Вирок № 58146812, 06.05.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/139/16-к

н.п. 1-кп/415/174/16

ВИРОК

Іменем України

"06" травня 2016 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

при секретарі Зайченко І.А.

за участю: прокурора Тищенко А.М.

захисника ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015130240002403 від 02.11.2015 року у відношенні

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Стаханова, Луганської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого: 1) 07.07.2003 року Брянківським міським судом Луганської області за ч.2 ст.186 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі; 2)09.11.2005 року Брянківським міським судом Луганської області за ч.2 ст.186 КК України до 5 років позбавлення волі, 30.04.2009 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання; 3)16.02.2010 року Алчевським міським судом Луганської області за ч.2 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, 14.10.2011 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання; 4)24.05.2012 року Брянківським міським судом Луганської області за ч.ч.2,3 ст.240 КК України до 3 років обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України від відбуття покарання звільнений з випробувальним строком 2 роки; 5)06.08.2013 року Брянківським міським судом Луганської області за ч.1 ст.296 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Брянківського міського суду Луганської області від 24.05.2012 року остаточно призначено покарання у вигляді 4 років обмеження волі; 6)23.01.2014 року Брянківським міським судом Луганської області за ч.1 ст.390 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.71, 72 КК України частково приєднано покарання за вироком Брянківського міського суду Луганської області від 06.08.2013 року та остаточно призначено покарання у вигляді 1 року 3 місяців позбавлення волі, 22.05.2015 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання; 7) 02.11.2015 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч.2 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України від відбуття покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2015 року у проміжок часу з 21 години до 23 години, більш точний час в ході досудового розслідування та під час судового розгляду не встановлено, ОСОБА_3, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, знаходячись біля будинку № 293 по вулиці Свердлова міста Лисичанська, шляхом поштовху в спину потерпілої ОСОБА_2, відкрито, повторно, незаконно заволодів мобільним телефоном марки «Lenovo A-319» вартість якого, згідно висновку експерта № 588-233 від 14.12.2015 року складає 1867 гривень 29 копійок, який належить потерпілій ОСОБА_2, спричинивши останній майнову шкоду на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст.186ч. 2 КК України, не визнав та пояснив, що 01.11.2015 року приблизно о 22 годині 30 хвилин він разом з ОСОБА_4 прийшли до торгівельного кіоску розташованого біля зупинки громадського транспорту в місті Лисичанську, де побачили потерпілу, яка разом з двома чоловіками переходила дорогу, а він з ОСОБА_4, придбавши пива, пішли до останнього додому. Приблизно через півтори години він з ОСОБА_4 вирішили піти до Ощадбанку, розташованого біля ринку «Джамілі», щоб скористуватися банкоматом. Коли переходили дорогу, позаду себе побачили потерпілу, яка також перебігала дорогу, а за нею слідував якийсь чоловік. Потім повернувшись, він побачив, як потерпіла впала на землю, де дівся чоловік, який її переслідував, йому не відомо. Скориставшись банкоматом, ОСОБА_4 запропонував йому піти на те місце, де впала потерпіла, щоб пошукати телефон. Коли підійшли потерпілої та тому місці вже не було, однак вони побачили телефон, який забрали собі, а на наступний день він разом з ОСОБА_4 продали даний телефон в кафе «Морозко» міста Лисичанська за 700 гривень. Відповідаючи на питання зазначив, що він не вчиняв інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину, потерпіла та ОСОБА_4 його оговорюють. При цьому вважає що потерпіла не могла впізнати нападника, так як те місце не освітлювалось. Він побачив телефон у темряві, так як в цей момент телефон засвітився. Він знаходився за стоянкою транспортних засобів коли побачив як падала потерпіла, при цьому потерпіла була у стані сильного алкогольного сп'яніння.

Не дивлячись на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, його вина підтверджується встановленими та дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності, які не викликають у суду сумнівів у їх достовірності.

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що 01 листопада 2015 року у вечірній час вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 та друзями знаходились в кафе «Анастасія» в місті Лисичанську. Приблизно після 21 години вона вийшла із кафе, її чоловік залишився на зупинці транспортного засобу, а вона пішла по вулиці Свердлова в місті Лисичанську. Розмовляючи по телефону зі своєю матір'ю вона помітила, що за нею хтось біжить. Вона прискорила крок, однак в цей момент відчула поштовх в спину, від якого впала на коліна опираючись руками в землю. Піднявши голову вона розгледіла чоловіка, який був одягнений у темну куртку, в якому вона впізнала покупця магазину, де працює продавцем. Це був обвинувачений ОСОБА_3. Вона розгледіла обличчя обвинуваченого, так як місце злочину розташоване навпроти стоянки транспортних засобів, де на той момент горіло світло. Коли вона впала, мобільний телефон «Lenovo» був у неї в руці. обвинувачений почав виривати його в неї, вона тягнула телефон до себе, а він до себе. В цей час вона також розгледіла його обличчя, оскільки коли він виривав у неї телефон, вона підняла голову та дивлячись йому в обличчя, просила не чипати її. Вирвавши телефон обвинувачений втік, а вона викликала співробітників міліції. Відповідаючи на питання зазначила, що під час впізнання особи за фотознімками, серед пред'явлених їй фотознімків, вона впізнала чоловіка, який відкрито викрав її мобільний телефон. Вона впевнена, що це був саме обвинувачений ОСОБА_3 Коли вона проходила повз зупинки транспортного засобу, розташованого біля кафе «Анастасія» вона звернула увагу на двох чоловіків, які стояли біля кіоску, один з яких був обвинувачений ОСОБА_3. В той день в кафе вона дійсно вживала спиртні напої, однак події, що відбувалися пам'ятає добре. На даний час майнових претензій до обвинуваченого не має, телефон їй повернули співробітники поліції. Покарання просила призначити на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що обвинуваченого вона знає як відвідувача кафе «Морозко», де вона працює поваром. Приблизно на початку листопада 2015 року у денний час вона перебувала на роботі, коли прийшов обвинувачений та запропонував їй придбати у нього мобільний телефон «Lenovo» сенсорний, червоного кольору з флешкою за 700 гривень, на що вона погодилась. При цьому обвинувачений сказав, що мобільний телефон належить його товаришеві, який просив продати телефон. Зарядний пристрій обвинувачений обіцяв принести пізніше. Телефоном вона користувалась 2 дні, після чого добровільно видала телефон співробітниками поліції.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що обвинуваченого він знає протягом півроку, підстав оговорювати останнього у нього не має. 01 листопада 2015 року у пізній час доби він зустрівся з обвинуваченим ОСОБА_3 біля зупинки громадського транспорту, розташованої поблизу кафе «Анастасія» в місті Лисичанську. Було нелюдно, в цей час він щось купляв у кіоску і побачив жінку, яка переходила проїзну частину по вулиці Свердлова в місті Лисичанську на відстані метрів 50 від них. Обвинувачений сказав йому почекати і став рухатись за цією жінкою. Він (ОСОБА_4) подумав що обвинувачений побачив свою знайому, а тому не придав цьому значення. Він також пішов у напрямку куди рухалась жінка і бачив, що жінка почала бігти, а за нею йшов обвинувачений, звернувши за будинок вони пропали з його поля зору. Через деякий час ОСОБА_3 наздогнав його і показав йому телефон сенсорний червоного кольору, сказав, що та жінка була його знайомою, а телефон він знайшов. Куди потім обвинувачений дів цей телефон йому невідомо. Він не оговорює обвинуваченого, навпаки у нього з обвинуваченим були добрі відносини, оскільки він неодноразово дозволяв останньому пожити в нього

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що 01 листопада 2015 року у вечірній час вона разом з подружжям ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знаходились в кафе «Анастасія», де вживали спиртні напої. Після закриття кафе вона пішла додому, а вранці їй повідомили про те, що у ОСОБА_2 відкрито викрали мобільний телефон.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що 01 листопада 2015 року він разом зі своїми знайомими подружжям ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 знаходились в кафе «Анастасія» в місті Лисичанську, де вживали спиртні напої. Приблизно о 23 годині вони розійшлись, а вранці співробітники міліції повідомили йому про те, що у ОСОБА_2 відкрито викрали мобільний телефон.

Крім того вина обвинуваченого підтверджується іншими дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами:

- протоколом огляду місця події від 02.11.2015 року та фото таблицею до нього підчас проведення якого з 03 години 00 хвилин до 03 години 50 хвилин було оглянуто ділянку місцевості, розташованої біля будинку № 293 по вулиці Свердлова в місті Лисичанську, ліворуч від якої розташована асфальтна дорога по вулиці Постишева, навпроти бокової частини будинку № 293 по вулиці Свердлова розташована автомобільна стоянка (а.с. 5-9);

-Заявою ОСОБА_6 від 06.11.2015 року, написаною нею власноруч та відповідно до якої остання добровільно видала співробітникам міліції мобільний телефон марки «Lenovo A-319» в корпусі червоно-чорного кольору, який остання придбала у малознайомого їй чоловіка на ім'я ОСОБА_3 у кафе «Морозко» в місті Лисичанську (а.с.44);

-Протоколом огляду місця події від 06.11.2015 року під час якого в присутності двох понятих у службовому кабінеті Лисичанського МВ ГУМВС України в луганській області було вилучено добровільно виданий ОСОБА_6 мобільний телефон марки «Lenovo A-319» в корпусі червоно-чорного кольору ІМЕІ 1 НОМЕР_1, ІМЕІ 2 НОМЕР_2 в сіліконовому чохлі та картою пам'яті micro SP на 4 GB (а.с.45-46);

-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.11.2015 року в ході якого ОСОБА_6 в присутності двох понятих серед пред'явлених для опознання фотознімків громадян під № 1, що згідно довідки (а.с. 59) зображений ОСОБА_3, за зовнішніми ознаками впізнала особу на ім'я ОСОБА_3, у якого вона 02.11.2015 року знаходячись в кафе «Морозко» в місті Лисичанську придбала мобільний телефон марки «Lenovo A-319» з картою пам'яті (а.с.57-58);

-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.11.2015 року в ході якого ОСОБА_4 в присутності двох понятих серед пред'явлених для опознання фотознімків громадян під № 2, що згідно довідки (а.с. 68) зображений ОСОБА_3, впізнав хлопця на ім'я ОСОБА_3, який є його знайомим та який 01 листопада 2015 року переслідував незнайому йому жінку на перехресті вулиць Свердлова та Постишева міста Лисичанська, після чого у ОСОБА_3 з'явився мобільний телефон «Lenovo», який він нібито знайшов (а.с. 66-67);

-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.11.2015 року в ході якого ОСОБА_2 в присутності двох понятих серед пред'явлених для опознання фотознімків громадян під № 3, що згідно довідки (а.с. 71) зображений ОСОБА_3, за зовнішніми ознаками впізнала особу, яка 01.11.2015 року біля будинку № 293 по вулиці Свердлова в місті Лисичанську відкрито заволоділа її мобільним телефоном «Lenovo A-319» (а.с. 69-70);

-Висновком судової товарознавчої експертизи від 14.12.2015 року № 588-233, згідно якого залишкова вартість мобільного телефону марки «Lenovo» модель A-319 на момент скоєння кримінального правопорушення (тобто на 01.11.2015 року) за умови вільного ціноутворення на території України може складати 1867 гривень 29 копійок (а.с. 110-114);

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатрічної експертизи № 221 від 11.12.2015 року ОСОБА_3 у момент здійснення інкримінованого йому діяння яким - небудь психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, слабоумством або іншим хворобливим станом психіки не страждав, виявляв ознаки емоційно нестійкого розладу особистості, імпульсивний тип, ускладнений психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності (згідно з МКХ-10 F 60.30, F11.2). За своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

ОСОБА_3 в даний час яким - небудь психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки емоційно нестійкого розладу особистості, імпульсивний тип, ускладнений психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності (згідно з МКХ-10 F 60.30, F11.2). За своїм психічним станом здатен усвідомлювати свої дії та керувати ними. В разі обвинувачення ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру не потребує. (а.с. 121-124)

При встановлених обставинах суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) вчинений повторно, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Всі перераховані вище докази у своїй сукупності повністю підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, так як є послідовними, узгоджуються один з одним, відповідають фактичним обставинам справи, будь-які протиріччя в них відсутні, що свідчить про їх об'єктивність та правдивість.

Не визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 суд розцінює як спосіб захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності. Саме на обвинуваченого потерпіла вказує, як на особу, яка відкрито викрала її мобільний телефон за встановлених в судовому засіданні обставин. Ніяких даних, які ставили під сумнів достовірність показів потерпілої, судом не встановлено, і такі покази погоджуються з іншими вищезазначеними доказами по справі.

При цьому показання обвинуваченого про непричетність до інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, суд вважає неправдивими, оскільки вони також спростовуються показаннями свідків, допитаних безпосередньо під час судового провадження, сумнівів у правдивості яких суд не має, оскільки вони послідовні, логічні та узгоджуються між собою і з дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами. Так свідок ОСОБА_4 будучи допитаний в судовому засіданні, попередженим про встановлену законом кримінальну відповідальність та приведений до присяги судом зазначив, що 01.11.2015 року у пізній час доби обвинувачений ОСОБА_3 став переслідувати жінку, яка переходила проїзну частину дороги по вулиці Свердлова в місті Лисичанську, а повернувшись показав йому мобільний телефон червоного кольору, при цьому зазначив, що жінка за якою він слідував була його знайомою.

При цьому судом не встановлено обґрунтованих підстав оговорювати свідком ОСОБА_4 обвинуваченого ОСОБА_3, а посилання сторони захисту на залежність свідка від співробітників поліції не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Доводи обвинуваченого про те, що свідок ОСОБА_4 у своїх показах зазначав про те, що місце де впала потерпіла не освітлювалось спростовуються показами самого свідка ОСОБА_4, який зазначив, що вулиця, де він побачив жінку не освітлювалась, однак коли обвинувачений побіг за жінкою, яка переходила дорогу, звернувши за будинок вони пропали з його поля зору.

Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд прийшов до висновку що винуватість ОСОБА_3 у скоєнні відкритого викрадення чужого майна (грабіжі), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів;

- особу винного, який не працює, інвалідом не являється, раніше судимий (а.с. 78-80), за місцем останнього мешкання характеризується задовільно (а.с.93), під диспансерним наглядом у лікаря психіатра не перебуває (а.с. 76), на обліку у лікаря нарколога не числиться (а.с. 74),

- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Наявності критичної оцінки обвинуваченим своїх дій, готовності нести відповідальність за вчинене та правових підстав для визнання поведінки обвинуваченого такою, що свідчать про його щире каяття, судом не встановлено, а тому обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд не вбачає.

Суд також не визнає у якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відшкодування в повному обсязі майнової шкоди потерпілій ОСОБА_2, оскільки повернення останній викраденого майна відбулось не в результаті добровільних дій обвинуваченого, спрямованих на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової шкоди, а в ході проведення відповідних слідчих дій.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого рецидив злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого злочину та беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який постійного місця проживання не має, за останнім місцем проживання характеризується задовільно, на час вчинення злочину не працював, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних корисливих злочинів, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочин проти власності, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 186 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

При цьому з урахуванням стану здоров'я обвинуваченого та наявності у нього тяжкого захворювання, що підтверджується медичною довідкою (а.с.106) підстав для призначення ОСОБА_3 максимальної міри покарання, передбаченою ч. 2 ст. 186 КК України суд не вбачає.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено. Підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням суд не вбачає.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року, із змінами, внесеними Постановами Пленуму Верховного Суду № 8 від 12.06.2009 року та №11 від 06. 11.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Як було встановлено в судовому засіданні злочин, викладений в даному вироку було вчинено обвинуваченим ОСОБА_3 до ухвалення вироку Лисичанського міського суду від 02.11.2015 року, згідно якого останнього було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України та призначено покарання у виді 4-х років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України - звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, а тому, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому за даним вироком покарання пов'язаного з реальним його відбуттям з ізоляцією від суспільства, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань суд не вбачає, при цьому згідно правил призначення покарання, кожні вироки в даному випадку виконуються самостійно.

Підстав для зміни запобіжного заходу - у вигляді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3, обраного, відповідно до ухвали слідчого судді Лисичанського міського суду Луганської області від 19.11.2015 року (а.с. 99-102), суд не вбачає.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 слід обчислювати з моменту ухвалення вироку, тобто з 06 травня 2016 року.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_3 за даним вироком покарання необхідно зарахувати строк попереднього ув'язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, тобто з моменту взяття під варту - з 19.11.2015 року до моменту постановлення вироку, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою ОСОБА_2 не пред'явлений, що не позбавляє права останньої відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. ст.122, 124 КПК України процесуальні витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням судової товарознавчої експертизи (а.с.110-114), що згідно довідки НДЕКЦ складає 614 грн. 40 коп. (а.с.115) підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази :

- мобільний телефон марки марки «Lenovo A-319» ІМЕІ 1 НОМЕР_1, що знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 117) - підлягає поверненню потерпілій ОСОБА_2

Керуючись ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, залишити без змін - у вигляді тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 06 травня 2016 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк призначеного обвинуваченому за даним вироком покарання строк попереднього ув'язнення з моменту взяття під варту - з 19.11.2015 року до моменту постановлення вироку з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі.

Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 02.11.2015 року, згідно з яким ОСОБА_3 призначено покарання за ст. 185 ч.2 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, - виконувати самостійно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової товарознавчої експертизи у сумі 614 (шістсот чотирнадцять) гривень 40 копійок (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Речовий доказ: мобільний телефон марки «Lenovo A-319» ІМЕІ 1 НОМЕР_1, що знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_2 - залишити власнику - потерпілій ОСОБА_2

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з дня отримання ним копії вироку.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова