Ухвала суду № 58127494, 06.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1180/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «РУР ГРУП С.А.» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2016 року позовні вимоги ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 29 жовтня 2015 року № 0007282208 та № 0007272208.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які прибули в судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку Закритого акціонерного товариства «РУР ГРУП С.А.» (код ЄДРПОУ 24714833) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 37428778) за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 626/1-26-50-22-08-24714833 від 13.10.2015 року.

В ході перевірки встановлено наступні порушення:

1) п. 44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 2 922 764,00грн., в тому числі: - Рік 2012- 1 812 693 грн.; - Рік 2013-1 110 071 грн.;

2) 198.3, п.198.6 ст.198 та п.201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2 894 867,00грн., у тому числі: - Березень 2012 року на загальну суму 381 500 грн.; - Квітень 2012 року на загальну суму 1 402 грн.; - Жовтень 2012 року на загальну суму 88 269 грн.; - Листопад 2012 року на загальну суму 842 568 грн.; - Грудень 2012 року на загальну суму 412 634 грн.; - Березень 2013 року на загальну суму 62 223 грн.; - Квітень 2013 року на загальну суму 687 802 грн.; - Червень 2013 року на загальну суму 93 841 грн.; - Липень 2013 року на загальну суму 92 332 грн.; - Серпень 2013 року на загальну суму 139 297 грн.; - Вересень 2013 року на загальну суму 47 533 грн.; - Жовтень 2013 на загальну суму 45 465 грн.; - Листопад 2013 на загальну суму 1 грн.

На підставі висновків перевірки, відповідачем 29.10.2015 прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема: №0007282208, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 139 956, 00грн.; №0007272208, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 653 455, 00грн.

Вважаючи протиправними зазначені рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату виконаних робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, сторонами на виконання договірних зобов'язань 28.09.2012 №28/09/2012, зокрема оформлені відповідні акти прийому - передачі нафтопродуктів; залізничні накладні, акти наданих послуг/виконання робіт; видаткові накладні; товарно - транспортні накладні, сертифікати відповідності; паспорти якості, акти приймання нафтопродуктів за кількість типової форми №5-НП; журнали обліку надходження нафти та нафтопродуктів за формою №6-НП по нафтобазам м. Кіровоград та м. Знам'янка, копії яких подавались перевіряючим, проте не були взяті контролюючим органом до уваги при дослідженні питань щодо фактичного руху товарів по господарських операцій позивача з ТОВ «Газукраїна-2020», так як наслідок і реальності вчинюваних операцій.

Разом з тим, в ході судового розгляду встановлено, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» та ЗАТ «РУР Груп С.А.» також підтверджена актом документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року № 1/11-26- 50-22-03-24714833 від 24.11.2014 року.

У вказаному Акті перевірки встановлено факт відсутності порушень законодавства Закритим акціонерним товариством «РУР ГРУП С.А.» по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».

Поряд з цим, фактичні обставини справи свідчать, що між ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» («Покупець»), в особі директора ОСОБА_4, та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» («Постачальник»), в особі директора ОСОБА_5, було укладено договір поставки нафтопродуктів від 05 березня 2012 року №0503/12-ДК про передачу у власність нафтопродуктів.

Також, ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» («Покупець»), в особі директора ОСОБА_4, та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» («Постачальник»), в особі директора ОСОБА_5, було укладено договір поставки нафтопродуктів від 24 жовтня 2012 року №2410/12ГСМ-И1 про передачу у власність нафтопродуктів.

Відповідач на спростування реальності наведених правочинів посилається на пояснення ОСОБА_5, відображені в протоколі допиту свідка.

Отже, з наведеного вбачається, що податковим органом було складено два взаємно суперечливі акти перевірки, а дані про виявлені на думку відповідача порушень законодавства позивачем ґрунтуються лише на показах ОСОБА_5 та вироку Червонозаводського районного суду міста Харкова від 09.04.2015 року, яким визнано винним ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Водночас, в ході судового розгляду справи було встановлено, що всі податкові накладні, отримані ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» від ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», зареєстровані належним чином в Єдиному реєстрі податкових накладних з підтвердженням відповідними квитанціями та мають необхідні реквізити.

Крім того, в ході апеляційного розгляду справи позивачем були надані документи, що безпосередньо стосуються операцій з відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС ЗАТ «РУР ГРУП С.А.» та крупними партіями товару контрагентам товариства, зокрема періодичні звіти, які надруковані на кожній автозаправній станції позивача реєстраторами розрахункових операцій з використанням фіскальної пам'яті.

Крім того, судова колегія вважає, що пояснення керівника ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» не можуть бути беззаперечним доказом дефектності первинної документації суб'єктів господарювання, зважаючи, серед іншого на практику Європейського суду з прав людини.

Так, опираючись на практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що платник ПДВ не втрачає права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у випадку вчинення зловживань його контрагентами за ланцюгом постачання товару. Виняток складають лише ситуації, де платника ПДВ було залучено до таких зловживань або йому було відомо чи могло бути відомо про них.

Так, у справі «Інтерсплав» проти України (п. 38 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Також, в даному рішенні суд зазначив, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Тобто, висновок ЄСПЛ полягає в тому, що державні органи не повинні поширювати негативні наслідки на інших осіб за відсутності зловживань з їхнього боку.

У справі «Булвес» АД проти Болгарії (п. 71 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, даному рішенні наводяться висновки про те, що «коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Тобто позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Крім того, у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії Європейський суд з прав людини ще раз підтвердив свої висновки, викладені у справі «Булвес» АД проти Болгарії.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач підтвердив реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит є протиправним.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті зазначеної норми, необхідно звернути й увагу на те, що відповідач неодноразово звертався з клопотанням про допит свідка ОСОБА_5. При цьому, відповідачем було наголошено про можливість забезпечення явки даного свідка до суду.

Однак, в ході апеляційного розгляду справи відповідачем так і не було забезпечено явку зазначеного свідка через відсутність відомостей про місцезнаходження вказаної особи.

Таким чином, відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним рішень.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Водночас, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 06.06.2016р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Міщук М.С.

Бєлова Л.В.