Постанова № 58155012, 06.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1060/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» до Державної фінансової інспекції в Одеській області, третя особа - Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5 вимоги про усунення порушень законодавства № 15-08-23-14/1007 від 01.02.2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» (надалі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ДФІ в Одеській області), в якому просить суд визнати незаконними та скасувати пункти 3, 4, 5 вимоги про усунення порушень законодавства № 15-08-23-14-1007 від 01.02.2016 року.

Ухвалою суду на місці від 01.04.2016 року, яка була занесена до журналу судового засідання, залучено до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому була надіслана вимога про усунення порушень законодавства № 15-08-23-14-1007 від 01.02.2016 року. З пунктами 3, 4, 5 вказаної вимоги позивач не погоджується та вважає їх незаконними. Із пунктом 3 вказаної вимоги позивач не погоджується, посилаючись на те, що згідно Положення про Управління Державної пенітенціарної служби України, у межах наданих управлінню повноважень, воно має право проводити службові розслідування та видавати обов'язкові до виконання вказівки, накази та розпорядження. Відповідно після проведених службових розслідувань Управління видавало накази про притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, потім видавало накази про преміювання даних посадових осіб. В силу свого правового статусу підприємства по відношенню до Управління, жоден нормативний акт Управління не був визнаним та скасованим, а відповідно підстав для невиконання рішень Управління виражених у формі наказів та розпоряджень не було. Саме тому позивач вважає, що твердження в акті про порушення вимог законодавства та завдання збитків є неправомірним та таким яке не може братися до уваги. Підприємство виконувало лише рішення та накази Управління, які є обов'язковими до виконання і не виконання їх можливо лише у випадку визнання таких рішень незаконними та їх скасування. Із пунктом 4 вимоги ДФІ в Одеській області позивач також не погоджується та зазначає, що твердження ДФІ щодо необґрунтованого нарахування та виплати працівникам підвищення посадових окладів є необґрунтованими та такими, які не відповідають нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 року № 190 та умовам Колективного договору, який підписаний підприємством на 2013-2016 роки та зареєстрований в Департаменті праці та соціального захисту 26.06.2013 року. Даним колективним договором чітко передбачено підвищення посадових окладів у фонді заробітної плати підприємства без прив'язки до відвідин охороняємої зони, де відбувають покарання засуджені. Із пунктом 5 вказаної вимоги позивач не погоджується, посилаючись на те, що необґрунтованого нарахування та виплати заробітної плати в період з червня по грудень 2012 року працівникам підприємства не було. Позивач вказує, що дані особи працювали на підприємстві на 0,25 ставки, працювали по 2 години в день для того, щоб контролювати виконання робіт, які проводилися засудженими у цехах підприємства. Посилання на те, що ці працівники працювали на повну ставку у TOB «Алекс-Агро» є, на думку позивача, неправомірним, оскільки дані працівники відпрацювали у повному обсязі свій відпрацьований час, що може бути підтверджено табелями обліку робочого часу. У табелі обліку робочого часу чітко зазначено, що ці працівники працювали по дві години у день. Який час вони працювали у TOB «Алекс-Агро» позивачу невідомо, однак орган ДФІ повинен був взяти до уваги, що там дані працівники були працевлаштовані також на неповний робочий час, а тому могли безперешкодно суміщувати свої посади на двох підприємствах Також про безпідставність висновків відповідача щодо необґрунтованого нарахування заробітної плати свідчить і той факт, що дані працівники сумісники працювали у позивача на виробництві, у той час коли TOB «.Апекс-Агро» не мало та не має таких виробничих потужностей, які є позивача. Також позивач зазначає, що жодним законодавчим актом не заборонено працювати, займаючи ставку чи більше працюючи у різний час. Графіком роботи підприємства визначено, що працівники, які працюють на 0,25 ставки повинні працювати з 8:00 год. до 10:00 год., а тому будь-яких порушень законодавства, на думку позивача, вони не допустили, а тому вказаний пункт вимоги є незаконним.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представники відповідача відносно задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечували в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов, зокрема зазначивши, що відповідно до пункту 1.3.6.2 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Одеській області на III квартал 2015 року в період з 28.09.2015 року по 21.12.2015 року проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП «Південна виправна колонія (№ 51)», за період з 01.07.2012 року по 31.08.2015 року, за результатами якої складено акт від 28.12.2015 року № 08-11/106, який підписано посадовими особами об'єкту контролю із запереченнями, висновки на заперечення (які не прийняті) відправлені листом від 29.01.2016 року № 15-08-23-14/914. За наслідками проведення ревізії встановлено ряд порушень з боку об'єкта контролю, у зв'язку із чим, Держфінінспекцією в Одеській області направлено вимогу щодо усунення порушень законодавства, спрямовану на коригування роботи установи та приведення її у відповідність до чинного законодавства України від 01.02.2016 №15-07-23-14/1007. Як відповідач, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Разом з цим, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. З наведених підстав Верховним Судом України неодноразово було відмовлено у задоволенні позовних вимог об'єктів контролю в частині скасування пунктів вимог Держфінінспекції щодо стягнення встановлених перевіркою збитків.

Представник третьої особи підтримав позицію представника позивача та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державна фінансова інспекція України утворена відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 року № 1085/2010 шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Відповідно до п.п. 15 п. 6 цього Положення, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Згідно з Положенням про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2011 року № 1236, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 р. за № 1212/19950 (надалі, положення № 1236), Державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній фінансовій інспекції України (далі - Держфінінспекція) та є її територіальними органами.

Абзацом 1 п. 4.1 Положення № 1236 визначено, що інспекція, відповідно до покладеного на неї завдання здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 4.3 Положення № 1236 Інспекція вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

- вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;

- звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 6.13 Положення № 1236, Державні фінансові інспекції у районах, містах та міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції мають право в установленому порядку пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Порядок проведення Державною фінансовою інспекцією інспектування встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 «Про затвердження Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами».

Судом встановлено, що у період з 28.09.2015 року по 21.12.2015 року відповідно до п. 1.2.6.2 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Одеській області на ІІІ квартал 2015 року, на підставі направлень, виданих начальником ДФІ в Одеській області, ревізійною групою проведено ревізію фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» (надалі по тексту - ДП «Південна виправна колонія (№51)», підприємство) за період з 01.07.2012 року по 31.08.2015 року.

За результатами проведеної ревізії складено акт про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» за період з 01.07.2012 року по 31.08.2015 року» від 28.12.2015 року № 08-11/106, в якому відображені виявлені ДФІ в Одеській області порушення зі сторони ДП «Південна виправна колонія (№51)» (а.с. 65-103), який підписано посадовими особами об'єкту контролю із запереченнями, висновки на заперечення (які не прийняті) відправлені листом від 29.01.2016 року № 15-08-23-14/914.

01 лютого 2016 року на адресу ДП «Південна виправна колонія (№51)» ДФІ в Одеській області надіслано вимогу щодо усунення порушень законодавства № 15-08-23-14/1007 (а.с. 15-16). Відтак, письмова вимога, на підтвердження наявності порушень та недоліків у фінансово-господарській діяльності ДП «Південна виправна колонія (№51)», містить посилання на акт ревізії від 28.12.2015 року № 08-11/106 та висновки викладені в ньому.

Так, пунктом 3 вказаної вимоги визначено, що в порушення вимог ч. 3 ст. 151 Кодексу законів про працю України (зі змінами) та п. 3.2 Положення про преміювання рядового та начальницького складу Підприємства (Додаток № 7 до Колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) та ДП « Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51)» на 2013-2016 роки при наявності дисциплінарних стягнень (догани, суворої догани) начальницькому складу працівників Підприємства (п. 4.2.7 Колективного договору) необґрунтовано було нараховано та виплачено премії, чим завдано матеріальної шкоди підприємству на загальну суму 12 387,16 грн.

Пунктом 4 вказаної вимоги визначено, що в порушення пп. 7.1 Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 року № 190 та п. 4.1.6 Колективного договору Підприємства необґрунтовано нараховано та виплачено працівникам, які відповідно до обов'язків посадових інструкцій безпосередньо не залучалися до роботи з засудженими, підвищення посадового окладу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими у розмірі 30 % працівникам, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на загальну суму 111 427, 11 грн.

Пунктом 5 вищезазначеної вимоги визначено, що в порушення вимог ст. 102-1 Кодексу законів про працю України, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року № 245, Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Міністерством праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством фінансів України від 25.06.1993 року №43, у липні-грудні 2012 року безпідставно нарахована та виплачена заробітна плата (0,25 % посадового окладу) за фактично невідпрацьований час зовнішнім сумісникам, чим завдано матеріальної шкоди Підприємству на загальну суму 19 842,01 грн.

Не погодившись з вищезазначеними порушеннями, виявленими відповідачем в ході проведення ревізії та відповідно з висновками акту ревізії в частині цих порушень, вважаючи пункти 3, 4 та 5 письмової вимоги № 15-08-23-14/1007 від 01.02.2016 року ДФІ в Одеській області незаконними та необґрунтованими, позивач оскаржив їх у судовому порядку, вимагаючи визнання незаконними та скасування пунктів 3,4 та 5 вимоги ДФІ в Одеській області № 15-08-23-14/1007 від 01.02.2016 року.

Надаючи правову оцінку оскарженій у вищезазначеній частині (п. 7) вимозі № 15-08-23-14/9336 від 03.10.2014 року суб'єкта владних повноважень та вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом вище, пунктом 3 оскаржуваної вимоги визначено, що в порушення вимог ч. 3 ст. 151 Кодексу законів про працю України (зі змінами) та п. 3.2 Положення про преміювання рядового та начальницького складу Підприємства (Додаток № 7 до Колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) та ДП « Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51)» на 2013-2016 роки при наявності дисциплінарних стягнень (догани, суворої догани) начальницькому складу працівників Підприємства (п. 4.2.7 Колективного договору) необґрунтовано було нараховано та виплачено премії, чим завдано матеріальної шкоди підприємству на загальну суму 12 387,16 грн.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 151 Кодексу законів про працю України протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Разом з тим, як встановлено відповідачем, п. 3.2 Положення про преміювання рядового та начальницького складу Підприємства (Додаток № 7 до Колективного договору) встановлено, що особам рядового та начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення, премія не виплачується. При цьому, зазначеним Положенням не відокремлюються особи керівного складу, а тому, суд погоджується з доводами відповідача, що посилання позивача на те, що виплата премій таким особам здійснюється в особливому порядку - на підставі документів, отриманих із Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області, без урахування засад Положення, є необґрунтованими та не відповідають дійсності, а тому не спростовують встановлене в ході ревізії порушення щодо необґрунтованого нарахування та виплати премії на загальну суму 9196,12 грн. та Єдиного соціального внеску - 3191,04 гривень, чим Підприємству завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 12 387,16 гривень.

Пунктом 4 оскаржуваної вимоги визначено, що в порушення пп. 7.1 Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 року № 190 та п. 4.1.6 Колективного договору Підприємства необґрунтовано нараховано та виплачено працівникам, які відповідно до обов'язків посадових інструкцій безпосередньо не залучалися до роботи з засудженими, підвищення посадового окладу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими у розмірі 30 % працівникам, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на загальну суму 111 427, 11 грн.

Так, пп. 7.1 Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) та п. 4.1.6 Колективного договору встановлено, що підвищення посадових окладів здійснюється за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах.

Разом з цим, перевіркою «Журналів супроводу жінок», які перебувають на території Південної виправної колонії № 51 встановлено, що на територію Установи працівники, які визначені у реєстрах та отримали підвищення посадового окладу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими у розмірі 30 % не оформляли перепустки на територію Установи. Посадовими інструкціями осіб (бухгалтери, економісти, спеціаліст відділу кадрів), яким проводилось підвищення посадового окладу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими у розмірі 30 % працівникам не передбачена робота із засудженими.

Зазначені обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи. На вимогу суду надати копію журналу реєстрації перепусток на територію Південної виправної колонії № 51, або інші докази на підтвердження перебування вищезазначених працівників на території колонії представник позивача надати не зміг.

Враховуючи вищевикладене, посилання позивача на незаконність зазначеного пункту вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Пунктом 5 оскаржуваної вимоги визначено, що в порушення вимог ст. 102-1 Кодексу законів про працю України, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року № 245, Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Міністерством праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством фінансів України від 25.06.1993 року №43, у липні-грудні 2012 року безпідставно нарахована та виплачена заробітна плата (0,25 % посадового окладу) за фактично невідпрацьований час зовнішнім сумісникам, чим завдано матеріальної шкоди Підприємству на загальну суму 19 842,01 грн.

Як вбачається з акту ревізії, вибірковою ревізією дотримання законодавства при здійсненні операцій з оплати праці сумісників та за договорами підряду встановлено, що протягом липня-грудня 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (які відповідно до Договору підряду від 27.07.2011 року № 37 та Додатку № 5 від 01.07.2012 р. до Договору № 37, з метою збільшення обсягів виробництва на давальницьких умовах, посиленням контролю якості продукції, що випускається і безперервності виробничого процесу, а також дефіцитом працівників необхідної кваліфікації з боку підрядника - підприємством ПВК УДДУВП в Одеській області (№ 51), TOB «Алекс-Агро») тимчасово були переведені для роботи в цехах на територію підрядчика. Нарахування і виплата заробітної плати даним співробітникам згідно договору здійснювалася замовником згідно штатного розпису.

В ході ревізії було надано запит від 21.12.2015 року № 15-08-23-14/11856 до TOB «Алекс-Агро» щодо встановлення фактичного графіку роботи перелічених вище осіб. Згідно отриманої відповіді від 28.12.2015 року № 56 TOB «Алекс-Агро» були надані копії табелів обліку робочого часу за період червень - грудень 2012 року, згідно яких встановлено співпадання графіків роботи перелічених осіб.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що має місце факт необґрунтованого нарахування та виплати в період з червня по грудень 2012 року вищезазначеним працівникам заробітної плати (0,25 % посадового окладу) на загальну суму 14 702,89 грн., на які зайво нараховані та перераховані соціальні внески на загальну суму 5 139,12 гривень. Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на суму 19 842,01 гривень.

При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з пунктом 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011, для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Держфінінспекцію України також передбачено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушення законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Вищевказані норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження та використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна, так само як і правильність визначення відповідальних осіб за виявлені в ході ревізії порушення перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 року № 21-40а14, від 13.05.2014 року № 21-89а14, від 18.09.2014 року № 21-332а14.

При цьому, частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, зокрема, постановою Верховного Суду України від 18.09.2014 року по справі №21-332а14 (номер в ЄДРСР 41019629) за позовом Високопільського районного центру зайнятості Херсонської області до Державної фінансової інспекції в Херсонській області, виконуючого обов'язки начальника контрольно-ревізійного відділу в Високопільському районі Херсонської області Бідніна І.О. про зобов'язання виконати пункти вимоги та за зустрічним позовом Інспекції до Центру зайнятості про зобов'язання виконати пункти вимоги було встановлено, що в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки, які відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Враховуючи, що постанови Верховного Суду України є обов'язковими для застосування усіма судами України та обставини встановлені рішеннями Верховного Суду України не підлягають повторному доведенню та обґрунтуванню, під час розгляду цієї справи вважається встановленою обставина, що збитки повинні стягуватися у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, тому як правильність їх обчислення та можливість повернення майна, так і правильність визначення відповідальних осіб за виявлені в ході ревізії порушення повинен перевіряти суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених судом фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» слід відмовити.

Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач, враховуючи свою адміністративну правосуб'єктність, керуючись ст.ст. 48,56 КАС України, скористався своїм правом на судовий захист, при цьому згідно ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» до Державної фінансової інспекції в Одеській області, третя особа - Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5 вимоги про усунення порушень законодавства № 15-08-23-14/1007 від 01.02.2016 року - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 30 травня 2016 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 06 червня 2016 року.

Суддя С.О. Cтефанов

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Підприємство Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№51)» до Державної фінансової інспекції в Одеській області, третя особа - Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5 вимоги про усунення порушень законодавства № 15-08-23-14/1007 від 01.02.2016 року - відмовити.

06 червня 2016 року.