргу за теплову енергію у сумі 4 717 714,95 грн, пені у сумі 1 003 725,14 грн, інфляційних нарахувань на суму боргу в розмірі 1 048 076,21 грн та 3% річних у сумі 106 380,55 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 637 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пари, укладеного між сторонами 01.02.2004.

Відповідачем 15.02.2016 наданий відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позивачем не надано первинних документів, що підтверджують надання послуг, неможливо встановити дати отримання рахунків на оплату послуг.

По справі відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні з 16.02.2016 до 10.03.2016.

Позивачем до справи надано акт звірки взаємних розрахунків з відповідачем станом на 01.11.2015, з якого вбачається наявність заборгованості відповідача в сумі 4 155 594,64 грн, та акт 637 від 30.11.2015 здачі-прийняття послуг з теплопостачання на суму 565 916,22 грн.

Ухвалою суду від 10.03.2016 продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 04.04.2016 включно.

На підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні з 31.03.2016 до 04.04.2016.

Відповідач 31.03.2016 подав до суду письмові пояснення, у яких заявив про недоведеність позивачем фактів надання послуг відповідачу у відповідності до укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, що в свою чергу не дає змоги з'ясувати реальний об'єм наданих послуг та суму, яка підлягає оплаті, тому просить суд відмовити у повному обсязі, також клопотанням просить суд зменшити неустойку з 1 003 725,14 грн до 01,00 грн, посилаючись на безпідставність позовних вимог. Крім того, відповідач просить суд розглядати справу у колегіальному складі.

Ухвалою суду від 04.04.2016 розгляд справи призначено колегіально.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на підставі розпорядження керівника апарату суду №258 від 05.04.2016, здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено наступний склад колегії: головуючий колегії суддя - Воронько В.Д., судді Мілєва І.В., Колісник І.І..

Ухвалою від 05.04.2016 визначеною колегією суддів прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду у засіданні суду.

Позивачем 11.05.2016 подано до справи додаткові докази, а саме первинні документи, якими підтверджено надання послуг з теплопостачання.

У судове засідання, призначене на 01.06.2016, представники сторін не прибули, але відповідач надав до суду клопотання, у якому зазначив про розбіжності нарахування суми основного боргу між сторонами, тому для з'ясування істини у справі просить суд продовжити її розгляд на 15 днів та відкласти на іншу дату з метою надання можливості сторонам здійснити перерахунок штрафних санкцій та укладення мирової угоди. Також надав акт звірки взаємних розрахунків, підписаний та скріплений печатками обох сторін, в якому зазначено відповідні розбіжності суми боргу по місяцях грудня 2014 року, січня, лютого, березня та квітня 2015 року, але загальна сума боргу співпадає.

Судова колегія, порадившись на місці, відхилила клопотання відповідача, як таке, що не відповідає дійсності у справі та базується на навмисному затягуванні судового процесу. Розгляд цієї справи триває з січня місяця 2016 року, тобто понад чотири місяці, як у одноособовому складі так і у колегіальному в межах строків, встановлених положеннями ст. 69 ГПК України, а отже у сторін було достатньо часу для врегулювання розбіжностей з нарахування заявлених сум чи укладення мирової угоди. До того ж суд не вбачає підстав для продовження строку розгляду справи на 15 днів та подальшого її відкладення, оскільки поданих сторонами документальних доказів за весь час розгляду справи є достатнім для вирішення спору по суті. Слід також зазначити, що норми ГПК не перешкоджають сторонам укласти мирову угоду на стадії виконання рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2004 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" та Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" укладено договір № 637 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару (далі - договір), який було підписано з протоколом розбіжностей.

Згідно п.1.3 договору постачальник відпускає теплову енергію на об'єкти, зазначені у таблиці 2, яка є невід'ємною частиною договору.

Свої договірні зобов'язання позивач виконав, а саме: постачання теплоносія на протязі всього періоду, передбаченого договором, проводилось не порушуючи щорічні розпорядження Виконавчого комітету Криворізької міської Ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду".

Облік споживання теплової енергії проводиться згідно прибору обліку або розрахунковим способом за їх відсутності, що передбачено п.2.1 договору.

Згідно п.3.1 договору споживач проводить оплату самостійно, в грошовій формі, та іншими формами розрахунку за згодою, впродовж 10 банківських днів після отримання рахунку за спожиту теплову енергію.

Сторони передбачили у п. 3.2 договору, якщо споживач не провів оплату за відпущену теплову енергію у строк, передбачений п.3.1 договору, то він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за кожен день прострочки оплати.

Тарифи на послуги теплопостачання складають: за період з 01.01.2014 по 31.03.2014 тариф за 1 Гкал 892,16грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП № 383 від 31.12.2013 для потреб інших споживачів ); за період з 01.04.2014 по 31.05.2014 тариф за 1 Гкал 1062,61 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРП № 182 від 31.03.2014 для потреб інших споживачів); за період з 01.06.2014 по 30.06.2014 тариф за 1 Гкал 1231,78 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП № 540 від 16.05.2014 для потреб інших споживачів); за період з 01.07.2014 по 30.11.2014 тариф 1 Гкал 1294,70 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП №683 від 13.06.2014 для потреб інших споживачів), за період з 01.12.2014 по 28.02.2015 тариф за 1 Гкал 1555,38 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 489 від 28.11.2014 для потреб інших споживачів); за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 тариф за 1 Гкал 2235,73 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 410 від 27.02.2015 для потреб інших споживачів); за період з 01.04.2015 по 30.04.2015 тариф за 1 Гкал 1924,87 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1088 від 31.03.2015 для потреб інших споживачів); за період з 01.05.2015 по 31.10.2015 тариф за 1 Гкал 1839,26 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1438 від 30.04.2015 для потреб інших споживачів); за період з 01.11.2015 по теперішній час тариф за 1 Гкал 1771,62 грн (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 2690 від 29.10.2015 для потреб інших споживачів).

За період з 19.03.2014 по 30.11.2015 заборгованість відповідача складає 4 717 714.95 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1, ч.2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обовязковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки теплової енергії позивачем відповідачу останнім не оспорений та споживання якої підтверджується наданими до справи актами про підключення та відключення від тепломережі.

Відповідачу були виставлені за період з 19.03.2014 по 30.1.2015 рахунки за спожиту теплову енергію, а саме: за квітень № 637 від 30.04.2014, за травень № 637 від 31.05.2014, за червень № 637 від 30.06.2014, за липень № 637 від 31.07.2014, за серпень № 637 від 31.08.2014, за вересень № 637 від 30.09.2014, за жовтень № 637 від 31.10.2014, за листопад № 637 від 30.11.2014, за грудень № 637 від 31.12.2014, за січень № 637 від 31.01.2015, за лютий № 637 від 28.02.2015, за березень № 637 від 31.03.2015, за квітень № 637 від 30.04.2015, за травень № 637 від 31.05.2015, за червень № 637 від 30.06.2015, за липень № 637 від 31.07.2015, за серпень № 637 від 31.08.2015, за вересень № 637 від 30.09.2015 за жовтень № 637 від 31.10.2015, за листопад № 637 від 30.11.2015.

Позивачем доведено той факт, що станом на 20.01.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 4 717 714,95 грн.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів відсутності заборгованості не подав, у своїх письмових поясненнях останній стверджував, що позивач не надав доказів здійснення обліку спожитої теплової енергії, не надав до справи первинних документів, зокрема, актів виконаних робіт, які мають бути складені та підписані обома сторонами.

Доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки судом встановлено, що складання акту надання послуг не передбачено умовами договору. За додатками до договору є перелік об'єктів за якими надання послуг з опалення здійснюється з зазначенням площі та відповідно до цього здійснено розрахунок вартості наданих послуг.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період з 19.03.2014 по 30.11.2015 в сумі 717 714,95 грн, що підтверджується також актом звіряння взаємних розрахунків, підписаним та скріпленим печатками обох сторін, оригінал якого наданий відповідачем.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.3.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за несвоєчасне виконання зобов'язань, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши розрахунок пені на загальну суму 1 003 725,14 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про невірно визначений період нарахування за зобов'язаннями грудня 2014 року, січня, лютого, березня, квітня та травня 2015 року, оскільки за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. З огляду на що суд здійснив власний розрахунок, за яким:

за зобов'язаннями грудня 2014 року період прострочення починається з 28.01.2015 по 27.07.2015 включно та пеня складає 242 840,83 грн;

за зобов'язаннями січня 2015 року період прострочення починається з 23.02.2015 по 22.08.2015 включно та пеня складає 231 250,39 грн;

за зобов'язаннями лютого 2015 року період прострочення починається з 23.03.2015 по 22.09.2015 включно та пеня складає 217 151,91 грн;

за зобов'язаннями березня 2015 року період прострочення починається з 27.04.2015 по 26.10.2015 включно та пеня складає 244 689,84 грн;

за зобов'язаннями квітня 2015 року період прострочення починається з 25.05.2015 по 24.11.2015 включно та пеня складає 30 898,35 грн;

за зобов'язаннями травня 2015 року період прострочення починається з 19.06.2015 по 18.12.2015 включно та пеня складає 2 678,91 грн, - за іншими місяцями розрахунок позивача є вірним.

Отже, загальна сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача складає 998 699,10 грн.

Стосовно ж клопотання відповідача про зменшення неустойки до 0,01 грн, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов'язанні, й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи положення викладеного чинного законодавства, дослідивши клопотання та доводи відповідача, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки останній належним чином не обґрунтував наявність виключних обставин, які б давали суду можливість задовольнити його клопотання та не визначив на скільки саме відсотків, на його думку, необхідно зменшити неустойку. Відповідач не враховує той факт, що обидві сторони ведуть господарську діяльність в однакових економічних умовах та несуть однаковий ризик настання негативних наслідків для їх діяльності.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за кожним рахунком окремо за загальний період з 28.05.2014 по 11.01.2016 у сумі 106 380,55 грн та інфляційні нарахування за період з червня 2014 року по грудень 2015 року у сумі 1 048 076,21 грн, перевіривши розрахунки яких, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині 4 717 714,95 грн заборгованості за теплову енергію, 998 699,10 грн пені, 1 048 076,21 грн інфляційних нарахувань та 106 380,55 грн 3% річних підлягають задоволенню; в іншій частині позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України у сумі 103 063,06 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.7 ст.84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету. Водночас в абзаці 3 підпункту 5.2 пункту 5 пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розмір судового збору, сплачений позивачем у сумі 103 141,94 грн, тоді як у відсотковому співвідношенні до ціни позову - становить 103 138,45 грн. Тобто, на даний час існує переплата судового збору в розмірі 3,49 грн, яка підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України у разі подання ним відповідного клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Єсеніна, буд. 6 А, ідентифікаційний код 03341316) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, буд. 9, ідентифікаційний код 03342184) - 4 717 714,95 грн заборгованості за теплову енергію, 998 699,10 грн пені, 1 048 076,21 грн інфляційних нарахувань, 106 380,55 грн 3% річних та 103 063,06 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 06.06.2016.

Головуючий колегії ОСОБА_1

Суддя І.В. Мілєва

Суддя І.І. Колісник