Постанова № 58130652, 31.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р. Справа № 922/4401/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора Горгуль Н.В., службове посвідчення №036152 від 29.10.2015р;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не зявився;

1-го відповідача ОСОБА_1, за довіреністю від 30.12.2015р. №08-11/7783/2-15;

2-го відповідача не зявився;

3-го відповідача не зявився;

третьої особи, яка не яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_2 апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків (вх. №951Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р.

у справі № 922/4401/15

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків

до 1-го відповідача ОСОБА_2 міської ради, м. Харків

до 2-го відповідача ОСОБА_3 підприємства Гайленд, м. Харків

до 3-го відповідача ОСОБА_4 служби ОСОБА_2 міського управління юстиції, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Обслуговуючого кооперативу Житлово- будівельний кооператив Парус плюс, м. Харків

про зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_3 підприємтсва "Гайленд" та ОСОБА_4 служби ОСОБА_2 міського управління юстиції, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати п. 18 додатку 1 до рішення ОСОБА_2 міської ради 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009р. № 136/09; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009р. серія ЯИ №817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044); визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014р. №17388382, видане ПП Гайленд реєстраційною службою ОСОБА_2 міського управління юстиції Харківської області; скасувати рішення реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію права власності ПП Гайленд на нерухоме майно: від 19.12.2013р. №9274821; визнати відсутність в ПП Гайленд права власності на земельну ділянку, що розташована по Білгородському шосе у м. Харкові, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 4 445 236 грн.; витребувати з незаконного володіння ПП Гайленд земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/15 (суддя Денисюк Т.С.) в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване недоведеністю прокурором порушень відповідачами та третіми особами норм законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до ОСОБА_2 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/125 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2016р. суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 06.04.2016р. (головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2016р.

29.04.2016р. на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Харківській області надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Державна інспекція сільського господарства у Харківській області знаходиться в стадії припинення (ліквідації) та просить справу розглянути за відсутності представника (вх.№4565).

06.05.2016р. на адресу суду від прокуратури Харківської області надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначає про те, що Обслуговуючий кооператив Житлово - будівельний кооператив Парус плюс створений з порушенням норм чинного законодавства України, фактично не є житлово- будівельним кооперативом, а отже, кооператив не мав права на отримання безоплатно земельної ділянки у власність на підставі статті 41 Земельного кодексу України. Крім того, зазначає про те, що у разі звернення до суду в інтересах держави прокурора, який є позивачем, початок перебігу позовної давності обчислюється з часу, коли право на звернення до суду як позивача виникло у відповідного прокурора.(вх.№4680).

10.05.2016р. на адресу суду від ОСОБА_2 міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№4700).

Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 10.05.2016р. розгляд справи відкладено на 31.05.2016р., у звязку з неявкою в судове засідання представників 2-го, 3-го відповідачів та третіх осіб.

31.05.2016р. на адресу суду від ОСОБА_2 міської ради надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№5513), в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У судовому засіданні 31.05.2016р. прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник 1-го відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники 2-го, 3-го відповідача та третіх осіб у судове засідання 10.05.2016р. та 31.05.2016р. не зявились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги та ухвали про відкладення розгляду справи про відправлення їх копій сторонам та прокурору і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. ОСОБА_5 Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Представники третьої особи на стороні позивача та 2-го відповідача у судове засідання не зявились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102218152979, №610221827790, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні. (т.2, а.с. 169-170).

Представник 3-го відповідача в судове засідання 10.05.2016р. та 31.05.2016р. не зявився, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 06.04.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження з довідкою працівників Укрпошти - за закінченням терміну зберігання та копія ухвали про відкладення розгляду справи від 10.05.2016р. з довідкою працівників Укрпошти - у звязку з ліквідацією абонента. (т.2, а.с.128-130, а.с.174-176)

Представник третьої особи на стороні відповідачів у судове засідання 10.05.2016р. та 31.05.2016р. не зявився, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_2 апеляційного господарського суду від 06.04.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження з довідкою працівників Укрпошти - за закінченням терміну зберігання (т.2, а.с.133-135 ).

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи належне повідомлення 2-го, 3-го відповідача та третіх осіб про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без їх участі, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначає прокурор, відповідно до п. 2.1 наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012 року "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень", Прокуратурою Харківської області було проведено перевірку правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова.

В ході перевірки встановлено, що п. 18 додатку 1 до рішення ОСОБА_2 міської ради 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009р. № 136/09 Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Парус-Плюс" надано у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 1,0527 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044)

Відповідно до інформації Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 15.06.2015 року № 2680/0/2-15 нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 4 445 236 грн.

На підставі рішення ОСОБА_2 міської ради 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009р. № 136/09 Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Парус-Плюс", останній отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009р. серія ЯИ № 817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе.

Надалі, ОК ЖБК Парус-Плюс на підставі договору купівлі - продажу від 13.11.2013р. №3937 відчужено належну йому земельну ділянку ОСОБА_6

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №3937 від 13.11.2013 року передав вказану земельну ділянку у власність ПП Гайленд.

На підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 13.11.2013р. №7919707, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 13.11.2013р. №3367835 на земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційною службою ОСОБА_2 міського управління юстиції були прийняті рішення про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ОСОБА_3 підприємством Гайленд права власності на спірну земельну ділянку, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 9274821 від 19.12.2013р. щодо земельної ділянки, площею 1,0527 га, кадастровий номер 631013660:04:004:0044, м. Харків, Білгородське шосе.

На підставі прийнятого рішення реєстраційною службою ОСОБА_2 міського управління юстиції щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ОСОБА_3 підприємством Гайленд права власності на спірну земельну ділянку, останньому було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку): від 05.02.2014р. №17388382.

Прокурор посилається на те, що рішення ОСОБА_2 міської ради 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009р. № 136/09 прийнято усупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. № 186. Всупереч ч.б ст.137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК ЖБК Парус-Плюс та список членів кооперативу, затверджений протоколом установчих зборів засновників кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у ОСОБА_2 міській раді.

Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту ОК ЖБК Парус-Плюс та протоколу загальних зборів засновників, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 Житлового кодексу УРСР. На думку апелянта, оскільки п. 18 додатку 1 до рішення 34 сесії 5 скликання ОСОБА_2 міської ради Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 24.06.2009р. № 136/09 є незаконним, і воно слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку від 31.12.2009р. серія ЯИ № 817279, що відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує права власника. Крім того, з огляду на викладене, прокурор зазначає, що оскільки ОК ЖБК Парус Плюс незаконно набуто право власності на відповідну земельну ділянку, що виключає саму можливість послідовної передачі на законних підставах права власності третім особам, а тому законні підстави для прийняття реєстраційною службою ОСОБА_2 міського управління головного управління юстиції у Харківській області оспорюваних прокурором рішення від 19.12.2013р. № 9274821 щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ПП Гайленд права власності на спірну земельну ділянку та видачі відповідних оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014р. № 17388382 - були відсутні, у зв'язку з чим оспорювані рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

10.09.2015р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами частини 2 статті 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Згідно із п. 1 цієї ОСОБА_5 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК УРСР.

Отже, при розгляді цієї справи, на підставі ст. 4 ГПК України мають застосовуватися акти, їх окремі норми (ЖК УРСР та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Відповідно до приписів статті 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 137 Житлового кодексу Української РСР визначено, що житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах та організаціях.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів встановлюється законодавством Союзу РСР, цим кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Примірний статут житлово- будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_5 Міністрів Української РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Згідно ч. 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. N 186, житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_5 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_5 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_5 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.

З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.

Згідно п. 16 ч. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що Рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої ОСОБА_5 народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.

Згідно п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_5 народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_5 народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, ОК ЖБК «Парус Плюс» діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України «Про кооперацію», державну реєстрацію юридичної особи було проведено в установленому законом порядку.

Згідно п. 2.6. цього Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до умов п. 3.1. Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Докази щодо скасування державної реєстрації ОК ЖБК під час прийняття рішення ОСОБА_2 міської міської ради та (або) оформлення державного акту на землю в матеріалах справи відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію», відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим», а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними».

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» ОК ЖБК може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.

Статтею 2 Закону України «Про кооперацію» визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно статтею 6 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, :адово-городніми, гаражними, торговельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрямки діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п.3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики,від 28.05.2004р., № 97 визначено, термін Кооператив - юридична особа,утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Як вбачається з виписки з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців, датою державної реєстрації ОК ЖБК Парус Плюс є 12.06.2009р.

Отже, на час створення Обслуговуючого кооперативу ЖБК Парус-Плюс діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обовязкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

Крім того, найменування другого відповідача: Обслуговуючий кооператив ЖБК Парус-Плюс, визначає його тип та напрямок діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативів, що узгоджується з п. 1.2. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004р., № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Таким чином, ОСОБА_2 міська рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуючись статтею 41 Земельного кодексу України та іншими нормами чинного законодавства України.

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, доводи прокурора про те, що ОК ЖБК Парус-Плюс не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є необґрунтованим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрямок діяльності кооперативу та не є тотожними.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що предметом вказаного позову не є оскарження порядку створення та діяльності ОК ЖБК Парус-Плюс, а є фактично вимоги про визнання незаконним та скасування п. 18 додатку 1 до рішення ОСОБА_2 міської ради 34 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.06.2009р. № 136/09; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009р. серія ЯИ №817279, площею 1,0527 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно: від 05.02.2014р. №17388382, виданого ПП Гайленд реєстраційною службою ОСОБА_2 міського управління юстиції Харківської області; скасування рішення реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію права власності ПП Гайленд на нерухоме майно: від 19.12.2013 №9274821; визнання відсутності в ПП Гайленд права власності на земельну ділянку, що розташована по Білгородському шосе у м. Харкові, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 4 445 236 грн.; витребування з незаконного володіння ПП Гайленд земельної ділянки, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044.

Таким чином, підстави, на які посилається прокурор, не є предметом розгляду даної справи, а є предметом розгляду іншого спору.

Приписами статті 14 Конституції України унормовано, що земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 41 Земельного кодексу України передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для житлово - будівельного кооперативу в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

Положеннями частини 2 статті 144 Конституції України передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

ОСОБА_5 Верховного Суду України від 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 встановлено, що колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 Перехідних положень, ст.41 ЗК України, ст.ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з вимогою, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Парус Плюс" земельної ділянки.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про те, що прийняте ОСОБА_2 міською радою рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Таким чином, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання.

Скасування такого рішення не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Як вже зазначалось, ОК ЖБК Парус-Плюс на підставі договору купівлі - продажу від 13.11.2013р. №3937 відчужено належну йому земельну ділянку ОСОБА_6, яким, на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013р. №3937 передано вказану земельну ділянку у власність ПП Гайленд.

На підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 13.11.2013р. №7919707, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 13.11.2013р. №3367835 на земельну ділянку, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, яка розташована за адресою: м.Харків, Білгородське шосе.

Статтею 316 Цивільного кодексу України унормовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 319 ЦК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.

Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом.

Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Земельним кодексом України не передбачено.

А отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що прокурором при зверненні до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом не доведено порушення відповідачами та третіми особами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо клопотання ОСОБА_2 міської ради про застосування наслідків спливу позовної давності, місцевий господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Згідно частини 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

За таких обставин, правомірним є висновок господарського суду першої інстанції про відмову в застосуванні позовної давності, у звязку з недоведеністю позовних вимог прокурора та відсутністю порушеного права.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до суду мають лише ті особи, які доведуть факт порушення або оспорювання відповідачем/відповідачами своїх прав і охоронюваних законом інтересів, зокрема, у звязку з укладенням договору оренди землі.

Незважаючи на те, що в контексті норми для звернення до господарського суду за судовим захистом з відповідним позовом достатньо лише субєктивного уявлення особи про те, що її право або інтерес підлягає захисту, зокрема, способом визнання договору оренди землі недійсним, якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення права або легітимного інтересу відсутнє, суд повинен відмовити в позові.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права субєкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обовязку зобовязаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього субєкта, він компенсує витрати, що виникли у звязку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 Справа № 1-10/2004, поняття охоронюваний законом інтерес, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому звязку з поняттям права, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкований у субєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/15 залишити без змін.

ОСОБА_5 набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 06.06.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Хачатрян В.С.