Рішення № 58143736, 03.06.2016, Городоцький районний суд Хмельницької області

Справа №672/1158/15-ц

Провадження №2/672/14/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2016 року Городоцький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - Сакенова Ю.К.

при секретарі - Ратушняк Л.В.

представника позивача, третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення витрат на ремонт домоволодіння,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 для захисту своїх прав, мотивуючи свої вимоги тим, що вона разом чоловіком ОСОБА_5 та донькою, яка є інвалідом з дитинства, проживали у старому будинку у с.Сатанівка Городоцького району неподалік від господарства батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_6. Позивач весь час допомагала батькам поратись по господарству, на городі, піклувалась про них, доглядала у період хвороби, так як брат та сестра проживають у іншій місцевості і не мають змоги щоденно піклуватись про батьків. З кожним роком батькам ставало все важче обходити господарство та себе, зважаючи на вік та стан здоров'я, відсутність зручностей у домі. Згодом батьки вирішили запросити позивача разом із сім'єю проживати разом та доглядати їх до смерті, а тому з весни 2012 року вони переселились до батьків.

Проживаючи у батьківському домі позивач і її батьки разом вели господарство. Зважаючи на стан будинку, у якому, до прикладу, подекуди мали місце майже наскрізні дири у стінах, пліснява, відсутність зручностей, які є вкрай необхідними для літніх людей, позивач з чоловіком за власні кошти провели ремонтні роботи у домі. Відповідно, свій старий, не придатний до проживання будинок, вони покинули та не підтримували.

1 серпня 2015 року, скориставшись відсутністю позивача, батьки з допомогою брата ОСОБА_7 змінили замки на дверях, викинули деякі особисті речі сім'ї позивача на вулицю та вигнали її із дому. Причиною такої поведінки, як стало відомо зі слів брата, стало те, що батьки подарували добротно відремонтоване сім'єю позивача домоволодіння брату.

Позивач вважає, що спірні правовідносини регулюються вимогами ст.405 ЦК України та ст.156 Житлового кодексу України, відповідно до яких члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні власника будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» (із наступними змінами), якщо затрати членів сім'ї і власника на ремонт житлового будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК України обов'язок, вони вправі вимагати відшкодування своїх затрат.

У досудовому порядку вирішити даний спір неможливо, тому позивач просить стягнути з ОСОБА_4, як з особи, яка була власником домоволодіння по АДРЕСА_1 на час проведення у ньому позивачем ремонту, витрат в сумі 48439 грн. 80 коп. на ремонт вказаного домоволодіння, які складаються з наступного: будівельні матеріали на суму 47539,80 грн., газова плита - 600 грн., ванна - 300 грн.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що позивачем не доведено у суді, що куплені нею будівельні матеріали витрачені на ремонт домоволодіння по АДРЕСА_1. Крім того зазначені позивачем правові підстави для задоволення позову, це ст.405 ЦК України та ст.156 ЖК України, не регулюють порядок відшкодування витрат на ремонт домоволодіння.

Ознайомившись з матеріалами справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволені даного позову слід відмовити з таких підстав. Судом встановлено, що з весни 2012 року по серпень 2015 року ОСОБА_3 разом із своїм чоловіком ОСОБА_5, дочкою ОСОБА_8 проживали без реєстрації із батьками позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 у будинку, який належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 10.06.2009 року, виданого Юринецькою сільською радою Городоцького району Хмельницької області.

За час проживання у вказаному будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_5 провели ремонтні роботи у домоволодінні по АДРЕСА_1, що підтверджується відповідними накладними, товарними чеками та показаннями свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також придбали газову плиту та ванну.

17.07.2015 року ОСОБА_4 подарував домоволодіння по АДРЕСА_1 своєму синові, братові позивача, ОСОБА_7.

Під час судового розгляду позивач неодноразово змінювала позовні вимоги як по сумі витрат на ремонтні роботи, так і по кількості відповідачів.

В решті позовні вимоги до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за заявою позивача, ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 03.06.2016 року було залишено без розгляду.

Залишились лише вимоги до ОСОБА_4 про стягнення витрат в сумі 48439 грн. 80 коп. на ремонт вищевказаного домоволодіння.

При цьому суд у відповідності до ч.4 ст.10 ЦПК України роз'яснив позивачу про наслідки вчинення нею таких процесуальних дій, а саме що пред'явлення позову до неналежного відповідача може в подальшому стати підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1, 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та

інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так позивач правовою підставою для задоволення позову зазначила ст.405 ЦК України та ст.156 ЖК України.

Однак ст.405 ЦК України регулює право позивача на користування житлом відповідно до закону, а ст.156 ЖК України вказує лише на те, що спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах по утриманню будинку і придомової території та проведення ремонту вирішуються в судовому порядку.

Таким чином ст.156 ЖК України вказує лише на право позивача на вирішення у суді спору про розмір витрат на ремонт будинку, а не на право отримати відшкодування за такі витрати.

Суд вважає, що спірні відносини у даній справі врегульовані ч.3 ст.388 ЦК України, де вказано, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, якщо позивач вважає, що ОСОБА_4 безпідставно відчужив її майно ОСОБА_7, то відповідно вона повинна ставити вимоги саме до ОСОБА_7 про повернення їй цього майна чи витрат на його придбання.

Однак позивач поставила остаточні вимоги по справі до неналежного відповідача, а саме до ОСОБА_4, який не є власником домоволодіння по АДРЕСА_1, що стало підставою для відмови у позові.

Також з позивача слід стягнути судові витрати на користь держави в сумі 551,20 коп., оскільки нею, незважаючи на розстрочку, до винесення судового рішення не сплачено судовий збір при звернення до суду.

Керуючись ст.388 ЦК України, ст. 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення витрат в сумі 48439 грн. 80 коп. на ремонт домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в сумі 551,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Сакенов Ю.К.