Рішення № 58129538, 13.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2016Справа №910/2366/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

про стягнення 3 049,06 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Горячев А.В. - представник, довіреність № 244/18 від 26.01.2016;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування шкоди в порядку регресу 3 049,06 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 961а4ааа від 01.10.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 18 484,80 грн., останній набув згідно ст. 993, Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки у розмірі 3 049,06 грн.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 15.02.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2366/16 та призначено на 29.03.2016 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 13.04.2016 р.

У судові засідання 29.03.2016 р. та 13.04.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 29.03.2016 р. та 13.04.2016 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 29.03.2016р. та 13.04.2016р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103037006037 та №0103038087170 відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.03.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками вих.№10009/04189/УБК від 28.03.2016р., зокрема, підтвердження, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав, та не вирішувався раніше такий спір між позивачем та відповідачем, про цей предмет і з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.03.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив б/н та б/д, в якому, зокрема, відповідач зазначає, що ПАТ «ПРОСТО-страхування» добросовісно здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі оціненої шкоди з урахуванням зносу, визначеної у Звіті №3046/106618, у розмірі 14 925,74 грн. на реквізити, що вказані у заяві на виплату. Зазначений відзив долучений до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.04.2016 р. сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому розгляді, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 13.04.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором страхування) укладено Договір добровільного стархування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом (надалі - ТЗ) та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього Договору.

Забезпечений транспортний засіб: Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску (п.5 Договору страхування).

Місце дії Договору страхування - територія України (крім території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя), країни Європи, СНД, республіки Грузія (п.19 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування з 09.10.2014 р. по 08.10.2015 р. (п. 18 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки ДАІ від 24.03.2015 р. та розгорнутої довідки №60346955 про дорожньо-транспортну пригоду, які сформовані відділом Оболонського ВДАІ РУ ГУ МВС України в м.Києві, 24.03.2015 р. на перехресті просп. Оболонський та вул. М. Тимошенко в м. Києві, відбулась дорожньо-трансортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу «ГАЗ 330202» державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням власника ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до п. 9 Договору страхування страховим ризиком за цим Договором визнаються, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, з огляду на викладене, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

В подальшому страхувальник - ОСОБА_2 звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу від 25.03.2015 р., копія якої знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до умов Договору страхування (п.14.1) умовою виплати страхового відшкодування сторонами обрана опція «На базі СТО за вибором Страховика».

Згідно п. 28.13.1 Договору страхування зазначена опція передбачає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в Кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО за вибором страховика. При цьому, якщо вік ТЗ на дату настання страхового випадку не перевищує 48 (сорок вісім) місяців, то відновлювальний ремонт такого ТЗ здійснюється на базі авторизованої СТО, обраної страховиком. Страховик гарантує якість ремонту на вибраній ним СТО, а саме: зобов'язується за обґрунтованими претензіями Страхувальника відшкодувати витрати, пов'язані з усуненням дефектів внаслідок неякісного ремонту, здійсненого в межах суми виплаченого страхового відшкодування.

У матеріалах справи міститься рахунок ТОВ «АвтоАльянс Київ» №01901 від 25.03.2015р., відповідно до якого вартість ремонту автомобіля Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 19 896,80 грн., в т.ч. ПДВ 3316,13 грн.

Крім того, до матеріалів справи долучена складена на основі комп'ютерної програми Аudatex калькуляція №1.003.15.0 від 27.03.2015 р., згідно рекомендацій п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відповідно до якої, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 19 896,80 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» складено страховий акт №1.003.15.04189/VESKO7565 від 30.03.2015 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 18 484,80 грн., що становить різницю між сумою рахунку СТО №01901 від 25.03.2015 р. та франшизою за Договором страхування (19 896,80 - 1 412,00 =18484,80).

Відповідно до Заяви на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу сума страхового відшкодування в розмірі 18 484,80 грн. була перерахована на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоАльянс Київ», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №166176 від 31.03.2015 р. на суму 18 484,80 грн.

Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р., а також перебування отриманих автомобілем марки Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 24.03.2015 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 18 484,80 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ОСОБА_2 шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту ТЗ Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоАльянс Київ» - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту №1.003.15.04189/VESKO7565 від 30.03.2015р. та платіжного доручення №166176 від 31.03.2015р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Оболонського районного суду м Києва від 06.05.2015 р. у справі№756/4286/15-п встановлено, що водій ОСОБА_3 24.03.2015 р. о 14 год.05 хв. на перехресті просп. Оболонський та вул. М. Тимошенко в м. Києві, де головна дорога змінювала напрямок руху, керуючи автомобілем «ГАЗ 330202», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не надав дорогу автомобілю Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням гр. ОСОБА_2, чим порушив п.16.14 Правил дорожнього руху України. Гр ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 357,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «ГАЗ 330202» державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 24.03.2015р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «ГАЗ 330202» державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_4 у Приватному акціонерному товаристві «Просто-страхування» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_3 (далі - Поліс), що підтверджується наявними у матеріалах справи інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією вказаного полісу, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «ГАЗ 330202» державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу: з 20.05.2014 р. по 19.05.2015 р., тобто на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «АХА Страхування» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р. в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом АІ/7066578 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З урахуванням наявності полісу відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування», до якого правомірно заявлено позов.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «АХА Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди, завданої ДТП в порядку регресу вих.№8259/04189/УБК від 05.10.2015 р., відповідно до якої позивач просить відповідача сплатити страхове відшкодування у сумі 18 484,80 грн. Зазначену вимогу Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» отримало 09.10.2015 р. Проте, відповідачем було сплачено лише 14 925,74 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №18599 від 19.11.2015 р., копія якого долучена до матеріалів справи, та сторонами не заперечується.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 1 412,00 грн. відповідно, та з урахуванням відшкодованого відповідачем страхового відшкодування у розмірі 14 925,74 грн. (платіжне доручення №18599 від 19.11.2015 р.), розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом та Договором страхування, і становить 3 049,06 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та представником відповідача не заперечувалось, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному підприємству «Страхова компанія «АХА Страхування» в порядку регресу залишку страхового відшкодування в розмірі 3 049,06 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту №961а4ааа від 01.10.2014 р. та Полісу № АІ/7066578 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.

Щодо заперечень відповідачем проти позову з посиланням на встановлення розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу на підставі звіту №3046/106618 (дата оцінки 02.11.2015 р.) автомобіля Nissan Micra, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 суд зазначає, що нормою ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням ТЗ відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Суд зазначає, що з урахуванням приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» розмір регресного відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника.

Як встановлено судом, позивач, виконуючи свої зобов'язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р., виплатив йому суму страхового відшкодування в розмірі 18 484,80 грн. (без урахування зносу).

При цьому п. 15 вказаного Договору передбачено, що норматив знецінення ТЗ за період страхування - використовується для визначення суми страхового відшкодування за ризиком «Викрадення» та при повній загибелі ТЗ.

Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в зазначеному розмірі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р., а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Отже, суд зазначає, що як вбачається зі змісту наведених норм Закону правовідносини, що виникли між позивачем та ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №961а4ааа від 01.10.2014 р. відносяться до добровільного страхування. Відтак, при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не повинен був керуватися нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ОСОБА_2 договору добровільного страхування.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 049,06 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» (вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050, код 24745673) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код 20474912) 3 049,06 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 02 червня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон