Ухвала суду № 58148533, 31.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22 -ц/790/1827/16 Головуючий 1 - інстанції - Нев»ядомський Д.В.

Справа № 640/17224/15-ц Доповідач -Зазулинська Т.П.

Категорія - трудові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

суддів КРУГОВОЇ С.С.,

МІНЕНКОВОЇ Н.О.,

секретаря Прологаєвої А.Д..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної Академії Наук України, третя особа: Профспілка працівників Національної Академії Наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просив поновити його на роботі на посаді начальника відділу охорони Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної Академії Наук України, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 січня 2016 рокута ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані всі обставини справи, не досліджені всі його доводи та не надано їм належної оцінки.

Вважає, що його звільнено через упереджене ставлення до нього заступника директора за те, що він написав на нього скаргу.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що акт про перебування його на робочому місці у нетверезому стані був складений 26 вересня 2015 року, а наказ про його звільнення був виданий 14 вересня 2015 року, тобто акт був складений через місяць від дня коли його звинуватили в тому, що він перебував у нетверезому стані.

Вважає, що належних доказів того, що він перебував у нетверезому стані немає, оскільки акт він не підписував, медичний висновок на підтвердження факту нетверезого стану відсутній.

Звертає увагу на те, що ним було заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, оскільки його свідок, показання якого мають важливе значення для вирішення справи, перебував у лікарні, проте суд першої інстанції відмовив у його задоволенні.

Стверджує, що вказаними діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, душевному потрясінні через порушення його честі, гідності та ділової репутації.

В письмових поясненнях до апеляційної скарги представник відповідача просить відмовити позивачу в апеляційних вимогах і залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на невідповідність доводів скарги фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп»яніння.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпІІ України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених,зокрема пунктом 7 ч.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до роз»яснень, які містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп»яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин незаконності його звільнення.

Колегія суддів погоджується з цим висновком, оскільки він грунтується на законі , відповідає обставинам справи, які судом досліджені повно і всебічно і підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У справі встановлено, що ОСОБА_2 з 03 вересня 2003 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймав посаду начальника відділу охорони.

О 12 годині 40 хвилин 26 серпня 2015 року позивач знаходився на робочому місті у нетверезому стані, про що комісією був складений відповідений акт, в якому зазначені зовнішні ознаки нетверезого стану.

У цьому акті та в окремо складеному у цей же день комісією у тому ж складі акті зазначено про відмову ОСОБА_2 від пропозиції пройти медичний огляд з приводу його стану за направленням № 206/421/1 від 26.08.2015 року.

Наказом відповідача № 68-ОП від 26.08.2015 року ОСОБА_2 на підставі службової записки заступника директора та вищевказаного акту було відсторонено від роботи у зв»язку із знаходженням на робочому місті у нетверезому стані.

Від надання пояснень з приводу знаходження на робочому місті у нетверезому стані о 12-40 26.08. 2015 року ОСОБА_2 відмовився, про що комісією 27.08.2015 року складено відповідний акт.

01.09.2015 року т.в.о. обов»язки директора інституту та завідувач відділу кадрів звернулись до голови профспілкового комітету з поданнам про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2 з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України .

Вказане подання розглянуто на засіданні проспілкового комітету первинної профспілкової організації 08.09.2015 року, на яке був запрошений ОСОБА_2, та надано згоду на розірвання з останнім трудового договору з вказаних підстав.

Наказом відповідача № 51-ОС від 14.09.2015 року позивача звільнено з займаної посади з 14 вересня 2015 року на підставі п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Від ознайомлення з наказом про звільнення ОСОБА_2 відмовися, про що комісією складено відповідний акт від 14.09.2015 року.

Судом першої інстанції в якості свідка допитана ОСОБА_4, яка пояснила, що вдень 26.08.2015 року вона йшла повз вагону охорони і побачила, що в ньому перебувають охоронці ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також їх начальник ОСОБА_2, який був по пояс роздягнутий. На столі стояла відкрита пластикова пляшка з прозорою рідиною. Вони запросили її зайти і випити з ними, при цьому з пляшки йшов запах алкоголю. Вона відмовилася пити і повідомила про це заступника директора ОСОБА_6 Коли вони повернулися до вагончика, пляшка вже була прибрана, але від ОСОБА_2 був запах алкоголю. Був складений відповідний акт, в якому вона розписалася.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що вдень 26.08.2015 року до нього звернулася співробітник ОСОБА_4, яка повідомила про перебування охоронців у вагончику охорони у нетверезому стані. Він зібрав комісію, запросив представника профспілкового комітету і прийшовши до вагону охорони вони зафіксували факт знаходження начальника охорони ОСОБА_2 у нетверезому стані, про що свідчили наступні ознаки: знаходження напівоголеним на робочому місці і в робочий час, різкий запах алкоголю, хитлива хода, незвичайна балакучість, висловлення погроз. Надавати пояснення або пройти медичний огляд на стан сп'яніння, ОСОБА_2 відмовився. На підставі цього були складені відповідні акти комісії та службові записки, а ОСОБА_2 був відсторонений від роботи. Адміністрація звернулась до профспілкового комітету за наданням згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України. На засіданні профспілкового комітету, яке відбулося за участю ОСОБА_2, після надання пояснень та з'ясування всіх обставин справи, було винесено рішення про надання дозволу на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України. В подальшому ОСОБА_2 також відмовився від підписання та отримання наказу про звільнення, про що складені відповідні акти комісії.

Вказаними доказами спростовуються твердження позивача про те, що він наполягав на медичному огляді.

Всупереч визначеному ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України процесуальному обов"язку доказів , які б спростовували дані, зазначені в акті комісії та підтверджували його хворобливий стан 26.08.2015 року позивач до суду не надав.

Доводи скарги про те, що акт про знаходження його у нетверзому стані складено комісією після його звільнення та про відмову суду у задоволенні його клопотання про оголошення перерви в розгляді справи для виклику свідка ОСОБА_5 також є безпідставними

Як вже зазначено, акт про знаходзження ОСОБА_2 на робочому місті у нетверезому стані о 12год.40 хвилин 26.08.2015 року складено комісією та затверджено 26.08.2015 року.

Технічна помилка у зазначенні дати цього акту як 26.09.2015 року допущена в наказі про звільнення позивача, що виправлено відповідачем наказом № 66-ОС від 11 листопада 2015 року.

Журнал і техничний запис судового засіданні від 20.01.2016 року, зауважень на які позивач не подавав, свідчать про те, що від допиту свідка ОСОБА_7 ОСОБА_2 відмовився.

Колегія суддів вважає. що доводи апеляційної скарги позивача не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування або зміни рішення, тому скарга у відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК Украхни підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, п.1ч.1 ст.308, ст.ст.313,314,315,317,319,324 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий (підпис) Т.П.Зазулинська

Судді (підпис) С.С. Кругова

(підпис) Н.О.Міненкова