Рішення № 58152005, 31.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3027/16

Головуючий у першій інстанції Куркан М. М.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О. Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 лютого 2016р. по справі за позовом Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання втратившими право на користування жилим приміщенням та виселення з наданням іншого жилого приміщення, і за позовом ОСОБА_2 до Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України, третя особа без самостійних вимог Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання звернутись до Овідіопольської районної державної адміністрації з клопотанням про виключення квартири з статусу службової, -

встановила:

06 квітня 2015р. Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання втратившими право на користування жилим приміщенням та виселення з наданням іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідач ОСОБА_2 працювала на підприємстві в період з 02 квітня 2004р. по 29 вересня 2014р.

У зв'язку з посадами, які займала ОСОБА_2, їй та членам її сім'ї на підставі договору найма відомчого жилого приміщення №15 від 28 квітня 2012р. була надана у користування квартира № АДРЕСА_4, житлового масиву «Ульянівка», масив «Радужний», Овідіопольського району, Одеської області. Цим же договором було передбачено, що на випадок розірвання трудового договору з позивачем, відповідач та члени його сім'ї повинні звільнити вказану квартиру.

Після розірвання трудового договору відповідач ОСОБА_2 та члени її сім'ї у добровільному порядку звільнити квартиру відмовились, не дивлячись на те, що відповідачу та її доньці було запропоновано переселитись у іншу квартиру, яка належить позивачу та розміщена в АДРЕСА_1, як повністю придатна для проживання.

Тому позивач просив визнати відповідачів втратившими право на користування квартирою АДРЕСА_4, масив «Радужний», Овідіопольського району, Одеської області, виселити відповідача ОСОБА_2 з її неповнолітньою донькою ОСОБА_4 з наданням іншого жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2, а відповідача ОСОБА_3 виселити з квартири №416 без надання іншого жилого приміщення.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала та звернулася з позовом до Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України, третя особа без самостійних вимог Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання звернутись до Овідіопольської районної державної адміністрації з клопотанням про виключення квартири з статусу службової.

При цьому ОСОБА_2 вказала, що вона та її донька мають право на приватизацію спірної квартири та квартира, яку позивач надає, знаходиться за межами смт.Таїрово, а законом передбачено надання іншого житла в результаті виселення у межах того ж населеного пункту, де знаходиться квартира, з якої особа виселяється, тобто було запропоноване житло, яке ні є рівноцінним житлу, яке є у квартирі №416, тому вона відмовилась виселятись з вказаної квартири.

Також ОСОБА_2 зазначила, що вона за власний рахунок значно поліпшила стан спірної квартири, у зв'язку з чим її вартість значно зросла.

Позивач вважала, що у зв'язку з тим, що вона пропрацювала в Інституті більш як десять років має право на приватизацію спірної квартири, але керівництво Інституту не бажає виключити спірну квартиру з числа службових, що позбавляє її можливості вказану квартиру приватизувати.

Представник відповідача за позовом ОСОБА_2, позов останньої не визнав, посилаючись на те, що її вимоги суперечать базовим нормативним документам, які передбачають порядок приватизації державного житлового фонду, у тому числі, і відомчого.

Ухвалою суду від 14 серпня 2015р. позовні вимоги Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України і позовні вимоги ОСОБА_2 були об'єднані в одне провадження (а.с.105).

Рішенням Овідіопольського районного суду від 09 лютого 2016р. позов Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України - задоволено.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_4

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_4 з наданням іншого житла, а саме: квартири АДРЕСА_1

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України судові витрати у сумі 60грн.90коп. з кожного.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного наукового центру виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук України про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання подати до Овідіопольської районної державної адміністрації клопотання про виключення квартири з статусу службової - відмовлено (а.с.157-160).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України, та задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд необґрунтовано та без урахування усіх обставин по справі відмовив їй у задоволені позову (а.с.165-168).

Рішення суду не оскаржено в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_4 та виселення ОСОБА_3 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представника ОСОБА_2, представника Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає в частині задоволення позову Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання втратившими право на користування жилим приміщенням та виселення з наданням іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 124 Житлового Кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не можуть бути виселено:

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, не менш як десять років

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно до ст.126 ч.1 того ж Кодексу надане громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що Національному науковому центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України, як державному підприємству на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 (а.с.8).

У квітні 2004р. ОСОБА_2 була прийнята на роботу на підприємство позивача (а.с.66). 28 квітня 2012р. на підставі рішення комісії з житлових питань ННЦ «ІВІВ ім. В.Є. Таїрова» ОСОБА_2 була надана вищевказана квартира (а.с.13).

28 квітня 2012р. між вказаним Інститутом та відповідачем ОСОБА_2, у зв'язку з трудовими відносинами останньої з названим Інститутом та на підставі вищевказаного рішення, був укладений договір найма відомчого жилого приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та членам її родини надавалась у володіння та користування вказана вище квартира. Розділом ІУ п.20 вказаного договору було передбачено, що у випадку розірвання трудового договору наймач та члени його сім'ї зобов'язані звільнити відомче житло (а.с.12).

28 квітня 2012р. ОСОБА_2 та членам її родини, до складу якої входив чоловік ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4, був виданий ордер на вселення до вищевказаної квартири (а.с.62).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013р., яке набрало законної сили 02 грудня 2013р., було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та донька Крістіна залишилась проживати з ОСОБА_2 (а.с.10).

Наказом позивача № 96-к від 15 вересня 2014р. відповідач ОСОБА_2 була звільнена з підприємства позивача за власним бажанням з 29 вересня 2014р. (а.с.15).

Після звільнення з підприємства позивача, він з урахуванням договору, запропонував відповідачці ОСОБА_2 разом з її донькою звільнити спірні квартиру з наданням іншого жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_3, яка належить позивачу на праві власності, відповідає санітарним та технічним нормам (а.с.14).

Частиною 2 статті 114 ЖК України визначено, що надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що запропонована квартира відповідає вимогам ч.2 ст.114 Житлового Кодексу, оскільки і село Мізікевича і смт. Таїрово відносяться до однієї селищної ради, а саме до Таїровської селищної ради.

Вищевказаний висновок суду першої інстанції спростовується листом голови Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, з якого вбачається, що відповідно до чинного адміністративно-територіального устрою населених пунктів Таїровської селищної ради, квартира АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_3, знаходяться у різних населених пунктах Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.197).

Тому судова колегія, вважає, що суд першої інстанції помилково вважав, що квартири знаходься на території однієї селищної ради, а тому безпідставно вважав, що не має порушень вимог ч.2 ст.114 Жилищного Кодексу.

Безпідставними є вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_4 такими що втратили право користування житловим приміщенням, як послався представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції на вимоги ст.123 ЖК, оскільки представник позивача не заперечував, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до цього часу мешкають в спірній квартирі, а частиною 2 ст.123 ЖК передбачено, що до користування службовими жилими приміщеннями, застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85,90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Але позивач не зазначив ні в позовній заяві, ні в суді першої та апеляційної інстанції вимог закону, які слід застосувати при визнанні ОСОБА_2 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою. Відсутні таки посилання і в рішенні суду першої інстанції.

Хоча актом обстеження умов проживання від 05 лютого 2016р. квартири АДРЕСА_3, яка надається для проживання відповідачці ОСОБА_2 і вказано, що квартира придатна для проживання, але акт не містить даних про відповідність вказаної квартири встановленим санітарним та технічним вимогам (а.с.153).

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд справ.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист. Також особа повинна мати безпосередній доступ, не обтяжений якимись юридичними чи фактичними перешкодами, до судової установи, а розгляд справи мусить відбуватися з додержанням усіх вимог, що передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки мова не може йти про справедливий судовий розгляд, якщо справа вирішена, наприклад, з порушенням вимоги публічності, розумності строків, незалежності чи безсторонності суддів тощо.

Тому судова колегія, з урахуванням встановлених порушень ч.2 ст.114 Жилищного Кодексу, з урахуванням того, що ОСОБА_2 більше десяті років проживає в спірній квартирі, значно поліпшила її стан, проти чого не заперечував представник позивача, та вказав, що їй буде виплачена компенсація, а також з урахуванням того, що дитина ОСОБА_2 є інвалідом, вважає, що слід відмовити у задоволені позову Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання втратившими право на користування жилим приміщенням та виселення з наданням іншого жилого приміщення.

Разом з тим, судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості у відмові у задоволені позову ОСОБА_2 про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання подати до Овідіопольської районної державної адміністрації клопотання про виключення квартири з статусу службової, оскільки вказані вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачений досудовий порядок вирішення цього питання, та у випадку відмови передбачено звернення до суду. Але ОСОБА_2 не вирішувала вказане питання відповідно до вимог вказаного Закону до звернення з таким позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 лютого 2016р. - скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2.

У задоволені позову Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання втратившими право на користування жилим приміщенням та виселення з наданням іншого жилого приміщення - відмовити.

В решті рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 лютого 2016р. залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: С.О.Погорєлова

Т.В. Цюра