Рішення № 58130160, 30.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р.Справа № 922/1332/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства НАК Нафтогаз України, 01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720;

до комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської РДА, 62466, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Хорошеве, вул. Горького, 1, код ЄДРПОУ 33561415;

про стягнення 508 916,53 грн.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 14-137від 13.05.2016 р.);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 32/17 від 12.01.2016 р.).

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації про стягнення основної заборгованості у сумі 254 158,20 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 165 565,47 грн., 3% річних у розмірі 12 184,50 грн. та 77 008,36 грн. пені.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем свої зобовязань відповідно до п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу №2755/14-КП-32 від 31.01.2014 р. щодо повної оплати поставленого природного газу.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково в частині основної заборгованості у розмірі 254 158,20 грн., 3% річних у розмірі 12 184,50 грн. та пені у розмірі 77 008,36 грн. В частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 165 565,47 грн. проти позову заперечив, зокрема зазначивши, що позивач нараховує інфляційні втрати шляхом нарахування індексу інфляції не тільки на основний борг, а і на інфляційні втрати за попередній період, у звязку з чим просив суд в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 24 465,61 грн. відмовити в задоволенні позову, про що також було зазначено відповідачем у відзиві на позов (вх. №17779 від 30.05.2016 р.).

Разом з тим, відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 17780 від 30.05.2016 р), в якому просить суд зменшити розмір пені, яка стягується з відповідача на користь позивача на 50%, що складатиме 38 504,18 грн., мотивуючи його тяжким фінансовим становищем відповідача та наявністю заборгованості перед своїми кредиторами, яка виникла у звязку з систематичними неплатежами споживачів за надані послуги з теплопостачання, які повязані з інфляційними процесами в державі.

Представник позивача заперечив проти задоволення вищезазначеного клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, атому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

31 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продацевь, позивач) та комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №2755/14-КП-32, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), (далі споживачам Покупця).

Згідно п. 2.1 Договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 248,563 тис. куб. м. у тому числі по місяцях кварталів.

Відповідно до пункту 2.1.1. договору обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами в п.2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п 2.1.2).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що приймання-передачі газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

За умовами п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%;

- податок на додану вартість за ставкою 20%;

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 287,00 грн., крім того ПДВ 20% - 57,40 грн., всього з ПДВ 344, 40 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу 3462,26 грн., крім того ПДВ 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ 4154,71 грн.

В подальшому, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору, якими змінювавсь пункт 5.2 Договору Ціна газу та відповідно до яких:

- з 01 квітня 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 5 264,88 грн. (Додаткова угода № 1 від 29.04.2014 року);

- з 01 травня 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 6 208,18 грн. (Додаткова угода № 2 від 20.05.2014 року);

- з 01 червня 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 6 222,22 грн. (Додаткова угода № 3 від 13.06.2014 року);

- з 01 вересня 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 6 405,82 грн. (Додаткова угода № 4 від 16.09.2014 року);

- з 01 листопада 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 6 682,44 грн. (Додаткова угода № 5 від 27.11.2014 року);

- з 01 грудня 2014 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ 7 661,64 грн. (Додаткова угода № 6 від 26.12.2014 року);

Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключено грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 11 Договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня-грудня 2014 р., а відповідач прийняв природний газ в обсязі 80,521 тис. куб. м. на загальну суму 433 287,73 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 р., від 28.02.2014 р., від 31.03.2014 р., від 30.04.2014 р, від 31.10.2014 р., від 30.11.2014 р., від 31.12.2014 р.

У вказаний актах зазначений договір №2755/14-КП-32 від 31.01.2014 р., що свідчить про те, що природний газ був поставлений саме на виконання цього договору.

Однак, як зазначав позивач в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи (акр. спр. 37-38) відповідач свої зобовязання за Договором не виконав належним чином, за поставлений природний газ повністю не розрахувався, у звязку з чим станом на 24.02.2016 р. за відповідачем рахується заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу № 2755/14-КП-32 у розмірі 254 158,20 грн.

Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на вищевикладене, а також те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у Договорі та не оплатив отриманий від позивача природний газ у встановлений п. 6.1 Договору строк, визнав наявну у нього перед позивачем основну заборгованість, будь-яких доказів, які свідчили б про погашення боргу у повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав, він визнається таким, що прострочив та неналежним чином виконав свої зобовязання відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №2755/14-КП-32 від 31.01.2014 р., у звязку з чим позовні вимоги НАК Нафтогаз України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 254 158,20 грн. з неоплаченого природного газу, поставленого позивачем відповідачу відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №2755/14-КП-32 від 31.01.2014 р. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання відносно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 165 565,47 грн. та 3% річних у розмірі 12 184,50 грн., суд керується положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої встановлено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданим позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що останній здійснено позивачем вірно, у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 12 184,50 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 165 565,47 грн. за період заявлений у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01- 06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, суд, дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат зазначає, що останній здійснено позивачем невірно, а саме позивачем нараховано інфляційні втрати не тільки на суму основної заборгованості, а й на суму нарахованих інфляційних втрат за попередній період, у звязку з чим суд зазначає наступне.

Виходячи із положень зазначеної ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, здійсненого ВСУ України, вбачається, що інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, нараховуються лише на суму основного боргу, а тому нарахування інфляційних втрат на суму попередньо нарахованих інфляційних втрат за попередній періоди суперичить приписам частини 2 статті 625 ЦК України.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданим позивачем розрахунок інфляційних втрат, враховуючи, що нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем не тільки на суми основної заборгованості, а й на суми нарахованих інфляційних втрат за попередній період, що суперечить приписам ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню до стягнення з відповідача на користь позивача сума інфляційних втрат у розмірі 141 099,86 грн.

В решті позову в частині про стягнення інфляційних у розмірі 24 465,61 грн., суд відмовляє в його задоволенні у звязку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Також, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 77 008,26 грн.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору, покупець зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 77 008,36 грн.

Разом з тим, як вже було зазначено судом, відповідач звернувся до суду з клопотанням з клопотанням (вх. № 17780 від 30.05.2016 р), в якому просить суд зменшити розмір пені, яка стягується з відповідача на користь позивача на 50%, що складатиме 38 504,18 грн.

Розглянувши вищезазначене клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідач в обґрунтування заявленого клопотання вказує на те, що основний прибуток відповідача це оплата юридичними та фізичними особами послуг з теплопостачання і станом на 31.03.2016 р. загальний борг споживачів перед відповідачем складає 32,379 млн. грн., а також те, що у звязку з систематичними неплатежами споживачів за надані послуги з теплопостачання, які повязані з інфляційними процесами в державі, відповідач знаходиться в тяжкому матеріальному становищі, має значну заборгованість перед своїми кредиторами, є збитковим (збиток складає 26,8 млн. грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією балансу відповідача станом на 31.03.2016 р.

Врахувавши ступінь вини відповідача у виникненні спору, причини неналежного виконання зобов'язання та його тяжкий матеріальний стан, факт добровільного та систематичного виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати коштів за поставлений позивачем природний газ, зважаючи на те, що порушення відповідачем зобов'язання не потягло за собою значних збитків для позивача, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені на 50% та стягнути з відповідача 38 504,18 грн. пені. Крім того, слід зауважити, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім неустойки, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів і при зменшенні розміру пені, за переконанням суду, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Такої ж правової позиції дотримано у постанові Вищого господарського суду України від 04.11.15р. у справі №904/2808/15.

Враховуючи викладене, позовні вимоги публічного акціонерного товариства НАК Нафтогаз України підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судом взято до уваги пункт 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13р., згідно якого, у разі коли господарський суд на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, п. 3 ст. 83 , 84, 85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської РДА (62466, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Хорошеве, вул. Горького, 1, код ЄДРПОУ 33561415) на користь публічного акціонерного товариства НАК Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму основної заборгованості у сумі 254 158,20 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 141 099,86 грн., три відсотки річних у розмірі 12 184,50 грн., пеню у розмірі 38 504,18 грн. та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 6 689,20 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 38 504,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 24 465,61 грн. - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 06.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_3