Ухвала суду № 58134240, 26.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2458/14-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.Провадження № 22-ц/780/2271/16 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 6 26.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

26 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І.,

при секретарі: Нагорній Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області, про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту на право власності на землю недійсним та його скасування, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом у якому порушила питання про визнання незаконним та скасування рішення сесії Демидівської сільської ради Вишгородського району на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на території Демидівської сільської ради Вишгородського району на ім'я ОСОБА_3 та про визнання недійсним та скасування державного акту про право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_3 приватизувала не тільки належну їй земельну ділянку під вказаним житловим будинком, а й частину її земельної ділянки (прибудинкової території до будинку АДРЕСА_2, в тому числі й частину земельної ділянки на якій розташовано належна їй ? частина спільного житлового будинку. Вказане призводить до порушення її прав на землю, а тому просить про їх захист у вказаний вище спосіб.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не відповідність дійсним обставинам справи і вимогам закону, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками цілого житлового будинку (по ? частині у кожного), який між ними розділений (ОСОБА_3 належить будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_2).

29 жовтня 1992 року рішенням виконкому Димерської сільської ради Вишгородського району Київської області №71 затверджено схему розподілу межових знаків сусідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, отже між сторонами склався фактичний порядок користування земельною ділянкою під спільним будинком, прибудинковою територією для обслуговування будинку та господарськими спорудами.

Спільні земельні ділянки сторін відокремлені парканом, мають усталені тверді межі й спору щодо визначення меж земельних ділянок між сторонами не існує.

Ці обставини ніким не заперечувалися.

Згідно погосподарського обліку з 1989 по 2007 рік за частиною будинку ОСОБА_3 рахується земельна ділянка площею 0,09 га, яка відповідно до розробленої технічної документації рішенням 14 сесії V скликання Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області №15-1 від 30 березня 2007 року передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 0,0240 га - забудовані землі та 0,0565 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а всього 0,0805 га).

Ці обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами технічної документації із землеустрою та державними актами серії НОМЕР_1 щодо земельної ділянки площею 0,0240 га кадастровий номер НОМЕР_2, серії НОМЕР_3 щодо земельної ділянки площею 0,0565 га кадастровий номер НОМЕР_4 від 15 травня 2009 року і сумнівів у суду не викликають.

Отже земельні ділянки відповідачкою приватизовано (набуто у власність) законно, в поряду та з дотриманням в повній мірі вимог ст.ст. 116-126 ЗК України чинних на час виникнення спірних правовідносин.

У той же час земельна ділянка позивачки нею не приватизовувалася, в натурі на місцевості не виділялася, правовстановлюючі документи на неї не виготовлялися.

Водночас дані про те, що позивачка позбавлена права в силу певних обставин, а тим більше обставин викладених у позові, одержати у власність використовувану нею для обслуговування будинку землю в справі відсутні.

Відсутні в справі й належні, допустимі й достатні дані про перетинання меж та накладання земельних ділянок сторін.

Згідно ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

-визнання прав;

-відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

-визнання угоди недійсною;

-визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

-відшкодування заподіяних збитків;

-застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Згідно ст. 15 Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо.

Крім того згідно вимог ст. 16 Закону кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі і може бути скасований лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номеру.

Згідно вимог ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

До того ж ст. 21 Закону передбачено підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Зокрема, такі відомості вносяться:

на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні;

на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України;

на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Внесені відомості зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно.

Вирішуючи справу на основі наявних і досліджених доказів, суд зазначає наступне.

Так, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №111/15-41 від 16 червня 2015 року встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0240 га, яка перебуває у власності ОСОБА_3 знаходиться частина житлового будинку під літерою «Б», фактично розташована на відстані 1,86 м (в технічній документації - 1,85 м) та господарські будівлі під літерами «С», «Е», «Д». Сарай під літерою «С» фактично розташований на відстані 0,78 м, яка відповідає відстані в технічній документації.

Площа та конфігурація земельних ділянок площею 0,0240 га та 0,0565 га по фактичному користуванні відповідає площі та конфігурації земельних ділянок, зазначеним в державних актах на право власності серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_3, які розташовані по АДРЕСА_1.

Частина житлового будинку, яка зазначена в додатку №1 до висновку під літерою «Б», а також сарай під літерою «С» відповідає конфігурації зазначеній в технічній документації із землеустрою.

Той факт, що каталоги координат поворотних точок меж земельних ділянок відповідачки експерту не надані і згідно листа Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області №1006-1010-02-1462/2-15 від 04 листопада 2015 року в технічній документації відсутні сам по собі про порушення прав землекористування позивачки не свідчить і їх не визначає.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас зі змісту згаданого експертного висновку встановлено, що земельна ділянка відповідачки площею 0,0240 га має 12 поворотних точок, а земельна ділянка площею 0,0565 га - 7. В результаті проведених топографо-геодезичних робіт по фактичних межах (фактичному користуванню), встановлено відповідність конфігурації та площі земельних ділянок, промірів ліній зазначеному в державних актах.

Саме тільки виявлення невідповідності технічної документації із землеустрою вимогам законодавства за складом, змістом та правилам оформлення про порушення прав позивачки не свідчить і безумовною підставою для визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки бути не може.

З доводів позову та тверджень сторони позивача в суді не можна визначити в чому саме полягають вказані порушення та як вони в прямому причинному зв'язку безпосередньо призвели до порушення прав позивачки.

Дані обставини також не свідчать про незаконність отримання земельних ділянок відповідачкою.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка мала законне право отримати у власність вказані вище земельні ділянки (ст.ст. 116, 118 ЗК України в чинній на той час редакції) та саме в тій площі та конфігурації, яку зазначено в державних актах.

До того ж станом на час виникнення спірних правовідносин ст. 118 ЗК України не передбачала процедури затвердження сільською радою технічної документації із землеустрою.

Отже відповідачка є законним власником вказаних вище земельних ділянок і має право вільно володіти своїм майном згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавити її цього права шляхом втручання в право на мирне володіння майном згідно сталої практики Європейського суду з прав людини можна тільки з дотриманням гарантій ст. 1 Першого Протоколу, зокрема за умови, що таке втручання є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, і таких захід є пропорційним визначеним цілям (правовий висновок ВСУ в постанові від 16 грудня 2015 року №62510цс15).

При цьому слід відмежовувати невідповідність технічної документації в контексті незаконного набуття особою права власності на землю, якого вона мати не може, від випадків набуття права власності на землю, яка законно має належати особі, але коли є оспореними межі набутої у власність земельної ділянки. Отже саме дотримання межі земельних ділянок належних сторонам є визначальним при вирішенні спору і з'ясуванні порушених прав позивачки.

У той же час доводи сторони позивача про перетин меж земельних ділянок, та, що частина будинку позивача знаходиться на земельній ділянці відповідачки свого підтвердження на основі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах в суді не знайшли.

Належні, допустимі і достатні докази того, що вказані державні акти містять неправильні дані про координати земельних ділянок суду не надано.

В чому саме полягає перетин меж земельних ділянок сторін і, яким чином це впливає на правильність визначення меж земельних ділянок в спірних державних актах, з поданих доказів не вбачається.

В суді не доведено того, що координати меж земельних ділянок вказані в спірних державних актах не відповідають фактичним межам, у яких використовуються ділянки, і, що цим порушуються права позивача.

Підстав вважати, що спірні державні акти не відповідають вимогам Закону та порушують права позивачки на її земельну ділянку по справі не має, що стороною позивача в суді не доведено.

Підстав для визнання цих державних актів недійсними згідно ст. 152 ЗК України в суді не встановлено.

Зі змісту кадастрової зйомки земельної ділянки ОСОБА_2 ПП «ЛВСЗЕМЕКСПЕРТ» та графічної схеми до нього не можна встановити достовірні, достатні й допустимі обставини порушення прав позивачки, які до того ж повністю спростовуються висновками судової земельно-технічної експертизи 111/15-41 від 16 червня 2015 року.

Крім того вказані в цій схемі дані не є аргументованими, обґрунтованими і переконливими, оскільки не містять способу їх отримання, даних про використаний вимірювальний прилад, площу земельної ділянки, тощо, що виявляє їх істотну неповноту.

За таких обставин ці докази суд відкидає як неспроможні.

При цьому, як зазначалося вище, в суді не встановлено даних про те, що між сторонами існує спір про визначення меж земельних ділянок (неправильне розміщення межових знаків, неправомірне зайняття земельних ділянок сусідами, тощо).

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що твердження позову про порушення прав позивачки в суді на основі доказів не доведено, підстав вважати, що відповідачка протизаконно всупереч вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України набула у власність земельну ділянку у суду немає, а тому позбавити її права власності на земельні ділянки згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як про це просить позивачка, суд не вправі.

Не встановлено в суді й підстав для визнання недійсним і скасування рішення Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області про передачу спірних земельних ділянок у власність відповідачки.

Відтак обставини позову є недоведені, позовні вимоги необґрунтовані і вимогам Закону не відповідають, коли порушених прав позивачки, які б підлягали захистові в цій справі, судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: