Рішення № 58145177, 06.06.2016, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/804/16-ц

Номер провадження 2/184/319/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2016м. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Томаш В.І.,

при секретарі Михайлової Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ ГІРНИЧО ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Покров (Орджонікідзе) Дніпропетровської області «про стягнення моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обовязків», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, висловлені в своїй позовній заяві та просить суд поновити строк позовної давності та стягнути з ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь одноразово 80.000 грн. за заподіяну моральну шкоду.

Представники відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали та просять суд в їх задоволенні відмовити, надав з цього приводу письмові заперечення, в яких просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та просить суд в їх задоволенні відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги необґрунтовані, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з 1981 року по 2015 рік ОСОБА_1 працював на підприємстві зі шкідливими та важкими умовами праці ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» за професіями: помічник машиніста екскаватора та машиніст екскаватора. Трудовий стаж на дату встановлення втрати профзахворювання - 35 років 2 місяці 23 дні. В шкідливих умовах праці та небезпечних - 18 років 4 місяці 17 днів, що встановлено комісією про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 січня 2015 року. Проробивши понад 18 років в умовах важкої фізичної праці, в шкідливих умовах праці, значно перевищуючих припустимі норми, з вини підприємства позивач одержав професійні захворювання, утратив працездатність, здоров'я, перетерплює як фізичні, так і моральні страждання, змушений затрачати багато сил і часу для організації свого життя і побуту. Висновком ЛЕК НДІ Промислової медицини від 18.12.2014 року, протокол № 2077 встановлена наявність професійного захворювання з діагнозом: «Хронічне обструктивне захворювання легень І-ІІ ступенів (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст. (з легким зниженням слуху). Захворювання професійні».

Згідно висновку МСЕК від 03.02.2015 року ОСОБА_1 встановлено вперше 30% утрати працездатності. Захворювання пов'язане з тривалістю роботи в шкідливих умовах праці в умовах несприятливого виробничого мікроклімату, підпадав під шкідливу дію пилу, що перевищувала ГДК через недосконалість робочих місць.

Таким чином, по висновку фахівців причиною професійного захворювання явилася робота, де пил перевищував ГДК, вібрація, шум, несприятливий мікроклімат, фізичне навантаження.

Відповідно до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, підготовленої Нікопольським міськрайонним Управлінням Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області від 07.11.2014 року та акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22 січня 2015 року зроблено висновок про наявність шкідливих умов праці та характеристика праці на робочих місцях ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат».

Згідно висновку про умови праці на підприємстві ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» робота помічника машиніста екскаватора роторного Шевченківського кар'єру відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості.

Причина професійного захворювання згідно висновку фахівців тривала в умовах пилу, шуму, вібрації, фізичного перенавантаження рівень яких набагато перевищували санітарні норми, про що свідчить санітарно-гігієнічна характеристика умов праці.

Винним у заподіянні позивачу фізичної та моральної шкоди є підприємство, що у порушення діючого законодавства не створило нешкідливі і безпечні умови праці, не виконувало передбачувані законами і нормативними актами норми і правила охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для обмеження, або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях. Свідомо знаючи про значні перевищення рівня гранично припустимих норм шкідливості, небезпеки умов праці для організму людини адміністрацією підприємства протягом тривалого часу не приймалось мір зменшення шкідливих факторів на робочих місцях.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 22 січня 2015 року, у якому чітко зазначено, що настання шкідливих наслідків - наявність у мене професійного захворювання є невиконання адміністрацією ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» ст.13 Закону України «Про охорону праці» та вимог ст.153 КЗпП України, порушення вимог нормативних актів по охороні праці, неприйняття заходів для негативних факторів, що призвели до виникнення профзахворювання.

Санітарно гігієнічною характеристикою умов праці від 07.11.2014 року, в якій установлено, що на робочих місцях був перевищений рівень допустимої норми умов праці, в декілька разів. Висновком ЛЄК від 18.12.2014 року, протокол № 2077 та висновком МСЕК від 03.02.2015 року. Станом здоров'я позивача, що підтверджується виписками історій хвороби. Перераховані вище документи свідчать про наявність на робочих місцях, де позивач працював на шкідливих факторах, значно перевищуючих встановлені з припустимі норми, про неприйняття адміністрацією підприємства заходів для усунення, або зменшення впливу шкідливих факторів і порушенні норм охорони праці, тобто свідчать про наявність провини в діях, (бездіяльності) адміністрації, і про прямий причинний зв'язок між цими порушеннями з боку адміністрації і шкідливих наслідків, що наступили - наявність в мене професійних захворювань.

Таким чином, унаслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємства я переношу як фізичні так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням здоров'я позивача в результаті фізичного впливу шкідливих і небезпечних факторів при виконання трудових обов'язків.

Фізичні страждання мають свій прояв через постійну задишку при незначних навантаженнях, кашель з виділенням слизового харкотиння, приступи утрудненого дихання, біль в грудній клітці при кашлі, загальну слабкість, швидку втому. Він швидко втомлюється, з'являється слабкість, стає дратівливим. Він гостро відчуває свою неповноцінність, йому соромно за свій стан. Змінився характер, став замкнутим, нетовариською людиною, а самітність, відчуженість також викликають щиросердечний біль, моральні переживання. Нічні болісні болі не дають спокійно відпочивати, безсоння гнітить позивача, викликає щиросердний біль. Через частий кашель він соромиться знаходитися у громадських місцях, у транспорті, тому що залучає до себе нездорову увагу сторонніх людей, а в будинку заважає відпочивати своїм близьким. Це вимотує його морально. До появи захворювання позивач був дуже рухливою людиною, справа кипіла в його руках, як в будинку, так і на роботі. В даний час будь-яке навантаження викликає біль, він не в змозі виявити свої здібності, позбавився можливості реалізувати своє уміння трудитися, виконувати будь-яку фізичну роботу, рухатися легко, весело відпочивати, знаходитися серед людей, спілкуватися з людьми. Усі ці обставини є наслідками професійного захворювання, які викликають у нього щиросердечні страждання і переживання, почуття приниженості, неповноцінності. Стан його здоров'я погіршується, змушений постійно лікуватися як амбулаторно, так і в стаціонарах, однак поліпшення не настає. В усіх виписках історій хвороби зазначено, що він випробує фізичний біль і його моральні страждання пов'язані з втратою здоров'я.

Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Орджонікідзе позивачу призначено страхові виплати, що в три рази менше його середнього заробітку (2205 грн.). Він не може забезпечувати собі достатнє матеріальне забезпечення, не може виконувати звичайну чоловічу роботу по дому. Відчуття постійного болю, неповноцінності викликає в нього дратівливість, вибухи гніву. Через матеріальне положення, що погіршилося, своєї матеріальної неспроможності позивач змушений змінити свій спосіб життя, обмежити себе в харчуванні, придбанні одягу, предметів домашнього побуту. Всі одержувані кошти витрачає в основному на ліки, харчування.

Змушені зміни в життєвих відносинах, сімейних обставинах викликають у ОСОБА_1 моральні переживання, почуття безвихідності і відсутності перспектив на майбутнє.

Таким чином, заподіяне позивачу з вини підприємства професійне захворювання викликає в нього фізичні і моральні страждання, порушили звичний для нього спосіб життя, вимагає додаткових зусиль для організації його життя, для підтримки здоров'я, порушило нормальні життєві зв'язки внаслідок неможливості продовження активного цивільного життя, внаслідок порушення відносин з оточуючими людьми.

Позивач вважає, що сума компенсації за заподіяння йому моральної шкоді в розмірі 80.000 грн., що він просить стягнути з відповідача - ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» відповідає вимогам ст.23 ГК України, а також нормі ст.1167 ЦК України. Така сума компенсації моральної шкоди дасть йому можливість пройти необхідні курси лікування з застосуванням сучасних ефективних лікарських препаратів, поліпшити стан здоров'я, дасть можливість придбати путівку для лікування в санаторії, що йому постійно рекомендується лікарями посилено харчуватися, що дуже важливо і необхідно при наявності легеневого захворювання, матеріально допомогти його близьким, що безумовно підтримає його психологічно, зменшить його фізичні і моральні страждання, зменшить щиросердечний біль.

ОСОБА_1 вважає, що суд зобов'язаний врахувати ступінь ушкодження здоров'я, характер його ушкодження, відсоток утрати працездатності і те, що його фізичні і моральні страждання носять постійний, тривалий, що не припиняється, характер.

Оскільки право позивача на безпечні умови праці порушено й відповідно він має право на компенсацію моральних страждань, понесених ним через профзахворювання.

Крім того, ст.153 КЗпП України встановлено що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України закріплено за позивачем право на відшкодування шкоди заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. На протязі багатьох років позивач піддавався негативному впливу виробничих процесів, в той час як на власника підприємства покладено обов'язок забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань. Фактично порушено його право, що закріплено на рівні Конституції України, а саме право на безпечні та здорові умови праці, що передбачає собою належна кількість прийомів та засобів захисту організму людини, що усуває негативний вплив на здоров'я, насамперед його здоров'я та життя є пріоритетом як в державній політиці, так і закріплення в правовому полі. Порушення права позивача є наслідком, яке привело щодо повної відповідальності роботодавця за неналежних, безпечних та здорових умов праці. Заподіяне позивачу з вини підприємства професійне захворювання викликає в нього фізичні і моральні страждання, щоразу погіршення стану його здоров'я, порушило звичайний для нього спосіб життя. Ігнорування з боку підприємства елементарними основами по захисту здоров'я працівників призвело до того, що на сьогодення він не в змозі втілювати в життя ті ідеї, які вимагають додаткових сил та фізичного навантаження. Отримане професійне захворювання вимагає додаткових зусиль для організації його життя, для підтримки здоров'я. Життєві зв'язки внаслідок неможливості продовження активного цивільного життя порушені, неповноцінність, дратівливість від безсилля, нестерпний біль, тяжкість перебігу больових спазмів, осуд та зневага з боку оточуючих через його нездатність виявити себе у повній мірі - це далеко не вичерпний перелік обставин, що викликають моральні страждання внаслідок порушення його трудових прав на безпечні умови праці при виконанні трудових обов'язків.

Згідно вимог ст.268 ЦК України позови про відшкодування шкоди здоров'ю заподіяному при виконанні трудових обов'язків не мають строку позовної давності.

Позивач вважає, що сума компенсації за заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 80.000 грн., що просить стягнути з відповідача, сума, хоч і не повною мірою покриє його біль, яка не може бути матеріалізована, однак частково покриє витрати на лікування і подальше оздоровлення тощо.

З доводами позивача, викладених в позовній заяві та в судовому засіданні, суд погодитись не може, оскільки вони є голослівними, безпідставними, недоведеними, нічим не підтвердженими, не відповідають вимогам кодексу законів України про працю та Цивільного законодавства України і спростовуються стабільними поясненнями представників відповідача, третьої особи, наданими ними письмовими доказами, матеріалами справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Аналогічно відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 4), судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральною (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При цьому, п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 4 передбачено, що відповідно до ст. 137 ЦПК України в редакції від 18.03.2004 року) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК (ст. 121 ЦПК України в редакції від 18.03.2004 року).

Згідно абз.2, 3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання за не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Таким чином, підставою відшкодування моральної шкоди працівнику є доведеність сукупності наступних обставин:

-факту порушення прав працівника у сфері трудових відносин, як наслідку протиправного винного діяння підприємства;

-факт заподіяння працівникові моральної шкоди у вигляді моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи потребі у докладенні додаткових зусиль для організації свого життя;

-наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями/бездіяльністю підприємства та завданою моральною шкодою;

-обґрунтованість розміру моральної шкоди та його підтвердження відповідними доказами.

Проте, в даному випадку позивач, стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Крім того, зазначаючи про розмір моральної шкоди в сумі 80.000,00 грн., позивач не наводить міркувань та обставин, з яких він виходив при здійсненні відповідного розрахунку та якими доказами це підтверджується тощо.

Згідно ст. 57, ч.2 ст. 59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 143, ст. 145 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Призначення експертизи є обовязковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

П. 6.1, 6.3 Розділу VI «Психологічна експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.98 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 січня 2013 року за №1/22533 передбачено, що об'єктом психологічної експертизи є психічно здорові особи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, виправданий, засуджений, свідок, потерпілий, позивач, відповідач: малолітні; неповнолітні; дорослого та похилого віку).

Психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.

Згідно п.6.6. Науково-методичних рекомендацій № 53/5 до орієнтовного переліку вирішуваних психологічною експертизою питань віднесено, зокрема, наступні: «Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для особи (прізвище, ім'я та по батькові)? Якщо так, то чи завдані особі (прізвище, ім'я та по батькові) страждання (моральна шкода)? Чи спричинені особі (прізвище, ім'я та по батькові) страждання (моральна шкода) за умов ситуації (зазначаються умови ситуації), що досліджуються у справі? Якщо особі (прізвище, ім 'я та по батькові) завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?»

Таким чином, враховуючи наведене, єдиним допустимим засобом доказування наявності (спричинення) моральної шкоди у позивача в результаті порушення прав працівника у сфері трудових відносин (виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах) є висновок експерта за наслідками проведення психологічної експертизи позивача.

Проте, в матеріалах справи відсутній будь-який висновок експертизи або експертного дослідження з даного приводу, в тому числі позивачем не заявляється в межах його процесуальних прав клопотання про призначення йому психологічної експертизи, що у підсумку свідчить про недоведеність та не підтвердження належними та допустимим доказами обставин заподіяння позивачу моральної шкоди, а також розміру компенсації за завдану моральну шкоду, тобто про необґрунтованість заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 80.000,00 грн..

3. Крім того, враховуючи наведене, а також судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди застрахованим громадянам (працівникам), що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, при вирішенні питання про встановлення факту моральної шкоди, необхідно виходити з наступних обставин: - характеру каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я; - ступеня втрати професійної працездатності у відсотках; - інших документів і наявних відомостей про потерпілого.

Так, відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії від 03.02.2015 року ОСОБА_1 групу інвалідності не визначено, встановлено 30 % втрати професійної працездатності, 25% - ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, відповідних обмежень щодо умов та характеру його подальшої праці (протипоказання) не зазначено, а потребу у медичній та соціальній допомозі визначено як забезпечення лікарськими засобами.

Відповідно до виписки-епікризу з медичної картки №4828 за 2014 рік, №34554 за 2015 рік ОСОБА_1 були визначені відповідні обмеження щодо умов та характеру його подальшої праці протипоказання) - протипоказана важка фізична праця, робота в умовах пилу, шуму, тливого мікроклімату. Тобто ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності, а встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 30%, яка не позбавляє ОСОБА_1 можливості і далі працювати за іншими спеціальностями, а лише обмежує його право у виборі роботи (праці) з вищеназваними шкідливими умовами праць тобто з вищеназваними шкідливими виробничими факторами.

Відповідно до Наказу (розпорядження) №702 від 21.06.1983 року ОСОБА_1 був прийнятий на ПАТ "ОГЗК" 30.06.1983 року помічником машиніста екскаватора Чкаловського кар'єру №2. 01.02.2013 року ОСОБА_1 був переведений в Шевченківський кар'єр помічником машиніста екскаватора. За результатами медичного огляду його визнано придатним виконувати функції помічника машиніста екскаватора. При проходженні медичного огляду в період з 2010 по 2013 роки ОСОБА_1 був визнаний комісією з проведення медичних оглядів придатним до виконання своїх професійних обов'язків, що підтверджується копією карток працівника, який підлягає попередньому (періодичному) медичному огляду.

Як вбачається з виписки-епікризу із медичної картки 4828 стаціонарного хворого від 22.12.2014 року позивачу вперше встановлено діагноз хронічний бронхіт у 1993 році, а зі слів ОСОБА_1 записано, що погіршення стану визначає з 2011 року. У липні 2014 року вперше був консультований з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ).

У наданих відповідачем письмових поясненнях за 2014 рік позивач зазначав, що стан здоров'я погіршився ще з 2008 року, але при проходженні медичних оглядів він не виказував скарг, сподівався доробити до пенсії за даною професією, так як сімя відчувала матеріальну скруту. Крім того, ОСОБА_1 має шкідливу звичку, а саме у виписці-епікризу з медичних карток №4828 за 2014 рік, №34554 за 2015 рік вказано - анамнез життя: шкідливі звички-палить, що вказує на те, що він не піклувався про стан свого здоров'я, тобто, знаючи про погіршення власного здоровя тривалий час сам свідомо поглиблював та прискорював розвиток хвороби органів дихання.

Таким чином, попри наявність захворювань, що включені до переліку загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища ОСОБА_1 не попередив керівництво Чкаловського кар'єру №2, Шевченківського кар'єру про фактичний стан здоров'я та збільшував його негативні наслідки постійним курінням.

Відповідно до п.16. Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.01.2015 року за формою П-4 професійне захворювання виникло з причини відсутності (невикористання) засобів індивідуального захисту, недосконалість технології, механізмів. В свою чергу, відповідно до пояснень позивача за 2014 рік та Журналу реєстрації видачі засобів індивідуального захисту від 06.05.2014 року ОСОБА_1 отримував засоби індивідуального захисту, що підтверджує підпис позивача.

Крім того, згідно даним Журналу реєстрації талонів попередження порушників нормативних актів з охорони праці Шевченківського кар'єру від 15.01.2008 року позивач був притягнутий до дисциплінарного стягнення, а саме позбавлений премії у квітні 2014 року за роботу несправним інструментом.

При цьому, абз.1 п.10 Постанови Пленуму ВСУ № 4 передбачено, що судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Також листом № 35-13/797 від 13.05.2004 року Міністерство юстиції України надало методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди», п.6.2. яких встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність щодо її відшкодування.

Таким чином, заподіяна позивачу моральна шкода, за наявності вини як відповідача, так і позивача, підлягає відшкодуванню з урахуванням вини кожного з них, тоді як наведена обставина не врахована позивачем при визначенні та обґрунтуванні його позовних вимог.

Згідно п.16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 за формою П-4 від 22.01.2015 року професійне захворювання позивача виникло внаслідок недосконалості технології механізмів.

Тобто, не встановлено безпосередньої вини ПАТ «ОГЗК» у виникненні професійного захворювання у позивача, оскільки недосконалість виробничої технології є об'єктивним явищем, яке знаходиться поза межами впливу відповідача та обумовлюється рівнем науково-технічного розвитку відповідної галузі науки, надбання та досягнення якої ПАТ «ОГЗК» лише використовує та не створює (зокрема, ПАТ «ОГЗК» не є розробником виробничої технології, яка застосовується на підприємстві, а є лише користувачем такої технології, що має певні недоліки, обумовлені її недосконалістю та відсутністю прийнятних альтернативних технологій, які б усували вплив шкідливих чинників та факторів на здоров'я працівників).

Крім того, робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів), яка спричинила ушкодження здоров'я працівника або професійне захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і страхових виплат в зв'язку з чим один лише факт втрати професійної працездатності не призводить безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням Позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача.

В даному випадку ОСОБА_1 отримав відповідні види відшкодувань, зокрема, згідно постанов про призначення потерпілому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності в квітні 2015 року позивачу сплачена допомога в розмірі 6211,80 грн. та щомісяця він отримує 2205,20 грн..

Враховуючи вищенаведений характер ушкодження здоров'я (втрата професійної (працездатності у розмірі 30%), яка не позбавляє його можливості і далі працювати за іншими спеціальностями, а лише обмежує його право у виборі роботи (праці) з шкідливими умовами праці, тобто з шкідливими виробничими факторами) та враховуючи вищенаведені інші документи і наявні відомості про потерпілого ОСОБА_1, суд вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Вищезазначені вимоги конкретизуються, зокрема у ч. 4 ст. 153 КЗпП України, яка зазначає, що власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Ст. 3 Закону України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 року, з наступними змінами та доповненнями передбачає, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Крім того, у ст. 27 Закону № 2694-ХІІ зазначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Тобто, для правильного розуміння обов'язку власника або уповноваженого ним органу, сформульованого в ч. 4 ст. 153 КЗпП України, щодо забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників, слід звертатися до нормативно - правових актів з охорони праці, які є обов'язковими для виконання.

Так, відповідно до вищезазначеного Закону № 2694-ХІІ, наказом Міністерства охорони здоровя України № 248 від 08 квітня 2014 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 травня 2014 р. за № 472/25249, затверджено Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», яка спрямована на гігієнічну оцінку умов та характеру праці на робочих місцях працівників.

Згідно п.1.1. Розділу II «Гігієнічні критерії оцінки умов праці» Гігієнічної класифікації умови праці розподіляються на 4 класи:

1 клас (оптимальні умови праці) - умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас (допустимі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) та не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх нащадків в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків. 3 клас (шкідливі умови праці) за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня:

1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;

2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після тривалої експозиції;

3 ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань;

4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань;

4 клас (небезпечні умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.

Відповідно до абз.4 п.7 Розділу І Гігієнічної класифікації гігієнічний норматив - рівень шкідливих виробничих факторів, який при щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі (але не більше 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу) не повинен викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоровя осіб з підвищеною чутливістю (зниженою резистентністю).

П. 3, 4 Розділу І Гігієнічної класифікації передбачено, що робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 клас) дозволена тільки за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скорочення часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Така робота виконується із застосуванням засобів індивідуального захисту (ЗЇЗ) та за умови регламентованих режимів робіт.

Тобто, наявність шкідливих умов праці - це об'єктивне явище. В конкретних нормативно-правових актах з охорони праці передбачаються заходи з метою максимально можливої нейтралізації дії шкідливих умов праці, але не встановлюється заборона на проведення робіт в зазначених умовах (3 клас, 1-2 ступінь).

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Тому, працівник, як при влаштуванні на роботу, так і в процесі трудової діяльності, при ознайомленні з умови праці на своєму робочому місці отримує інформацію, зокрема, про те, що:

-умови праці на його робочому місці є шкідливими, тобто характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

-існує «професійний ризик», під яким розуміють імовірність порушення здоров'я в результаті несприятливого впливу професійних факторів з урахуванням важкості наслідків, що виникають. Сутність професійного ризику полягає в тому, що втрата постраждалим спроможності до повноцінного існування пов'язана з тимчасовою або постійною непрацездатністю через професійне захворювання або виробничу травму.

Так, відповідно до п.1.6. Інструкції з охорони праці №50 для машиніста та помічника машиніста екскаватора роторного, з якою ОСОБА_1 ознайомлений під підпис, на машиніста та помічника машиніста екскаватора роторного в процесі повсякденної виробничої діяльності можливий вплив:

а) небезпечних виробничих факторів: - падіння з висоти і під час пересування, обвалення гірської породи, дія обертових частин механізмів і транспортерної стрічки, що рухається; - ураження електричним струмом; - виникнення пожежі;

б) шкідливі виробничі фактори: - підвищений рівень шуму; - підвищена запиленість повітря; - підвищений рівень вібрації; - перевищення нормативних значень мікроклімату.

Також, працівник отримує інформацію про те, що за роботу у шкідливих та важких умовах праці надаються пільги і компенсації відповідно до чинного законодавства і колективного договору. ОСОБА_1 має право на пільгове пенсійне забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, працівник сам вирішує, чи погоджуватися йому на роботу в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів) чи ні.

У зв'язку з вищезазначеним, відповідальність за ст. 237-1 КЗпП України (яка пов'язана з ч.ч.2, 4 ст. 153 КЗпП України) настає тільки при наявності двох умов: 1) власник або уповноважений ним орган не забезпечив працівників, які працюють в шкідливих умовах праці, засобами колективного та індивідуального захисту і не скоротив час дії шкідливих виробничих факторів (захист часом); 2) це призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагає від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В даному випадку ПАТ «ОГЗК до відома позивача було доведено вимоги Інструкцій №235 з експлуатації засобів індивідуального захисту і забезпечило ОСОБА_1, який працював в шкідливих умовах праці засобами індивідуального захисту, про що ОСОБА_1 вказав у своїх поясненнях за 2014 рік та підтверджується даними Журналу видачі засобів індивідуального захисту від 06.05.2014 року і скоротило час дії шкідливих виробничих факторів (захист часом), тому такі умови матеріальної відповідальності ПАТ «ОГЗК» як протиправність дії або бездіяльність (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків) та вина, відсутні, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість відповідних позовних вимог Позивача і є підставою для відмови у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Таким чином суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги цілком є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, ґрунтуються на доказах, наданих позивачем та які не відповідають дійсності та обставинам справи і є недостовірними і спростовуються стабільними поясненнями представників відповідача, третьої особи, наданими ними письмовими належними та допустимими доказами, матеріалами справи в їх сукупності.

За таких обставин суд, вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "ОГЗК", третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Покров (Орджонікідзе) Дніпропетровської області «про стягнення моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обовязків».

Керуючись ст. ст. 23, 1168 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 88, 209, 211 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ ГІРНИЧО ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Покров (Орджонікідзе) Дніпропетровської області «про стягнення моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обовязків».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду ОСОБА_5