Судовий наказ № 58135598, 26.05.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 26.05.2016 Справа № 554/16103/14-ц

Справа №554/16103/14

Провадження №2/554/1288/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.05.2016 м.Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді - Січиокно Т.О.

при секретарі - Ромахової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці, визнання користувачами кімнати, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

31.10.2014 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом, в якому просить суд виселити відповідачів із жилого будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України (далі МОУ) за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, на підставі дозволу командира військової частини А3990 у 1997 році військовослужбовцю ОСОБА_3 було виділено без видачі ордера на вселення, кімната для тимчасового проживання № 51 у гуртожитку військової частини А3990 за адресою: АДРЕСА_1. 04.02.1998 році за цією ж адресою було зареєстровано членів його сімї: ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_2 - дочка.

У 2005 році ОСОБА_3 розірвав шлюб із ОСОБА_1, у 2007 році виселився із кімнати № 51 даного гуртожитку у зв'язку із звільненням з військової служби та знявся із реєстраційного обліку. Відповідачі ж продовжили проживати у даному приміщенні без законних на те підстав. Протягом 2007-2009 років з приміщень вивільнених учбових аудиторій та кімнат гуртожитку проведено переобладнання у житлові приміщення гуртожитку квартирного типу. Кімната № 51, де проживають відповідачі на даний час має статус квартири № 63 та розташована у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, який відноситься до відомчого житлового фонду МОУ, знаходиться на балансі та в оперативному управлінні КЕВ м.Полтава.

Відповідачі не перебувають на обліку осіб Полтавського гарнізону, як такі, що потребують поліпшення житлових умов; ордер на вселення у житлове приміщення відомчого житлового фонду не отримували; військову службу в Збройних Силах України не проходять; у підрозділах МОУ не працюють.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5Т позов підтримали з підстав, викладених у ньому, просять його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їхній представник Листопад Н.А. у судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, оскільки у спірній квартирі відповідачі проживають із 04.02.1998 року, являються її наймачами, по теперішній час зареєстровані в ній та на законних підставах були вселені у дане житло як члени сімї військовослужбовця. Після розірвання шлюбу у 2005 року з ОСОБА_3, який виселився і знявся з реєстраційного обліку, вони продовжили проживати у даному житлі на законних підставах. Одночасно до спірних правовідносин просять суд застосувати строки позовної давності, оскільки позивач при зверненні до суду з позовом пропустив їх.

Зустрічний позов подали ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які просять суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, встановити факт їхнього постійного проживання у АДРЕСА_1, визнати їх користувачами кімнати АДРЕСА_1 з 1998 року; визнати їх користувачами квартири АДРЕСА_2 з 27.06.2012 року; зобов'язати відповідача за зустрічним позовом зареєструвати їх у квартирі № 63 за адресою: АДРЕСА_1.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивачі із моменту реєстрації, а саме із 04.02.1998 року являються наймачами кімнати № 51 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, якій внаслідок проведеної реконструкції житлового будинку було присвоєно статус квартири № 63. У дане житло вони були вселені як члени сімї військовослужбовця, зареєстровані у ньому, а тому на законних підставах набули права користування ним та не можуть бути виселені.

Представники відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили проти задоволення, оскільки позивачі із 04.02.1998 року позивачі за зустрічним позовом зареєстровані за адміністративною будівлею військового містечка № 6 за адресою: АДРЕСА_1 та не були зареєстровані у житловому приміщенні за колишньою адресою: АДРЕСА_1. У жовтні 2014 року житловий будинок № АДРЕСА_1 внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна та віднесено до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, після чого відповідними органами проведено перевірку законності заселення житлових приміщень та виявлено самовільне вселення осіб, які не мають відношення до МОУ і не мають законного права проживати у будинку відомчого житлового фонду. Єдиною підставою для вселення в жиле приміщення та для реєстрації місця проживання є ордер, який позивачам не видавався, а тому законних підстав там проживати у них немає.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд прийшов до наступного висновку:

рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради № 74 від 28.03.2007 будівлям і спорудам військового містечка № 6, що знаходиться на балансі КЕВ м. Полтави МОУ надано нову адресу згідно з додатком № 1, а саме гуртожиток № 11 розташований за адресою: АДРЕСА_1. (Том 1 а.с.8).

Згідно акту прийому передачі від 14.02.2006 згідно вимог директив Міністра оборони України № Д-322\1\03 від 20.01.2005, № Д-322\1\010 від 20.04.2005 та № Д-332\1\014 від 30.06.2005 здійснено прийом на баланс КЕВ м.Полтави військових містечок №; № 1,6,15,61 від військової частини № А3990, а саме казарменно житловий фонд, земельні ділянки, обєкти електрогосподарства, мережі водопостачання та обєкти благоустрою військової частини, в тому числі гуртожитку № 11 військового містечка № 6 за генпланом.(а.с.8,9).

21.06.2010 начальником Північного територіального КЕУ на адресу КЕВ м. Полтави направлено вимогу № 303\21\3\1049 щодо оформлення законним порядком всієї дозвільно правової документації по переобладнанню будівлі № 6\11 (гуртожиток) з подальшим наданням їй статусу житлового будинку. (Том № 1 а.с.9).

Із листа заступника Міністра оборони України адресованого Міністру оборони України слідує, що на території військового містечка № 6 знаходиться 3-х поверхова будівля гуртожитку № 6\11 загальною площею 4763 кв.м., яка побудована у 1966 році. До 2007 року будівля використовувалася як гуртожиток та частково як учбові аудиторії. У період 2007-2009 силами військовослужбовців були проведені ремонтні роботи з метою використання будівлі в цілому як гуртожиток квартирного типу. Після переобладнання будівлі військовослужбовцями отримано 59 квартир. З метою забезпечення житлом військовослужбовців Полтавського гарнізону просить отримання рішення щодо виготовлення проектно кошторисної і дозвільно правової документації по реконструкції будівлі № 6\11 військового містечка № 6 з подальшим наданням їй статусу житлового будинку. (Том 1 а.с. 10).

Рішенням Полтавської міської ради від 01.03.2011 року «Про надання згоди на розроблення містобудівного обґрунтування реконструкції існуючої забудови під об'єкти житлового та громадського призначення і дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення у кварталі, обмеженому вулицями сінною, Остапа Вишні, Пушкарівською» вирішено надати згоду на розроблення містобудівного обґрунтування реконструкції існуючої забудови у кварталі, обмеженому вулицями Сінною, Остапа Вишні, пушкарівською під об'єкти житлового та громадського призначення із застосуванням процедури проведення громадського обговорення. (Том 1 а.с.11).

Рішенням Полтавської міської ради від 01.11.2011 року «Про затвердження містобудівного обґрунтування реконструкції існуючої забудови під об'єкти житлового та громадського призначення з містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок у кварталі, обмеженому вулицями Сінною, Остапа Вишні, Пушкарівською» вирішено затвердити містобудівне обґрунтування реконструкції існуючої забудови у кварталі, обмеженому вулицями Сінною, Остапа Вишні, Пушкарівською за адресами: АДРЕСА_1 для реконструкції існуючої будівлі гуртожитку під 65-квартирний житловий будинок. (Том 1 а.с.12).

Наказом Міністра оборони України № 155 від 22.03.2012 затверджено Перелік житлових обєктів, які передбачається фінансувати у 2012 році за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ», що додається. (Том 1 а.с.13).

Із копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації, затвердженої Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Полтавській області 27 червня 2012 року, вбачається, що було проведено реконструкцію гуртожитку (за ГП№11) військове містечко № 6 під 65- квартирний житловий будинок за адресою: м. Полтава, вул. Сінна,50\22. (Том 1 а.с.15-18).

Згідно акту прийняття об'єкту після проведення робіт по реконструкції будівлі гуртожитку інв.№6/11 (АДРЕСА_1) від 07.03.2013р. КЕВ м. Полтави прийнято вищевказану будівлю в статусі житлового будинку після проведення робіт пореконструкції гуртожитку. (Том 1 а.с.19).

Із довідки КЕВ м.Полтави № 4500 від 04.10.2014 року слідує, що ОСОБА_1 за рішенням суду, до повноліття дочки ОСОБА_3. тимчасово проживала у кімнаті № 51 гуртожитку МОУ за адресою: АДРЕСА_1. На теперішній час, після реконструкції гуртожитку, кімната 51 переобладнана в однокімнатну квартиру № 63, загальною площею 28,10 кв.м., жилою площею 11,50 кв.м., яка знаходиться у житловому будинку, що відноситься до відомчого житлового фонду МОУ. (Том 1 а.с.22).

Згідно витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого державного майна, яке перебуває на балансі КЕВ м. Полтава, багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 на даний час є житловим будинком.(Том 1 а.с. 24).

Із довідки КЕВ м.Полтави № 4504 від 31.10.2014 року слідує, що житловий будинок, інв.. № 6/11, військового містечка № 6 Полтавського гарнізону, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є власністю держави в особі Міністерства оборони України. Вказаний будинок перебуває в оперативному управлінні на балансі, експлуатується і обслуговується квартирно - експлуатаційним відділом м.Полтави, що є установою, яка веде облік казаремено - житлового фонду та здійснює контроль за використанням житлового фонду МОУ. (Том 1 а.с.25).

На обліку осіб, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не перебувають. (Довідка № 4504 від 31.10.2014 року (Том 1 а.с.26).

Згідно книги обліку жилої площі, яка підлягає заселенню та журналу обліку виданих ордерів на житло у Полтавському гарнізоні, ордери на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для отримання житлових приміщень у відомчому будинку Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися. (ДовідкаТом 1 а.с.27).

В паспорті громадянина України серії НОМЕР_2, виданого на імя ОСОБА_1 мається відмітка про місце реєстрації із 08.10.2014 року по АДРЕСА_1. (Том 1 а.с.45).

В паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 виданого на імя ОСОБА_2 мається відмітка про місце реєстрації із 08.10.2014 року по АДРЕСА_1. (Том 1 а.с.46).

У томі 1 а.с. 61-67 наявна копія Книги обліку житлової площі, яка підлягає заселенню та облік видачі ордерів на житло у Полтавському гарнізоні за період часу 2004 по 2015 року, згідно даних якої ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в даній книзі не значаться.

14.04.2011 року рішенням апеляційного суду Полтавської області рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 04.10.2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтави - відмовлено.

Так, в мотивувальный частині даного рішення суд вказав, що «… при вирішенні даного спору судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 116 ЖК України, яка не поширюється на правовідносини сторін, оскільки відповідачка, згідно встановлених судом обставин, не є в розумінні ч. 3 ст.116 ЖК України, особою, яка самовправно зайняла вказане жиле приміщення. Не відноситься ОСОБА_1 також і до кола осіб, які згідно ч.ч.1, 2 ст. 132 ЖК України підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Посилання позивача на п.7.3 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони від 24.03.2008 року № 113, як на підставу для задоволення позову, також не можна визнати обґрунтованим, оскільки вказаний нормативний акт суперечить ч. 3 ст.132 ЖК України, згідно якої осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до абз. 7 ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними». (Том № 1 а.с.48-49).

Постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 10.04.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправною відмову квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтави МОУ стосовно здійснення перереєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за місцем проживання у зв'язку із зміною адреси по АДРЕСА_1 (стара адреса АДРЕСА_1). (Том № 1а.с.53-55).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 року дану постанову Октябрського районного суду м.Полтави від 10.04.2014 року залишено без змін. (Том № 1 а.с. 50- 52).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі із 18.10.1995 року по 09.11.2005 року. (Том 2 а.с. 65, 67).

Від шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_2, що підтверджено свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_3. (Том 2 а.с.66).

Із довідки КЕВ м.Полтави № 5124 від 16.12.2014 слідує, що на обліку осіб, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні ОСОБА_1 та члени його сімї не перебувають.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 127 ЖК УРСР гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно із частиною другою статті 128, статті 129 ЖК Української РСР на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно із частинами другою, третьою статті 132 ЖК УРСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Пунктом 5.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України № 737 від 30.11.2011 року передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення КЕВ (КЕЧ) району видає військовослужбовцю (працівнику) спеціальний ордер на жилу площу в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. Під час вселення в надане жиле приміщення військовослужбовець (працівник) здає спеціальний ордер до КЕВ (КЕЧ) району або навчального закладу, у віданні (на балансі) якого перебуває цей гуртожиток.

Так, із матеріалів справи, зокрема, копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації, затвердженої Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Полтавській області від 27 червня 2012 року вбачається, що гуртожиток № 11 військового містечка № 6 Полтавського гарнізону був реконструйований під 65-квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, станом на 1998 рік, тобто на час вселення відповідачів у спірне приміщення вказаний вище будинок значиться як гуртожиток, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вказані вище норми закону.

Згідно витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого державного майна, яке перебуває на балансі КЕВ у м. Полтава, будинок за вказаною вище адресою на даний час є житловим будинком.

Після реконструкції гуртожитку, кімната № 51 переобладнана в однокімнатну квартиру № 63, загальною площею 28,3 кв.м., жилою площею 11,7 кв. м, що знаходиться у житловому будинку, який відноситься до відомчого житлового фонду МО України.

Сторонами не заперечується, що на підставі дозволу командира військової частини А 3990 у 1997 році ОСОБА_3, як військовослужбовцю, та членам його сімї (відповідачам за первісним позовом) була виділена кімната для тимчасового проживання № 51 у гуртожитку військової частини А3990 за адресою: АДРЕСА_1, яка згодом змінилася на адресу: АДРЕСА_1.

09.11.2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюб розірвали і останній у 2007 році знявся з реєстраційного обліку, виїхав із кімнати № 51.

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстровані з 04.02.1998 року і проживають за вказаною вище адресою по даний час.

Окрім цього, судом встановлено, що прапорщик ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А3990 із 08.06.1993 року по 03.11.2006 року. Наказом ПЗ НГШ ЗСУ від 14.11.2006 року № 25-М переведений до нового місця служби Військового інституту ракетних військ а артилерії м.Суми.

В подальшому проживав в АДРЕСА_5 (гуртожиток). (Том 2 а.с.105).

Сторонами не заперечується, що на час розгляду справи ОСОБА_3 звільнений із Збройних Сил України.

Із наданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_3 має дружину та дитину, з якими проживає за адресою: АДРЕСА_6.(Том 2 а.с. 95).

В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, аналізуючи докази у справі, суд не приймає до уваги доводів відповідачів за первісним позовом в частині того, що вони були поселені у 1998 році у кімнату № 51 гуртожитку на підставі виданого ордеру, оскільки будь - яких доказів з цього приводу суду не надано.

На підтвердження цього свідчать дані Книг обліку житлової площі, яка підлягає заселенню та облік видачі ордерів на житло у Полтавському гарнізоні, в яких відсутні будь - які відомості про видачу ордерів відповідачам на вселення у гуртожиток, а також на отримання житлових приміщень у відомчому будинку МО України за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, станом на 1998 рік ордера на вселення військовослужбовцям не видавалися.

З підстав того, що відповідачам за первісним позовом видавався ордер на вселення у кімнату суд не приймає показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, оскільки останні хоч і вказали на факт проживання відповідачів у спірній квартирі, здійснення там облаштування житла, догляду за ним, однак не свідчили про їх вселення у дане приміщення саме на підставі ордера, так як безпосередніми очевидцями цього не були, і небачили, що такий документ їм видавався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у 1998 році на підставі саме дозволу командира військової частини А 3990 у 1997 році ОСОБА_3, як військовослужбовцю, та членам його сімї, без видачі ордера на вселення, була виділена кімната для тимчасового проживання № 51 у гуртожитку військової частини А3990 за адресою: АДРЕСА_1, на час проходження служби, яка згодом змінилася на адресу: АДРЕСА_1 , тобто у гуртожитку № 11 військового містечка № 6 Полтавського гарнізону.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 був поселений у кімнату № 51 у гуртожитку № 11 військового містечка № 6 Полтавського гарнізону на підставі дозволу командира військової частини А 3990 у 1997 році, як військовослужбовець на час проходження служби, де також і члени його сім'ї були зареєстровані з 04.02.1998 року та проживають у цьому жилому приміщенні по даний час, суд приходить до висновку, що доводи позивача про неправомірне вселення відповідачів у кімнату гуртожитку не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, суд вважає, що відсутність у відповідачів ордеру, не може свідчити про їх самовільне вселення їх у гуртожиток та не може бути підставою для виселення відповідачів з огляду на положення ст. 116 ЖК України.

А тому суд виходить з положень ст.132 ЖК Української РСР, якою передбачені підстави виселення з гуртожитку, зокрема сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають

виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

З огляду на положення ст. 125 ЖК Української РСР не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення сім'ї військовослужбовців.

Ст. 8 Європейської Конвенції основоположних прав і свобод людини і громадянина (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запбігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоровя чи моралі або для прав і свобод інших.

У рішенні «Кривіцька та Крівицький проти України» Європейський Суд з прав людини вказує, « що втручання у право особи на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Копцепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується».

Так, у судовому засіданні позивач за первісним позовом вказав, що відповідно до списку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні на теперішній час перебуває 815 осіб, які знаходяться на квартирній черзі з 15.09.1990 року, а тому з цих підстав виникла необхідність у виселенні відповідачів, які без законних підстав займають квартиру АДРЕСА_3.

Із матеріалів справи встановлено, що на момент поселення у кімнату № 51 гуртожитку № 11 військового містечка № 6 Полтавського гарнізону на підставі дозволу командира військової частини А 3990 у 1997 році, відповідачі були членами сімї військовослужбовця.

Одночасно слід прийняти до уваги рішення апеляційного суду Полтавської від 14.04.2011 року, згідно якого колегія суддів прийшла до висновку, що при вирішенні даного спору судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 116 ЖК України, яка не поширюється на правовідносини сторін, оскільки відповідачка ОСОБА_1, згідно встановлених судом обставин, не є в розумінні ч. 3 ст.116 ЖК України особою, яка самовправно зайняла вказане жиле приміщення.

При цьому ж суд приймає до уваги, що відповідачі за первісним позовом були вселені у займане ними приміщення з дозволу командира військової частини А 3990 у 1997 році як члени сімї військовослужбовця, а тому немає підстав вважати їх такими, що самовправно зайняли жиле приміщення. Окрім цього, позивач добровільно, з часу вселення надав згоду на їхню реєстрацію за місцем проживання та його дію з приводу переєрестрації у зв'язку із зміною адреси у судовому порядку визнано неправомірними.

Таким чином, судом встановлено, що із 04.02.1998 року відповідачі за первісним позовом постійно проживали у кімнаті № 51 гуртожитку № 11 військового містечка № 6 Полтавського гарнізону по 27.06.2012 року та з часу прийняття рішенни про надання даній кімнаті статусу квартирі АДРЕСА_3, сплачуючи витрати на утримання, ремонт майна та інші обов'язкові платежі.

Встановлені судом обставини підтверджені також показаннями свідків.

До виповнення повноліття ОСОБА_3 позивач за первісним позовом не мав права виселяти відповідачів із займаної ними квартири з огляду на обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2011 року.

При цьому суд приймає до уваги, що військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно дозволу командира було надано без видачі ордера на вселення, кімната для тимчасового проживання № 51 у гуртожитку військової частини А3990, а саме на час служби у даній військовій частині. ОСОБА_3

Останній на підставі наказу ПЗ НГШ ЗСУ від 14.11.2006 року № 25-ПМ переведений до нового місця служби військового інституту ракетних військ і артилерії м. Суми, де йому було надано для проживання гуртожиток за адресою: АДРЕСА_7.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, залишившись проживати у кімнаті № 51 по АДРЕСА_1 не перебували та не перебувають на обліку осіб Полтавського гарнізону, як такі, що потребують поліпшення житлових умов; ордер на їх вселення у житлове приміщення відомчого житлового фонду не отримували; військову службу в Збройних Силах України не проходять; у підрозділах МОУ не працюють.

На даний час останні не є членами сімї військовослужбовця ОСОБА_3 та з ним не проживають.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачі за первісним позовом без законних на те підставах проживають у спірному житлі, а тому позовна вимога про їх виселення із займаної ними квартири АДРЕСА_3 підлягає до задоволення, без надання іншого жилого приміщення.

Одночасно, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована із 04.02.1998 року у кімнаті АДРЕСА_1, яка в подальшому у зв'язку із перереєстрацією змінена на квартиру № 63 та постійно проживала у даному житлі зі своєю донькою ОСОБА_3

Факт їхнього постійного проживання підтверджується показаннями свідків, даними про оплату комунальних послуг, довідками з місця навчання, роботи, медичною документацією, а також не заперечується відповідачем за зустрічним позовом.

З цих підстав, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивачів за зустрічним позовом в частині встановлення факту постійного місця проживання у визначеному місця підлягає до задоволення, а саме за період часу із 04.02.1998 року по час прийняття рішення по справі.

Положеннями ст. 127 ЖК УРСР передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

З огляду на ст. 129 ЖК УРСР - на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що саме на підставі виданого ордера у особи виникає право користування житловим приміщенням.

Хоча відповідачі за первісним позовом самовправно не займали спірне житлове приміщення, однак ордер як підстава для вселення до нього їм не видавався, судом не встановлено законних підстав для їх проживання у ньому, а тому визнати право користування за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 цим приміщення неможливо, у зв'язку з чим дану позовну вимогу суд залишає без задоволення.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій, чи бездіяльності.

Державна реєстрація є одним із способів впливу держави на формування та розвиток публічно-правових відносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивачів за зустрічним позовом в частині зобов'язання вичнити дії, а саме зареєструвати у квартирі АДРЕСА_3 підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства,а тому провадження по справі в цій частині підлягає закриттю.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Однак, при подачі позову до суду позивачі за зустрічним позовом за дану позовну вимогу судовий збір не сплачували, а тому він поверненню не підлягає.

З урахуванням викладеного,суд приходить до висновку, що первісний позов слід задовольнити, а зустрічний позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша стаття 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статі 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Із матеріалів справи вбачається, що 14.10.2014 році на виконаня доручення Міністра оброни України від 12.11.2013 року № 13056, відповідно до вимог розпоряджень начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України від 26.11.2013 року офіцерами відділення виявлення та розслідування корупційних правопорушень у зонах діяльності відділу по боротьбі з корупцією південного територіального управління Військової служби правопорядку (м.Полтава) з представниками КЕВ м.Полтава було проведено перевірку законності заселення та проживання громадян у службовому житлі Збройних Сил України та Міністерства оборони України.

За результатами проведеної перевірки виявлено факт проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3.

Позивач за первісним позовом звернувся до суду 31.10.2014 року, а отже строк звернення до суду позивача за первісним позовом не пропущено.

Ч. 1 ст. 88 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення. Суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Так, при подачі позову до суду позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір у розмірі 243, 60 грн. Оскільки первісний позов задоволено повністю, судовий збір підлягає стягненню із відповідачів по 121, 80 коп. з кожної.

При подачі зустрічного позову позивачми ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплачено судовий збір у розмірі 243, 60 грн. (Том 1 а.с. 41). Однак, останні не в повному обсязі сплатили судовий збір при подачі зустрічного позову, оскільки кожний з позивачів зобов'язаний сплатити судовий збір за кожну позовну вимогу нематеріального характеру окремо.

Таким чином, позивачами за зустрічним позовом заявлено по 3 позовні вимоги нематеріального характеру, а отже до сплати повинен підлягати судовий збір у розмірі 730, 80 грн. з кожної.

Оскільки судом задоволено одну позовну вимогу, то із відповідача за зустрічним позовом на користь кожної із позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121, 80 грн. та в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

Одночасно, із позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає стягненню в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

В матеріалах справи на а.с. 44, 267 тому 1 наявні квитанції від 17.04.2014 року про оплату послуг адвоката Листопад Н.А. у розмірі 2000 грн. та квитанція від 21.08.2015 року про оплату послуг адвоката у розмірі 2000 грн. У судовому засіданні адвокатом Листопад Н.А. надано квитанцію від 18.04.2016 року про оплату послуг за надання правової допомоги у розмірі 3000 грн.

Оскільки до квитанцій від 17.04.2014, 21.08.2015 про оплату послуг адвоката не додано розрахунок вартості виконаних робіт та затраченого часу, суд вважає, що дані витрати стягненню із відповідача за зустрічним позовом не підлягають.

Одночасно судом встанвоено, що у судових засіданнях, які відбувалися 22.12.15, 20.01.2016, 18.04.2016 року сумарний час, затрачений адвокатом Листопад Н.А. склав близько 3 годин. Судові засідання, які відбувалися 18.02.2016 року та 23.03.16 року тривали близько 10 хвилин.

Відповідно до п.п. 47,48 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З урахуванням вищенаведеного одна година роботи адвоката складає 580 грн. (1450 грн. \100х40%).

Загальна сума роботи склала 580 грн. х 3 години = 1740 грн. Оскільки із заявлених кожним позивачем позовних вимог задоволено по одній вимозі витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню із відповідача пропорційно задоволеним позовним виогам складає (1740/6 = 290 грн.). З урахуванням складності справи, суд вважає, що така кількість часу була витрачена на вивчення процесуальних документів, вивчення матеріалів справи, що відповідно до задоволених позовних вимог складає 310 грн.

Таким чином, із відповідача за зустрічним позовом на користь позивачів підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 300 грн. кожній.

Керуючись ст. ст.10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

первісний позов квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 із квартири № 63 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці, визнання користувачами кімнати та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати факт постійного проживання ОСОБА_1 у кімнаті № 51, яка змінена на квартиру № 63, по АДРЕСА_1 із 04.02.1998 року по 26.05.2016 року та ОСОБА_2 у кімнаті № 51, яка змінена на квартиру № 63, по АДРЕСА_1 із 04.02.1998 року по 26.05.2016 року.

В частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 щодо визнання їх права користування - відмовити.

Провадження по справі за позовною вимогою ОСОБА_1, ОСОБА_2 щодо зобов'язання вчинити дії, а саме зобов'язання зареєструвати їх за адресою: АДРЕСА_4 - закрити, оскільки дана позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України сплачений судовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп. з кожної.

Стягнути із квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 121(сто двадцять одна) 80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 300 (триста) грн. та на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 121(сто двадцять одна) 80 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 300 (триста) грн.

Стягнути із квартирно - експлуатаційного відділу м.Полтава Міністерства оборони України в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. з кожної.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особою, яка не була присутньою під час проголошення рішення в той же строк з дня отримання його копії.

Суддя: Т.О. Січиокно

Повен текст рішення виготовлено суддею 31.05.2016 року