Ухвала суду № 58128307, 01.06.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 р.Справа № 818/92/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Любчич Л.В. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., Мороз Є.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представників відповідача Демиденко І.В. та Маматова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Прокуратури Сумської області на Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016р. по справі № 818/92/16

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Сумської області

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнано протиправними дії прокуратури Сумської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Стягнуто з прокуратури Сумської області (вул. Г.Кондратьєва, 33, м. Суми, код ЄДРПОУ 03527891) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 37982,85 грн. (тридцять сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві грн. 85 коп.) за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ситуація, яка ставить його в скрутне матеріальне становище виникла саме у зв'язку з тим, що прокуратурою Сумської області не виплачувалась заробітна плата в передбачених законом розмірах, що позбавило позивача можливості робити заощадження для нормального рівня життя на випадок безробіття. Саме такі обставини, на думку скаржника, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагають на даний час додаткових зусиль для організації нормального життя, оскільки незаконно ОСОБА_1 залишається без засобів існування так як не отримує матеріальну допомогу по безробіттю та позбавлений права вільно розпоряджатися заробленими грошима. Вважає, що відповідно до приписів ст. 237-1 КЗпП має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідач, Прокуратура Сумської області, не погодившись із постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову в цій частині скасувати та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. На думку відповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання прокуратури нарахувати та виплатити йому заробітну плату за період липня-грудня 2015 року у розмірах, визначених у ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", безпідставно були задоволені судом першої інстанції, оскільки у відповідності до вимог п. 9 ст. 81 вказаного Закону, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) визначено, що джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел. Відповідно до ст. 13 цього Закону, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Пунктом 9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі положень ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів визнала за можливе розглянути справу без участі представника Головного управління державної казначейської служби України у Сумській області.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01.02.2011 року працював на різних посадах в органах прокуратури Сумської області (а.с.20).

18.03.2013 року ОСОБА_1 переведений на посаду прокурора прокуратури м. Суми Сумської області (а.с.9).

У вересні 2015 року прокуратура Сумської області попередила ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією прокуратури м.Суми, у разі неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у Сумській місцевій прокуратурі з 14.12.2015р. (а.с.7)

Наказом прокурора Сумської області від 03.12.2015 року №815к прокурора прокуратури м. Суми ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури Сумської області за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України та п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" (а.с.21).

За період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. позивачу ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалась та виплачувалась на підставі постанови КМУ № 505 від 31.05.2012р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури».

Не погодившись з тим, що заробітна плата за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно нараховувалась та виплачувалась не у відповідності до приписів статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та вважаючи, що даними діями роботодавця було завдано ОСОБА_1 моральну шкоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій прокуратури Сумської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та стягнення з прокуратури Сумської області (вул. Г.Кондратьєва, 33, м. Суми, код ЄДРПОУ 03527891) на користь ОСОБА_1 заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 37982,85 грн. за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно, суд першої інстанції виходив з того, що Прокуратура Сумської області, як суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності не нарахування заробітної плати позивачу за липень-грудень 2015 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

26.10.2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697-УІІ, який регулює правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності працівників прокуратури.

Згідно п.33 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" №578-VIII від 02.07.2015р., розділ XIII "Перехідні положення" доповнено пунктом 1-1, де зазначено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Відповідно до ч.1 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч.3 ст.81 цього Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Тобто законом встановлений конкретний розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Проте, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012р. №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, відповідно до п.13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Проте, Кабінетом Міністрів України не були виконані вимоги зазначеної норми.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 09.12.2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" якою визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено: постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Отже, у період з набрання чинності Закону України "Про прокуратуру" (15.07.2015р. в частині розміру заробітної плати) до набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012року №505 (15.12.2015), розмір посадового окладу працівника прокуратури повинен був обчислюватись відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі "Суханов та Ільченко проти України" була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Реалізація особою права, пов'язаного з отриманням заробітної плати, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органу державної влади на відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань як на причину невиконання своїх зобов'язань, як на підставу для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом, гарантій, пільг і компенсацій, колегією суддів не приймається до уваги.

У справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00, рішення від 8 листопада 2005 року) Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій прокуратури Сумської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та стягнення з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 37982,85 грн. за період з 02.07.2015р. по 03.12.2015р. включно.

Доводи апеляційної скарги Прокуратури Сумської області про правомірність не нарахування заробітної плати позивачу за липень-грудень 2015 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру" ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання Прокуратури Сумської області відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди, не надав суду належних доказів того, що невиплата заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ст. 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, п.4,5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.95 № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з вищезазначеного вбачається, що позивач повинен довести наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду здоров'ю. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме невиплата заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, оскільки позивачем не було подано до суду жодних доказів на підтвердження тих, обставин на які він посилається, то вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на втрату можливості робити заощадження для нормального рівня життя на випадок безробіття, що потягло за собою переживання, знервованість та сварки у сім'ї, як на підставу відшкодування моральної шкоди, колегія суддів до уваги не бере, оскільки позивачем не надано доказів причинного зв'язку між невиплатою зарплати відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", та сімейними відносинами позивача і підвищено знервованістю.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вімови в задоволенні позову в частині зобов'язання Прокуратури Сумської області відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Прокуратури Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2016р. по справі № 818/92/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Сіренко О.І. Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2016 р.