Постанова № 58155583, 06.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 червня 2016 року 08:12 справа №826/24346/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Клуб сиру”

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Клуб сиру” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Клуб сиру”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 червня 2015 року №№004022206, 004032206, 004042206.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року відкрито провадження у справі №826/24346/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 28 січня 2016 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача до суду не прибув, у зв’язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 04 червня 2015 року №0004022206 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ “Клуб сиру” зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 596 090,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 04 червня 2015 року №0004032206 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Клуб сиру” зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 333 036,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 04 червня 2015 року №0004032206 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Клуб сиру” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 2 279 273,00 грн., в тому числі за основним платежем – 1 586 182,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 793 091,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 18 травня 2015 року №209/26-59-22-03-21/36413692 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Клуб сиру” (код ЄДРПОУ 36413692) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин із ПП “Орім” (код ЄДРПОУ 39355541) за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року” (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 9 596 090,00 грн.; пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14 885,00 грн. та завищено суму від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 318 151,00 грн., у тому числі по періодах: за листопад 2014 року завищено суму від’ємного значення на загальну суму 224 569,00 грн.; за грудень 2014 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 14 885,00 грн. та завищено суму від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 93 582,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 586 182,00 грн., у тому числі по періодах: за листопад 2014 року на загальну суму 663 976 грн., за грудень 2014 року на загальну суму 922 206,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані безпідставним включенням до складу витрат та податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із ПП “Орім”, у зв’язку із не підтвердженням реальності господарських операцій по ланцюгу постачання.

З урахуванням наведеної інформації відповідач дійшов висновку про нереальність операцій між позивачем та ПП “Орім”, а мало місце тільки відображення таких операцій в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ “Клуб сиру” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “Клуб сиру” з його контрагентом - ПП “Орім”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між ТОВ “Клуб сиру” (замовник) та ПП “Орім” (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг від 01 вересня 2014 року №35, за умовами якого виконавець зобов’язується надати замовнику послуги, а замовник зобов’язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх на умовах і в порядку, вказаному у договорі.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) протягом жовтня-листопада 2014 року, виконавець виконав обумовлені договором роботи (надав послуги), а саме: проведення фокус-груп; проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування; on-Line опитування споживачів на основі розробленої анкети з фіксованою кількістю питань; проведення телефонного опитування респондентів; визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженні; визначення об’єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні.

ПП “Орім” виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 11 515 310,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 1 919 218,34 грн.

Як підтверджується відповідними платіжними дорученнями, за виконані роботи (надані послуги) позивач перераховував на рахунок виконавця грошові кошти на повну суму вартості робіт.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із виконавцями, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач зазначає, що метою придбання маркетингових послуг є: сприяння підвищенню та підтриманню на певному рівні продажу виготовленої позивачем продукції в торгівельній мережі супермаркетів ТОВ “АТБ-МАРКЕТ” та популяризації торгової марки “Клуб сиру” серед відвідувачів; правильне позиціонування (розміщення) продукції ТОВ “Клуб сиру” на полицях в торгівельній мережі сприяє збільшенню обсягів продажу продукції, а тому прямо і безпосередньо пов’язано з господарською діяльністю позивача.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивач надав суду копії звітів про надані послуги.

Разом з тим, надані позивачем документи, на думку суду, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивачам придбаних послуг, а лише фіксують господарські операцій з ПП “Орім”.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наявні в матеріалах справи докази не дають змоги ідентифікувати участь ПП “Орім” у наданні маркетингових послуг та наявність у нього виробничих потужностей (персоналу, приміщень тощо) чи встановити факт залучення третіх осіб для виконання обумовлених договором послуг.

Крім того, позивачем не спростовано висновки акта перевірки про можливість самостійного виконання позивачем обумовлених договором маркетингових досліджень та не надано доказів на підтвердження зворотного.

Так, доводи позивача про те, що відділ маркетингу ТОВ “Клуб сиру” займався маркетинговими дослідженнями в інших торгівельних мережах, не є належними та достатніми доказами для висновку про необхідність залучення ПП “Орім” з метою отримання аналогічних послуг.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту наявності продукції позивача в торгівельній мережі супермаркетів ТОВ “АТБ-МАРКЕТ”, або що продукція ТОВ “Клуб сиру” реалізовувалась в точках продажу цієї торгівельної мережі.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ПП “Орім” носять реальний характер, а придбані послуги пов’язані із господарською діяльністю ї діяльності ТОВ “Клуб сиру”.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Орім” у зв’язку з придбанням послуг.

Суд звертає увагу, що наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, придбаних у ПП “Орім”, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ “Клуб сиру” про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі залишились не підтвердженими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Клуб сиру” задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Клуб сиру” відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко