Рішення № 58134226, 02.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6390/15-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К. В.Провадження № 22-ц/780/3065/16 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 26 02.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

2 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Білоконь О.В.,

суддів: Гуль В.В., Савченка С.І.,

з участю секретаря Тимошевської С.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки , -

встановила:

У вересні 201 5року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 05 квітня 2007 року укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу кредит у розмірі 45000 доларів США, а відповідач зобов»язався повернути кредитні кошті у строк до 2017 року зі сплатою 14% річних.

Банк зі своєї сторони виконав договірні зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а позичальник порушив свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, а також плату за управління кредиту, у зв»язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 1059992,17 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 05 квітня 2007 року між банком та відповідачем укладені іпотечні договори, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вказав, що відповідачем порушено права позивача шляхом невиконання своїх зобов»язань за кредитним договором, тому просив суд на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за кредитним договором № 1/22 від 05.04.2007 року, що становить 1059992,17 грн. звернуто стягнення на належний на праві приватної власності ОСОБА_2 домоволодіння загальною площею 118,8 кв.м., житловою площею 60,7 кв.м., жилий будинок «А» 118,8 кв.м., госпблок «Б» погріб під А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 05.04.2007 року, а також земельну ділянку, загальною площею 0,146 га, що розташована на території Малосолтанівської селищної ради, с Мала Солтанівка, Васильківського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 05.04.2007 року, шляхом визнання права власності за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за ціною 1067000,00 грн., в тому числі: житловий будинок за ціною 732000 грн., земельна ділянка за ціною 335000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що при задоволенні позову суд першої інстанції не врахував про те, що фактично відсутній предмет іпотеки, оскільки житловий будинок було переплановано у заклад швидкого харчування, у зв»язку з чим змінилось цільове призначення земельної ділянки. Крім того, в суді апеляційної інстанції вказали, що рішення суду суперечить правовій позицій, висловленій ВСУ 30 березня 2016 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2007 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» ( ВАТ «ВіЕйБі Банк» з 18 травня 2010 року) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1/22, за яким, банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 45000 доларів США строком до 04 квітня 2017 року під 14 % річних, а позичальник зобов'язався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом та пеню за кожен день прострочення виконання у разі несвоєчасного погашення кредиту та процентів.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 05 квітня 2007 року між банком та відповідачем укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку домоволодіння загальною площею - 118,8 кв.м., житловою площею - 60,7 кв.м., жилий будинок «А» 118,8 кв.м., госпблок «Б» погріб під А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 05 квітня 2007 року між банком та відповідачем укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку земельну ділянку, загальною площею - 0,146 га, що розташована на території Малосолтанівської селищної ради, с. Мала Солтанівка, Васильківського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1

У зв»язку з невиконанням відповідачем своїх зобов»язань за кредитним договором, загальна сума заборгованості відповідача перед банком відповідно до розрахунку заборгованості становить 40689,81 доларів США (становить 871807,75 гривень 75 копійки та 188184,42 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 28948,06 доларів США; відсотків за користування кредитом - 11741,75 доларів США; штраф/пеня - 188184,42 гривень. При цьому загальна сума заборгованості складає 1059992,17 грн.

Задовольняючи позов та визнаючи за банком право власності на домоволодіння та земельну ділянку, цільове призначення якої для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що це майно є предметом договорів іпотеки, укладених між сторонами, тому у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором на вказане майно слід визнати право власності за банком на підставі ст.ст. 33,36,37 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 12. Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час укладення договорів іпотеки у квітні 2007 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Згідно п.п. 8.1.,8.4 іпотечних договорів, укладених між сторонами, у разі порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця/позичальника, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки; іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених умовами договору.

Пунктом 8.3. Іпотечних договорів передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Відповідно до п.8.5.1 іпотечних договорів, за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватись у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов»язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодерожателя відповідно до наведених умов.

Таким чином, як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і у договорах іпотеки, укладених між сторонами, зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Оскільки суд першої інстанції не врахували вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку» та не узяв до уваги умови договору іпотеки, суд помилково застосував спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, що не передбачено застосовувати у судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції визнав за банком право власності на неіснуючі об»єкти нерухомості, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу. Так, станом на час винесення судового рішення не існувало того предмету іпотеки, який зазначено у ст. 1 укладеного між сторонами 5 квітня 2007 року договору іпотеки, оскільки у земельної ділянки площею 0,146 га, що розташована на території Малосолтанівської селищної ради, с. Мала Солтанівка, Васильківського району Київської області змінено цільове призначення з « будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд» на « для будівництва та обслуговування закладів громадського харчування»

Звертаючи звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суд не узяв до уваги умови договорів іпотеки від 5 квітня 2007 року, укладених між сторонами, а саме пункт 8.5.1, який регулює умови задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та передбачає, що «… Іпотекодавець підписання цього Договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього Договору та письмового рішення Іпотекодержателя про придбання Предмета іпотеки у власність, для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Цей Договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання Предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та засвідчують перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекододавця до іпотекодержателя. Право власності на Предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя з дати прийняття ним письмового рішення про придбання предмету іпотеки у власність».

В матеріалах справи відсутні про наявність згаданого письмового рішення іпотекодержателя про придбання предметів іпотеки у власність з метою реалізації позасудового способу врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, що передбачено умовами договорів іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Крім того, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов»язковою для усіх судів України.

Виходячи із позовних вимог банку який, відповідно до вимог статті 11 ЦПК України просив визнати за ними право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договорами іпотеки, у позові слід відмовити, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права вланості на предмет іпотеки і рахунок виконакння забезпечених іпотекою зобов»язань є позасудовим способом врегулювання такого питання, що випливає як з вимог ст.ст. 37,39 Закону України «Про іпотеку», так і і договорів іпотеки, укладених між сторонами.

Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, зазначено, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскліьки це є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було, а тому рішення суду як таке, що ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 4019 грн. 41 коп..

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 4019 гривень 41 копійка.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді