Ухвала суду № 58150777, 02.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/11643/15-ц 02.06.2016 02.06.2016 02.06.2016

Провадження №22-ц/784/941/16

Провадження № 22ц/784/941/16 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Справа№490/11643/15-ц

Категорія 54 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

2 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю позивачки - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

16 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (надалі - Завод) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що з 1985 року працювала на Заводі, де займала посаду інженера-технолога відокремленого господарського структурного підрозділу «Універсал» державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (надалі - ВГСП «Універсал»), а в подальшому була переведена начальником бюро цього підрозділу.

Починаючи з 16 листопада 2015 року, без пояснення будь-яких причин, за вказівкою генерального директора Заводу на прохідній її перестали допускати на територію заводу та до свого робочого місця.

В січні 2016 року вона отримала від відповідача копію наказу № 08-к від 13 січня 2016 року про її звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі доповідної записки начальника цеху № 8 з 16 листопада 2015 року.

Проте, вважає, що її звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки прогулу в загалі не було, а її не допускали до її робочого місця, в порушення вимог ст. 149 КЗпП України вона не давала будь-яких пояснень з приводу факту її відсутності на робочому місці, а також відповідач всупереч положень ст. 43 КЗпП України не звернувся за згодою на її звільнення до профспілкової організації, тоді як вона є головою цехового комітету профспілки ВСГП «Універсал».

Протиправними діями відповідача їй було заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати звільнення з роботи незаконним та поновити її на роботі, зобов'язати відповідача усунути перешкоди її входу на територію заводу і ВГСП «Універсал» та доступу до робочого місця протягом всього часу її перебування в трудових відносинах з ВГСП «Універсал», також вжити заходів до забезпечення її доступу до робочого місця протягом всього часу її перебування в трудових відносинах з ВГСП «Універсал» та Заводом, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення з роботи ОСОБА_2 та поновлено її на роботі у ВГСП «Універсал» (цех № 8) державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на посаді начальника бюро.

Зобов'язано державне підприємство «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» усунути перешкоди входу ОСОБА_2 на територію цього підприємства і ВГСП «Універсал» (цех № 8) та доступу до робочого місця протягом усього часу перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з державним підприємством «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара».

Стягнуто з державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2015 року по 4 березня 2016 року у сумі 24 409 грн. 71 коп. із обов'язковим відрахуванням.

Стягнуто з державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 3500 грн.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2016 року зазначене рішення в частині поновленні на роботі на стягнення заробітної плати визнано таким, що підлягає негайному виконанню, а також стягнуто на користь держави з відповідача судовий збір у розмірі 2204 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі Завод, не погодившись з рішенням суду просив його скасувати, посилаючись на те, що позивачка була звільнена у зв'язку з відмовою переміщення у реорганізований на базі ВГСП «Універсал» цех механічної та термічної обробки, а щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то така виплата не відбулася не з вини роботодавця, а внаслідок скрутного фінансово-господарського стана підприємства.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст.ст. 2,36,40,41 КЗпП України).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення (ст. 147 КЗпП України).

Дисциплінарне стягнення застосовується з дотриманням строків та порядку їх накладення, передбачених ст.ст. 148, 149 КЗпП України.

Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника ( ст. 149 КЗпП).

Частиною 1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема п. 4 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є представник.

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що з 7 серпня 1985 року ОСОБА_2 прийнята на посаду інженера технолога в цех № 8 Заводу за наказом №185-к від 5 серпня 1985 року(а.с.98).

Наказом № 257 від 19 вересня 2000 року переведена начальником бюро ВГСП «Універсал» (а.с.44).

Наказом № 106-к від 9 липня 2001 року призначена начальником бюро ВГСП «Універсал».

Згідно довідки з ЄДРПОУ ВГСП «Універсал» є відокремленим підрозділом державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» без права юридичної особи (а.с. 47).

ОСОБА_2 є головою цехового профспілкового комітету ВГСП «Універсал» з 11 вересня 2013 року по теперішній час.

Згідно до положень діючого колективного договору звільнення членів профспілки без згоди профспілкового комітету, наданого в установленому законом порядку за поданням керівництва заводу, не допускається (а.с.100).

Відповідно до наказу № 455 від 18 серпня 2015 року ВГСП «Універсал» реорганізоване і на його базі створено цех механічної і термічної обробки за № 8 (а.с.84).

Наказом № 681 від 16 листопада 2015 року, у зв'язку з припиненням діяльності ВГСП «Універсал», з 16 листопада 2015 року проведено переміщення з ВГСП «Універсал» до цеху № 8 без зміни істотних умов праці, системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, без змін розрядів та найменування посад - 35 працівників. ОСОБА_2 до переліку працівників не включена (а.с.108-109).

Як вбачається з чисельних актів про недопуск на підприємство, складених кожного робочого дня, за період з 16 листопада 2015 року по 13 січня 2016 року, за підписом ОСОБА_2, директора та головного бухгалтера ВГСП «Універсал», голови Миколаївської обласної організації профспілки працівників суднобудування України та посадових осіб профспілки заводу, на головний прохід заводу при пред'явленні пропуску ОСОБА_2 не допущена на підприємство без пояснень причин не допуску, за усним розпорядженням генерального директора Заводу (а.с.6-21, 48-73).

Наказом № 08-к від 13 січня 2016 року позивачка звільнена відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин з 16 листопада 2015 року. Підставою для звільнення зазначена доповідна записка начальника цеха № 8 (а.с.97). Дані цього наказу внесені до особової картки позивачки та зареєстровано в журналі обліку наказів 21 січня 2016 року.

Копію наказу позивачка отримала поштою 16 січня 2016 року.

Згідно акту від 13 листопада 2015 року про відмову переміщення працівників ВГСП «Універсал» до складу працівників заводу та акту від 13 листопада 2015 року про відмову підписувати акт, складений в.о. начальника юридичного відділу, начальником цеха № 8 і секретарем директора Заводу, ОСОБА_2 відмовилась від переміщення в інший структурний підрозділ заводу (а.с.94, 96).

Підставою для застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення, стала відсутність позивачки на робочому місті без поважних причин з 16 листопада 2015 року, що підтверджено доповідною запискою начальника цеха № 8, яку відповідач відмовився надати до суду.

Проте, як встановлено численними актами, а саме з 16 листопада 2015 року по 13 січня 2016 року позивачка не була допущена роботодавцем на територію Заводу, отже до свого робочого місця.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивачки відбулося без законних підстав.

Водночас, до застосування дисциплінарного стягнення від порушника вимагається письмове пояснення, однак ОСОБА_2 не надавала таких пояснень і можливості їх надати у неї не було.

За такого, при звільненні ОСОБА_2 відповідач не виконав вимоги ст. 149 КЗпП України не надавши можливості позивачці дати пояснення перед вирішенням питання про застосування до неї такого заходу дисциплінарного стягнення як звільнення.

Крім того, з огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що на час звільнення позивачки попередня згода профспілкової організації була відсутня, а відтак відповідачем при звільнені позивачки порушені вимоги ст. 43 КЗпП України.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції профспілковий цеховий комітет цеху № 42 та профспілковий комітет Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» обґрунтовано відмовив у дозволі на звільнення ОСОБА_2

Отже, відповідачем при звільненні позивачки також не дотримано процедури звільнення, визначеної нормами КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положенням ст. 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року при розгляді справи № 6-33цс 14.

Визнавши, що позивачка звільнена з роботи з порушенням порядку, установленого законом, і підлягає поновленню на колишній роботі, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого не оспорюється відповідачем, та відшкодування моральної шкоди.

Незаконне звільнення з роботи є порушенням законних прав позивачки на роботу, що призвело до моральних страждань, а тому на підставі ст. 237-1 КЗпП України позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням глибини моральних страждань позивачки, викликаних зміною у її життєдіяльності у зв'язку з протиправністю дій відповідача.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями відповідача, як на підставу звільнення відсутність згоди позивачки на переміщення, та посилання на письмові докази - акти від 13 листопада 2015 року про відмову переміщення працівників ВГСП «Універсал» до складу працівників заводу та про відмову ОСОБА_2 підписувати акт про переміщення в інший структурний підрозділ заводу.

Оскільки зазначені акти складено зацікавленими особами Заводу, сама позивачка заперечує таку подію, її підпис на акті відсутній, будь-яких письмових пояснень з цього приводу нею не надано та більш того, за таких обставин, відповідачем не вжито інших засобів щодо повідомлення та вручення позивачу вказаного акту з метою інформованості щодо його трудових прав та обов'язків, пов'язаних з переміщенням.

Крім того, як правильно зазначив районний суд, незгода ОСОБА_2 на переміщення взагалі не має юридичного значення в межах вирішення даного спору, з огляду на положення ст. 32 КЗпП України у цьому випадку переміщення не вважається переведенням на іншу роботу та не потребує згоди працівника.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні з огляду на скрутний фінансово-господарський стан підприємства.

Фінансові труднощі підприємства, пов'язані з іншими борговими зобов'язаннями не звільняють роботодавця від обов'язку виплати всіх сум при звільненні та відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівника.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 310, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 березня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

О.Я. Мурлигіна